ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

31.05.2011 р.

N К-40879/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Цуркана М. І. (головуючий); Васильченко Н. В., Калашнікової О. В., Леонтович К. Г., Черпіцької Л. Т., секретар судового засідання - Шпикуляк В. Г. (за участю: позивача - ОСОБА_1, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кореїзської селищної ради, ОСОБА_4, ОСОБА_2, треті особи - Ялтинське міське управління земельних ресурсів, Кримський регіональний відділ державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", перша Ялтинська державна нотаріальна контора, про визнання протиправними та скасування рішень, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, що переглядається за касаційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року, установила:

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кореїзської селищної ради (Рада), ОСОБА_4., ОСОБА_2 про часткове визнання протиправними та скасування рішень та визнання недійним державного акту про право власності на земельну ділянку.

Зазначав, що оскаржуваними рішеннями Ради N 516 від 19 жовтня 2007 року та N 1202 від 10 грудня 2008 року дозволено ОСОБА_4. почати розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, затверджено такий проект та вирішено передати відповідну земельну ділянку у власність. 1 вересня 2009 року ОСОБА_4 видано державний акт про право власності на землю.

Посилаючись на те, що на спірній земельній ділянці знаходиться його гараж, право власності на який оформлено у встановленому законом порядку, а Рада протиправно проігнорувала заяви позивача про виділення спірної ділянки у власність, просив визнати її рішення протиправними та скасувати в частині, щодо відповідної ділянки. Також просив визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_4.

Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 2 серпня 2010 року позов задоволено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вимог про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, а провадження у справі в цій частині закрито.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року скасовано рішення суду першої інстанції і в решті вимог. Ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Оскаржувані рішення Ради визнані протиправними та скасовані.

У касаційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просять оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, позивача, представника відповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що позивач на спірній земельній ділянці у 2007 році розпочав будівництво гаражу, площею 20,9 кв. м, яке закінчив у 2009 році. 25 листопада 2009 року, на підставі рішення Кореїзської селищної ради N 251 від 13 листопада 2009 року, в БТІ м. Ялта отримав свідоцтво право власності на цей гараж.

Також встановлено, що 22 квітня 2008 року і повторно 30 червня 2008 року позивач звертався до Ради із заявами про надання йому спірної земельної ділянки орієнтовною площею 0,006 га у власність для обслуговування гаражу, однак, його заяви Кореїзською селищною радою не були своєчасно розглянуті.

В той же час рішенням Ради 25 сесії 5-го скликання N 516 від 19 жовтня 2007 року було надано дозвіл ОСОБА_4 на складання проекту землеустрою з відводу земельної ділянки, орієнтовною площею 0,006 га для будівництва та обслуговування гаражу в районі буд. АДРЕСА_1 10 грудня 2008 року рішенням Ради N 1202 проект відводу був затверджений та вирішено передати земельну ділянку у власність. При цьому встановлено, що на цій ділянці розташований гараж позивача.

Задовольнивши позов в частині вимог про визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень Ради, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що протиправною є передача у власність земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт нерухомості, особі, яка не є її власником, за наявності нерозглянутої заяви останнього про відведення земельної ділянки.

Закривши провадження у справі в частині визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, апеляційний суд виходив з того, що така вимога не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується спору про право та її належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Зазначене рішення про закриття провадження не оскаржується.

Переглядаючи оскаржувані рішення в межах доводів касаційних скарг, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів щодо визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень Ради.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За правилами частини третьої наведеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення Ради не відповідають вищенаведеним вимогам, а значить правильно скасовані судами, з огляду на таке.

Згідно частини першої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналогічну за змістом норму права містить і частина перша статті 377 Цивільного кодексу України.

Хоча при реєстрації права власності на об'єкт нерухомості (гараж), який належить позивачу, питання про перехід права власності на земельну ділянку не вирішувалось, проте з матеріалів справи вбачається, що позивач двічі звертався до Ради із відповідною заявою.

З огляду на це, задоволення аналогічної заяви Чернишової Т. П. є порушенням принципу рівноправності учасників відповідних правовідносин.

Крім того, за обставин, коли: відповідна земельна ділянка знаходиться у володінні позивача, і на ній знаходиться його нерухомість, право власності на яку зареєстроване у встановленому законом порядку; за змістом положень Цивільного та Земельного кодексів України презюмується принцип пов'язаності права власності на земельну ділянку та нерухоме майно, яке на цій ділянці знаходиться; статтею 116 Земельного кодексу передбачено, що у власність громадян із земель державної та комунальної власності можуть передаватись лише вільні земельні ділянки (право користування якими припинено у встановленому законом порядку) - рішення Ради є протиправними та підлягають скасуванню.

Це означає, що рішення апеляційного суду про часткове задоволення позову є обґрунтованим, а доводи, викладені в касаційних скаргах повторюють аналогічні доводи заперечень на позов та апеляційної скарги, були належним чином досліджені та оцінені апеляційним судом, його висновків не спростовують та не дають підстав вважати рішення таким, що винесене з порушеннями норм процесуального або матеріального права.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

М. І. Цуркан

 

Н. В. Васильченко

 

О. В. Калашнікова

 

К. Г. Леонтович

 

Л. Т. Черпіцька

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали