ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

01.12.2011 р.

N 2а-10699/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді - Федорчука А. Б. при секретарі судового засідання Паньків В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київської міської організації Всеукраїнської громадської організації "Громадянська позиція", Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Демократичний альянс" до Київської міської ради, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" ОСОБА_1, Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара, 21", про визнання нечинним пункту 65 рішення N 419/1829 від 15.07.2004 року (за участю представників сторін: від позивача 1: Фляшковський В. А., Хоріна І. М., від позивача 2: Соловйова М. М., від відповідача: Глобенко Л. В., від третьої особи 1: Верховський О. В., від третьої особи 2: ОСОБА_1, від третьої особи 3: Кліщ Н. Ю., від третьої особи 4: Грабовський Ю. Л., від третьої особи 5: не з'явилася, від третьої особи 6: не з'явилася, від третьої особи 7: не з'явилася).

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 01.12.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивачі, в особі Київської міської організації Всеукраїнської громадської організації "Громадянська позиція", Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Демократичний альянс" (надалі по тексту - позивачі), звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради (надалі по тексту - відповідач), третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" (надалі по тексту - третя особа-1) про визнання нечинним пункту 65 рішення Київської міської ради "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення користування землею" N 419/1829 від 15.07.2004 року; визнання нечинним рішення Київської міської ради від 22.11.2007 року N 1269/4102 "Про передачу земельної ділянки об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Гончара, 21" для обслуговування та реконструкції житлового будинку на вул. Гончара, 21 у Шевченківському районі м. Києва" (з урахуванням уточнень).

Позовні вимоги мотивовані тим, що при прийнятті рішення Київською міською радою порушено вимоги ст. ст. 20, 150, 151 Земельного кодексу України, Закону України "Про охорону культурної спадщини", Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, ратифікованої Україною. Позивачі зазначають, що земельна ділянка по вул. Гончара, 17-23 та земельна ділянка по вул. О. Гончара, 31, на яких ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" здійснюється будівництво житлового будинку, знаходиться в межах архітектурної охоронної зони Города Ярослава та на території пам'ятки археології Культурний шар Города Ярослава.

В судовому засіданні представники позивачів позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що прийняте рішення відповідачем не порушує права та інтереси у сфері публічно-правових відносин позивачів, а отже, вимоги позивачів є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа-1 заперечує проти позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що посилання позивачів в позовній заяві на обґрунтованість незаконного будівництва на земельних ділянках N 17-23 по вул. Гончара у м. Києві на приписи про заборону будівництва, проте на даний час всі приписи скасовані, а рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08.06.2010 р. по справі N 2-3070/10 встановлено, що ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" виконано всі вимоги законодавства, необхідні для будівництва житлового комплексу на спірній земельній ділянці.

Судом була залучена до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача ОСОБА_1 (надалі по тексту - третя особа-2) та в якості третіх осіб на стороні відповідача - Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації (надалі по тексту - третя особа-3), Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (надалі по тексту - третя особа-4), Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві (надалі по тексту - третя особа-5), виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (надалі по тексту - третя особа-6), об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара, 21" (надалі по тексту - третя особа-7).

Третя особа-2 позовні вимоги позивачів підтримала в повному обсязі та просить задовольнити їх.

Третя особа-3 просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа-4 просить задовольнити позовні вимоги.

Третя особа-5 надала суду письмові пояснення, в яких зазначає, що на даний час відсутні порушення містобудівного законодавства на вул. Гончара, 17 - 23 у м. Києві. Крім того, третя особа-5 просить справу розглядати за її відсутності.

Третя особа-6 в судовому засіданні просить задовольнити вимоги позивачів.

Третя особа-7 до суду не з'явилася, заперечень проти позовних вимог не надала.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

Судом встановлено, що п. 65 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 N 419/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" було затверджено проект відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на вул. Гончара, 17 - 23 у Шевченківському районі м. Києва.

Крім того, вищезазначеним рішенням ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" передано, за умови виконання п. 65.1 даного рішення, земельну ділянку загальною площею 0,32 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на вул. Гончара, 17 - 23 у Шевченківському районі м. Києва, в тому числі: ділянку N 1 площею 0,07 га, в межах червоних ліній, у короткострокову оренду на 2 роки для влаштування будівельних робіт за рахунок земель міської забудови; ділянку N 2 площею 0,25 га - у довгострокову оренду на 15 років за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (площею 0,02 га) та земель міської забудови (площею 0,23 га).

Суд звертає увагу на те, що приписи статті 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Пунктом 1 частини 1 статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Відповідно до статей 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

У відповідності до п. 7 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Зокрема, договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для використання на обумовлений договором строк.

Згідно з частинами 1, 3, 5, 6 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування згідно проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частини 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що проект відведення земельної ділянки на вул. О. Гончара, 17 - 23 у Шевченківському районі м. Києва був погоджений з Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища лист від 04.06.2004 N 19-4883; Управлінням охорони навколишнього природного середовища лист від 24.06.2004 N 071/04-4-19/1994; Київською міською санепідемстанцією лист від 25.06.2004 N 4665; КП "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт" лист від 24.06.2004 N 8/1-847; Шевченківською у м. Києві радою лист від 15.06.2004 N 1081; Головним управлінням охорони культурної спадщини лист від 26.04.2004 N 001-07/1133; Головним управлінням земельних ресурсів.

Разом з тим, відповідно до пункту тридцять четвертого статті 26, пункту другого статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

Відповідно до положень частини другої ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.06.2010 р. N 781/11/13-10 визначено, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

З'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Згідно з положеннями пункту 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 N 2 (далі по тексту - постанова Пленуму Вищого адміністративного суду) судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не повинен проводити перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачі оскаржують саме акт індивідуальної дії, а не нормативно-правовий акт, однак позивачами не надано суду доказів того, що саме даний акт індивідуальної дії стосується позивачів та відносин, до яких цей акт може бути застосовано.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані акти індивідуальної дії безпосередньо стосуються ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" та ОСББ "Гончара, 21", при цьому жодним чином не стосуються позивачів.

Позивачами не надано суду переконливих доказів того, яким чином порушені їх права та обов'язки відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З аналізу матеріалів справи та норм закону суд дійшов висновку, що позивачами не доведено їх порушене право, а отже, підстав для задоволення позовних вимог не вбачається.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва постановив:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно ст. ст. 185 - 186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково. Скарга про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення. Дана скарга подається до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

 

Суддя

А. Б. Федорчук

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали