КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14.02.2012 р.

Справа N 2а-4195/11/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді - Грищенко Т. М., суддів: Лічевецького І. О., Мацедонської В. Е., при секретарі - Луцак А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2011 р. (Постанова N 2а-4195/11/2670) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання пункту рішення таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, встановив:

У березні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання пункту рішення таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2011 р. (Постанова N 2а-4195/11/2670) у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що постановлена судом з порушенням норм діючого законодавства, та постановити нову, якою задовольнити позов.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач є суб'єктом правовідносин, в яких застосовуються Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року N 3253/5 "Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства".

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні визначено Законом України "Про нотаріат" (в редакції, яка була чинною станом на час видання оскаржуваного в частині нормативно-правового акта).

Відповідно до статті 1 Закону нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цейЗакон, інші законодавчі акти України.

Частиною 1 статті 14 Закону визначено, що правила ведення нотаріального діловодства затверджуються Міністерством юстиції України за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

Згідно з пунктом 2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року N 1577, Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.

Пунктом 8 Положення передбачено, що Міністерство юстиції України у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про нотаріат" з метою вдосконалення порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами та належної організації передачі документів нотаріального діловодства на тимчасове зберігання до державних нотаріальних архівів Міністерством юстиції України, за погодженням з Державним комітетом архівів України, наказом від 22 грудня 2010 року N 3253/5 затверджено Правила ведення нотаріального діловодства.

Відповідно до пункту 1.1 ці Правила встановлюють порядок документування нотаріальної діяльності та зберігання архіву і визначають порядок організації роботи з документами в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах, приватними нотаріусами.

Пунктом 1.2 Правил визначено, що діловодство ведеться українською мовою.

Пункт 1.2 Правил Позивач вважає таким, що не відповідає статті 15 Закону України "Про нотаріат", а тому просить визнати його нечинним та зобов'язати Відповідача привести його у відповідність до Закону України "Про нотаріат" у розумні строки.

Згідно зі статтею 15 Закону мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 Закону Української РСР "Про мови в Українській РСР". Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем.

Частиною 1 статті 20 Закону Української РСР "Про мови в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 року визначено, що нотаріальне діловодство в державних нотаріальних конторах і виконавчих комітетах міських, селищних і сільських Рад народних депутатів ведеться тією мовою, якою в даній місцевості здійснюється судочинство. Якщо особа, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути складені також в перекладі (переклад здійснюється в установленому законом порядку) російською чи іншою мовою.

12 вересня 1991 року прийнято Закон України "Про правонаступництво України", статтею 3 якого визначено, що закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

Частиною 1 статті 10 Конституції України визначено, що державною мовою в Україні є українська мова.

Вищевказаному положенню Основного Закону було надано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року N 10-рп/99.

Як зазначено в пункті 3 мотивувальної частини вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, "під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10). Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі. Публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). До сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які відповідно до частини п'ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами… Таким чином, положення Конституції України зобов'язують застосовувати державну - українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов'язків, в роботі і в діловодстві тощо органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України".

Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України) (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року N 10-рп/99).

Міністерство юстиції України, як орган державної влади, який у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, правомірно при затвердженні Правил ведення нотаріального діловодства керувалося положеннями Конституції України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності твердження позивача про те, що оскаржувана норма Правил обмежує право громадян подавати нотаріусу для посвідчення документи, викладені російською мовою, оскільки оскаржувані Правила встановлюють лише вимоги до нотаріального діловодства (порядок документування нотаріальної діяльності та зберігання архіву, порядок організації роботи з документами в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах, приватними нотаріусами), а не на порядок та мову звернення громадян до нотаріуса, та не регулюють питання вільного розвитку, використання та захисту інших мов на території України.

Колегія звертає увагу на те, що нотаріальне діловодство не охоплює та не регулює порядок та мову звернення громадян до нотаріусів України. Крім того, чинне законодавство не містить заборони щодо права особи на звернення до нотаріуса різними мовами. Більше того, - покладає на нотаріуса обов'язок перекласти текти оформлюваних документів, якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство (частина 2 статті 15 Закону України "Про нотаріат").

Що стосується твердження позивача про те, що оскаржуваний пункт Правил обмежує гарантоване йому частиною 3 статі 10 Конституції України право вільно використовувати російську мову при здійсненні нотаріальної діяльності, тут слід зазначити, що оскаржуваний пункт Правил було прийнято на виконання частини 1 статті 10 Конституції України (яким визначено мову діяльності державних органів), в той же час частиною 3 статті 10 Конституції України врегульовано відносини щодо вільного розвитку, використання та захисту інших мов на території України.

За таких обставин, колегія прийшла до висновку, що положення пункту 1.2 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року N 3253/5 "Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства", відповідають вимогам Конституції України та законів України. Приймаючи вищевказаний нормативно-правовий акт, Міністерство юстиції України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України, а відтак, підстави для визнання нечинним оскаржуваного пункту Правил та зобов'язання Відповідача вчинити відповідні дії - відсутні.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2011 р. (Постанова N 2а-4195/11/2670) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 

Головуючий, суддя:

Т. М. Грищенко

Судді:

І. О. Лічевецький

 

В. Е. Мацедонська

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали