ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 11 січня 2011 року

Вищий адміністративний суд України у складі: Розваляєвої Т. С. (доповідача, головуючого), Головчук С. В., Сороки М. О., Рецебуринського Ю. Й., Черпака Ю. К. (суддів), секретаря судового засідання Фурдичко Б. М., за участю: позивача - К., представника відповідача - Н., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом К. до Верховної Ради України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, встановив:

К. звернувся в суд з позовною заявою, в якій просив визнати протиправними дії Верховної Ради України під час пленарного засідання 6 сесії Верховної Ради України 6 скликання 27 квітня 2010 р. та зобов'язати усунути порушення чинного законодавства шляхом визнання нормативно-правових актів від 27 квітня 2010 р. - Закону України "Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України" N 2153-VI (зареєстрований в порядку денному під N 0165), Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" N 2154-VI (зареєстрований в порядку денному під N 6000), Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" (щодо запрошення на пленарне засідання та прав парламентської опозиції) (зареєстрований в порядку денному під N 6193-1), Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткуванню прибутку підприємств" (щодо оподаткування дивідендів) (N 6222), Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо кредитування та стимулювання іноземних інвестицій)" такими, що втратили чинність.

Зазначив, що результати голосування народних депутатів є протиправними, оскільки голосування проведено з порушенням процедури, і тому прийняті закони мають бути визнані відповідачем такими, що втратили чинність.

Письмових заперечень від Верховної Ради України не надійшло.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав. Пояснив, що, як передбачено ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього українського народу; на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. Вважає, що ратифікація Верховною Радою України Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України є порушенням його прав як громадянина України, порушенням моральних засад суспільства. Зазначив, що при прийнятті 27 квітня 2010 р. Закону України "Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України" та інших законів відповідачем порушено положення ст. 84 Конституції України, ст. 47 Регламенту Верховної Ради України щодо здійснення народним депутатом України голосування на засіданнях Верховної Ради України особисто, посилаючись на те, що фактично в залі пленарного засідання знаходилося менше депутатів, ніж зазначено в поіменному голосуванні при прийнятті законів. Також за прийняття таких рішень проголосувала група з дванадцяти депутатів, які в той день складали присягу, але, на його думку, не отримали належних депутатських повноважень, оскільки вважає, що вони склали присягу за відсутності кворуму, необхідного для проведення пленарного засідання що є порушенням ст. 91 Конституції України.

Представник Верховної Ради України в судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що позивачем не доведено порушень його прав, свобод і інтересів спірними діями чи рішеннями Верховної Ради України. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі громадян та інших органів державної влади, на підставі делегованих народом України повноважень. Питання дотримання парламентом процедури розгляду та ухвалення законів не є публічно-правовим спором, який є предметом розгляду в справах адміністративної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позов задоволенню не підлягає на таких підставах.

Судом встановлено, що 27 квітня 2010 р. відбулося пленарне засідання 6 сесії Верховної Ради України 6 скликання, на якому прийняті закони України: "Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України" N 2153-VI (зареєстрований в порядку денному під N 0165), "Про Державний бюджет України на 2010 рік" N 2154-VI (зареєстрований в порядку денному під N 6000), "Про внесення змін до Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" (щодо запрошення на пленарне засідання та прав парламентської опозиції) (зареєстрований в порядку денному під N 6193-1), "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткуванню прибутку підприємств" (щодо оподаткування дивідендів) (N 6222), "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо кредитування та стимулювання іноземних інвестицій)".

Вважаючи протиправними дії Верховної Ради України під час цього пленарного засідання, позивач звернувся з позовом до адміністративного суду.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом статей 3, 6, ч. 3 ст. 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободу чи інтерес.

Звернувшись до Вищого адміністративного суду України з цим позовом, позивач не довів, що діями Верховної Ради України під час пленарного засідання 6 сесії Верховної Ради України 6 скликання 27 квітня 2010 р. порушені його особисті права, свободи чи інтереси в публічно-правових відносинах.

Верховна Рада України визначена в ст. 75 Конституції України парламентом єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають 450 народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів (п. 1 Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 р. N 17-рп/2002 "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України)").

Аналізуючи позовну заяву і пояснення позивача в судовому засіданні, суд доходить висновку, що позивач фактично оскаржив дії відповідача в законодавчому процесі, здійснення яких віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України, яка при цьому реалізує свою нормотворчу функцію, а не владні управлінські функції, тобто фактично К. не погоджується з юридичною силою прийнятих законів.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Щодо доводів позивача про порушення процедури голосування, визначеної Конституцією України, Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" під час пленарного засідання 6 сесії Верховної Ради України 6 скликання 27 квітня 2010 р., суд зазначає таке.

В абзаці 6 п. 2 мотивувальної частини Рішення у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин 2 і 3 ст. 84 та частин 2 і 4 ст. 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) від 7 липня 1998 р. N 11-рп/98 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 152 Конституції України порушення встановленої Конституцією України процедури розгляду чи ухвалення законів та інших правових актів є підставою для визнання їх неконституційними.

Тобто до повноважень суду адміністративної юрисдикції не віднесені питання відповідності Конституції України законів України з огляду на порушення порядку голосування.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позову в повному обсязі заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 1711 КАС України, суд постановив:

В позові К. до Верховної Ради України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали