ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

02.09.2009 р.

N К-13522/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: суддів - Бутенка В. І., Сороки М. О., Штульмана І. В., Чумаченко Т. А., Мироненка О. В. (суддя-доповідач), при секретарі Рахальському А. В. (за участю представників Державного комітету України у справах національностей та релігій - Григор'євої М. А., представників Генеральної прокуратури України - Бедро О. В., Красножон О. М.), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2009 року у справі за позовом заступника Генерального прокурора України до Державного комітету України у справах національностей та релігій, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування рішення, встановила:

У липні 2008 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до заступника Генерального прокурора України до Державного комітету України у справах національностей та релігій, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування рішення Комітету від 09.06.2008 р. N 400-08 про надання ОСОБА_1 статусу біженця. Свої вимоги Генпрокуроратура України обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення ухвалене із порушенням вимог Закону України "Про біженців", оскільки під час його прийняття щодо надання статусу біженця ОСОБА_1 відповідачем не було наведено конкретних фактів переслідування цієї особи тощо. Зазначила, що законодавчими актами заборонено надавати статус біженця особі, яка вчинила злочин неполітичного характеру, а не тільки по відношенню до тих осіб, яких судом визнано винними у вчиненні злочину.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2008 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач та ОСОБА_1 звернулися зі скаргами до суду апеляційної інстанції щодо скасування судового рішення першої інстанції.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2009 року апеляційні скарги відповідача та ОСОБА_1 задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишивши рішення суду першої інстанції в силі, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню. Постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін з таких підстав.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що Державним комітетом України у справах національностей та релігій прийнято рішення N 400-08 від 09.06.2008 р. про надання статусу біженця ОСОБА_1 відповідно до абзацу 2 с. 1 Закону як особі, яка має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи. 19.06.2008 р. Генеральна прокуратура України внесла протест на вказане рішення, який був відхилений Держкомнацрелігій.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідно до вимог Закону України "Про біженців" ні прокуратура, ні суд не наділені повноваженнями перевіряти законність рішення про надання статусу біженця, а його скасування не має юридичного значення, оскільки рішення про втрату або позбавлення ОСОБА_1 статусу біженця не приймалось, посвідчення біженця не вилучалось та не визнавалось недійсним. На думку суду, чинне законодавство взагалі не передбачає можливості оскарження рішення про надання статусу біженця, а тому прокурор не мав права приносити протест на нього та пред'являти відповідний позов.

Проте такі висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах справи з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України нагляд прокурора за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами є конституційною функцією прокуратури України.

Окрім того, ст. 21 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що реагування прокурора на незаконні дії та рішення посадових осіб шляхом принесення протесту також є його обов'язком. У разі відхилення протесту прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним.

Також зі справи вбачається, що Генеральна прокуратура України, виявивши порушення вимог законодавства при прийнятті Комітетом рішення про надання статусу біженця ОСОБА_1, відреагувала на них шляхом принесення протесту. Після відхилення протесту Генеральна прокуратура України на підставі ч. 4 ст. 21 Закону України "Про прокуратуру" звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про скасування незаконного рішення Комітету.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно зазначив, що Комітет при розгляді заяви третьої особи про надання статусу біженця встановив факт проживання ОСОБА_1 до прибуття на Україну на території Російській Федерації, а також той факт, що до відповідних органів щодо надання статусу біженця зазначена особа не зверталась.

Згідно з аб. 7 ст. 10 Закону України "Про біженців" статус біженця не надається особі, яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній країні.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про біженців" та Конвенції про статус біженців ОСОБА_1, як громадянин Російської Федерації, за умови переслідування у Республіці Азербайджан, мав право користуватись захистом Російської Федерації.

Ухвалюючи рішення, суд обґрунтовано зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України "Про біженців" статус біженця не надається особі, яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів.

Зі справи вбачається, що до Генеральної прокуратури України надійшло клопотання Генеральної прокуратури Азербайджанської республіки від 15.02.2008 р. N 12/394-08 про видачу ОСОБА_1 у зв'язку із вчиненням цією собою тяжких злочинів та з метою притягнення його до кримінальної відповідальності.

Судом встановлено, що всупереч вимогам ст. ст. 13, 14 Закону України "Про біженців" Комітет не вчинив необхідних дій щодо встановлення справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядалась, перевірки достовірності інформації, необхідної для прийняття рішення про надання статусу біженця ОСОБА_1, а рішення про надання статусу біженця було прийнято лише на підставі заяви самого ОСОБА_1 та його родичів.

ОСОБА_1 прибув на Україну 30.01.2008 р., із заявою про надання йому статусу біженця звернувся лише 13.03.2008 р. - після того, як 13.02.2008 р. його було затримано правоохоронними органами України. Отже, його заяву про надання статусу біженця слід розцінювати як спробу ухилення від кримінальної відповідальності за вчинені злочини.

Суд першої інстанції у рішенні дійшов обгрунтованого висновку про те, що при прийнятті рішення про надання статусу біженці ОСОБА_1 Комітетом були допущені численні порушення вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції не відповідає обставинам справи, наданим доказам та нормам процесуального права і тому підлягає скасуванню, постанова суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

За правилами ст. 227 КАС України підставою для скасування рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2009 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.

 

Суддя

О. В. Мироненко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали