ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 10 березня 2011 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Патрюка М. В., суддів: Гуменюка В. І., Жайворонок Т. Є., Луспеника Д. Д., Лященко Н. П., розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_3 на неправомірні дії відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області та постанову про накладення штрафу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 1 липня 2010 року, встановила:

У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаною вище скаргою, в якій просив скасувати постанову начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області (далі - ВДВС) ОСОБА_4 від 21 грудня 2009 року про накладення на нього як на начальника Рівненського РВ УМВС України в Рівненській області штрафу в розмірі 170 грн. за невиконання вимог державного виконавця, викладених у постанові від 9 грудня 2009 року, про залучення працівників міліції в кількості 8 осіб для забезпечення охорони громадського порядку під час виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_5 на посаді генерального директора закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод". Посилався на те, що завчасно попередив ВДВС про неможливість виконання постанови через її невідповідність п. 2.3 Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби й просив зазначити в постанові всі необхідні вихідні дані.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 5 лютого 2010 року скаргу ОСОБА_3 повністю задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 1 липня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" справа розглядається Верховним Судом України за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в діюЗакону від 7 липня 2010 року.

Згідно з вимогами ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки постанова державного виконавця про накладення штрафу не пов'язана з виконанням рішення суду, а стосується невиконання законних вимог державного виконавця і є актом індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, тому що його суд дійшов із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦПК України скарга на дії чи рішення державного виконавця розглядається в судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця.

Зазначене положення процесуального закону є обов'язковим для суду, оскільки є складовою принципів цивільного процесу - змагальності та диспозитивності, а також вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.

Разом з тим апеляційний суд розглянув справу за відсутності заявника, не звернувши уваги на те, що суду повернута судова повістка з відміткою поштового відділення "за зазначеною адресою не проживає" (а. с. 45), тобто не проживає за адресою, указаною особою, яка подала апеляційну скаргу, а саме державним виконавцем.

У такій ситуації суд повинен був діяти згідно з вимогами ч. 7 ст. 74 ЦПК України (у редакції процесуального закону на час розгляду справи), в якій указано, що якщо особа насправді не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.

Ураховуючи те, що заявник є начальником Рівненського РВ УМВС України в Рівненській області, виконання такої вимоги закону для суду було нескладним.

Розглянувши справу за відсутності заявника, який оскаржив рішення державного виконавця, апеляційний суд його доводів не перевірив, допустився й інших порушень закону.

Так, відповідно до ст. ст. 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів. Державний виконавець зобов'язаний вжити заходів до примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

При здійсненні примусових виконавчих дій ст. 88 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає право державного виконавця накласти штраф на винних осіб за невиконання законних вимог державного виконавця.

Судом установлено, що штраф на начальника Рівненського РВ УМВС України в Рівненській області накладений за невиконання вимог державного виконавця під час виконання ним рішення суду про поновлення на роботі.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ч. 1 ст. 383 ЦПК України надано право звернутися до суду зі скаргою на дії чи рішення державного виконавця не лише безпосереднім учасникам виконавчого провадження, якими, як правило, є стягувач і боржник, а й особам, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Так, ч. 2 ст. 7 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ у порядку, встановленому цим Законом. Отже, заявник, який постановою державного виконавця від 9 грудня 2009 року залучений до проведення виконавчих дій (а. с. 5), має право на оскарження рішень державного виконавця.

Розглядаючи справу за скаргою на постанову про накладення штрафу, апеляційний суд повинен був виходити з того, що такий штраф є не адміністративним стягненням, а санкцією за невиконання зазначених у ст. 88 Закону України "Про виконавче провадження" вимог державного виконавця при виконанні судового рішення. Тому положенняп. 2 ч. 1 ст. 18 КАС України на вказані постанови державного виконавця не поширюються. Крім того, державний виконавець виконував рішення суду від 3 листопада 2008 року, ухвалене в цивільній справі.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Прохання ОСОБА_3 про залишення рішення суду першої інстанції без змін задоволене бути не може, оскільки апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, а, скасовуючи його, обмежився лише наявністю процесуальних підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 1 липня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

М. В. Патрюк

Судді:

В. І. Гуменюк

 

Т. Є. Жайворонок

 

Д. Д. Луспеник

 

Н. П. Лященко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали