КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

02.06.2011 р.

Справа N 2а-5884/10/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сорочко Є. О., суддів: Усенко В. Г., Собків Я. М., при секретарі - Ковальчук Г. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат" до Національного банку України за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Міністерства юстиції України про визнання нечинною постанови, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ТОВ "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національного банку України про визнання нечинною постанови N 483 від 14.10.2004 р. "Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" в частині абз. 2 п. 1.5 Положення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

На вказану постанову ТОВ "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат" подало апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановою Правління Національного банку України N 483 від жовтня 2004 року було затверджено Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, яке було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. за N 1429/10028.

Згідно зі статтею 44 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

Статтями 7, 44 Закону України "Про Національний банк України", п. 1 ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 року N 15-93 Національному банку надані повноваження, зокрема, у сфері валютного регулювання визначати порядок здійснення операцій в іноземній валюті, приймати нормативно-правові акти щодо ведення валютних операцій.

Статтею 56 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Вищезазначене оспорюване Положення було прийнято Національним банком України на виконання вказаних повноважень відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а також статей 7 і 44 Закону України "Про Національний банк України".

Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розмішувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит, як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Що стосується валютного законодавства, то відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Підпункт "в" пункту 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції.

Відповідно до пункту 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.

Разом з тим, у пункті 1.5 цього Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною з сторін договору.

Слід зазначити, що Національним банком України було подано Висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті від 09.11.2006, згідно з яким відповідно до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, статей 32, 44 Закону України "Про Національний банк України", статей 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 1, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, колегія суддів вважає, що Національний банк України, користуючись своїми повноваженнями щодо видачі обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України, наданими йому Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", закріпив за уповноваженим банком у відповідному випадку право використовувати іноземну валюту як засіб платежу на території України без індивідуальної ліцензії.

Колегія суддів прийшла до висновку, що прийняття зазначеного Положення Національним банком України, не суперечить вимогам Декрету Кабінету Міністрів України, а конкретизує його певні положення.

Судом першої інстанції було встановлено, що між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ТОВ "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат" був укладений генеральний договір N 085/099-8 від 17.09.2008 року, згідно з яким позивачу надається кредит протягом періоду з 17 вересня 2008 року по 16 вересня 2013 року. Згідно з додатками N 1, N 2 визначено, що кредитор (банк) зобов'язується протягом періоду з 17.09.2008 р. по 16.09.2009 р. надавати позичальнику грошові кошти в гривнях в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 5000000 грн. та в доларах США на оплату за обладнання згідно договору N 19/06-08 від 19.06.2008 р., укладеного між позивачем та ТОВ "Промислово-фінансова група "Конкорд" в межах максимального ліміту заборгованості, еквівалентного 3000000 грн., що в еквіваленті складає 618416,44 доларів США.

Згідно з ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Представником відповідача було заявлено клопотання про застосування наслідків пропущення позивачем строку звернення до суду, мотивуючи тим, що оспорюване Положення набрало чинності в листопаді 2004 року і було оприлюднене у встановленому порядку.

У додаткових поясненнях позивач стверджував, що на виконання даного договору було здійснено кредитування позивача в іноземній валюті безпосередньо в період з 17 липня 2009 року по 16 вересня 2009 року. Водночас, доказів на підтвердження зазначених обставин, позивач не надав.

Виходячи з того, що генеральний договір N 085/099-8 та додаткові угоди до нього були підписані позивачем ще у вересні 2008 року, зазначені обставини свідчать про те, що позивач ще у 2008 році став суб'єктом правовідносин, у яких застосовувались норми оспорюваного Положення.

Згідно ст. 100 КАС України (в чинній редакції на час звернення позивача до суду) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Таким чином, враховуючи те, що факт пропуску строку позивачем на звернення до адміністративного суду є встановленим, а також наявність клопотання відповідача про застосування вимог закону щодо пропущення такого строку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо відмови в задоволенні позову, а тому апеляційну скаргу ТОВ "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат" необхідно залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2010 року без змін, оскільки обставини, що мають значення для вирішення справи судом з'ясовані повно, а постанова ухвалена з дотриманням норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу складено в повному обсязі 07.06.2011 року.

 

Головуючий, суддя

Є. О. Сорочко

Судді:

В. Г. Усенко

 

Я. М. Собків

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали