ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 26 квітня 2011 року

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Загороднього А. Ф. (головуючого), Білуги С. В., Гаманка О. І., Заїки М. М., Співака В. І. (суддів), розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Г. А. В. на постанову Менського районного суду Чернігівської області від 14 червня 2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 р. у справі за позовом Г. А. В. до начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання наказу начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області "Про звільнення лейтенанта міліції Г. А. В. зі служби з органів внутрішніх справ" від 8 жовтня 2001 р. N 247 неправомірним та поновлення на роботі, встановила:

У квітні 2007 р. Г. А. В. звернувся до суду з позовом до начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання наказу начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області "Про звільнення лейтенанта міліції Г. А. В. зі служби з органів внутрішніх справ" від 8 жовтня 2001 р, N 247 неправомірним та поновлення на роботі.

Постановою Менського районного суду Чернігівської області від 14 червня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 р., в задоволенні позовних вимог Г. А. В. відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Г. А. В. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, не вбачає порушень судами норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішень, і тому вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, на наступних підставах.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 15 серпня 1997 р. Г. А. В. проходив службу в органах внутрішніх справ України. 12 липня 2001 р. позивача було затримано працівниками міліції Кіровського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області за підозрою у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 206 ККУ, скоєного 8 липня 2001 р. Наказом начальника УМВС України в Донецькій області N 247 від 8 жовтня 2001 р. Г. А. В. був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення згідно з п. "є" ст. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення слугували матеріали службового розслідування та наказ N 321 від 27 липня 2001 р., з яких вбачається, що Г. А. В. порушив службову дисципліну, а саме: вимоги Закону України "Про міліцію", Кодексу честі, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ України, присяги працівника органів внутрішніх справ України, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, які виразилися у скоєнні протиправних, компрометуючих органи внутрішніх справ дій, що є несумісним з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ.

Статтею 5 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 лютого 2006 р. N 3460 передбачено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений ст. 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", який визначає, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що працівниками управління роботи з особовим складом органів внутрішніх справ управління внутрішньої безпеки в Донецькій області було проведено службове розслідування з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку та відібрано письмові пояснення у позивача.

Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо безпідставності вимог позивача про визнання незаконним наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення та доводів позивача щодо його незаконного звільнення, оскільки звільнення позивача було здійснене з дотриманням вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. Отже, наказ начальника УМВС України в Донецькій області "Про звільнення лейтенанта міліції Г. А. В. зі служби з органів внутрішніх справ" від 8 жовтня 2001 р. N 247 є правомірним, і відповідно, суди дійшли правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог Г. А. В. про скасування зазначеного наказу та поновлення його на службі в органах внутрішніх справ.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не допущено, правова оцінка обставин по справі дана правильно, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувані питання про достовірність того чи іншого доказу підстав немає, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАСУ суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222 - 224, 230, 231 КАСУ, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу Г. А. В. залишити без задоволення, а постанову Менського районного суду Чернігівської області від 14 червня 2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 р. у справі за позовом Г. А. В. до начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання наказу начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області "Про звільнення лейтенанта міліції Г. А. В. зі служби з органів внутрішніх справ" від 8 жовтня 2001 р. N 247 неправомірним та поновлення на роботі - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали