ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

24.06.2011 р.

N 2а-5686/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого, судді - Кротюка О. В., суддів: Головань О. В., Винокурова К. С., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про оскарження постанови N 341 від 04.04.2011 (Постанова N 341) в частині.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі разом - позивачі) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач / КМ України) про визнання незаконними абзаців третього, четвертого, п'ятого підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2011 р. N 341 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 341).

11 травня 2010 року до суду надійшла заява від позивачів, якою останні збільшили позовні вимоги та просять суд стягнути матеріальну та моральну шкоду з відповідача.

Відповідач позов заперечив, зазначивши, що при прийнятті оскаржуваної постанови Кабінет Міністрів України діяв на виконання повноважень, обґрунтовано, добросовісно і розсудливо, пропорційно, в межах бюджетних асигнувань.

Оскільки позивачі до суду не з'явились та подали клопотання про розгляд справи без їх участі, суд в порядку та на підставі положень ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалив про перехід до розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

КМ України прийнято постанову "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" N 341 від 04.04.2011 (Постанова N 341) (далі - Постанова КМ).

Згідно положень ст. 12, 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (N 3551-XII від 22.10.93) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України (положення у редакції Закону України від 28.12.2007 N 107-VI).

Проте згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 N 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 N 107-VI, внесені підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 N 107-VI, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, згідно правової позиції, викладеної у Рішенні Конституційного Суду України "У справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України)" N 20-рп/2010 від 30.09.2010 відновлення дії попередньої редакції норм Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", положення закону які були змінені, доповнені та виключені Законом України від 28.12.2007 N 107-VI, відновили свою дії.

Отже на час видання Постанови КМ (Постанова N 341) діяла редакція Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у відповідності до якої:

• щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

• щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Позивачами оскаржується Постанова КМ в частині положень абзаців третього - п'ятого підпункту 2 пункту 1 (Постанова N 341).

Вказаними нормами установлено, що виплата у 2011 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - разова грошова допомога), здійснюється у таких розмірах:

2) іншим ветеранам війни, в тому числі учасникам бойових дій, із числа осіб, які брали участь у воєнних конфліктах на території інших держав у період до і після Великої Вітчизняної війни, а також іншим особам, не зазначеним у підпункті 1 цього пункту (Постанова N 341), на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту":

• інвалідам II групи - 580 гривень;

• інвалідам III групи - 510 гривень;

• учасникам бойових дій - 460 гривень;

Щодо питання здійснення нарахувань разової грошової допомоги, суд вважає за необхідне керуватися наступним.

Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

У відповідності до положень статті 46 Конституції України прийнято Закон України "Про прожитковий мінімум" (N 966-XIV від 15.07.99).

Цей Закон дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Частиною другою статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею другою Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для:

встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Тобто з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.

Крім того, Державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що, витратна частина бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України - Основним Законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія як база нарахування для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування - є прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (N 2857-VI від 23.12.2010) статтею 21 установлено, що у 2011 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 894 гривні, з 1 квітня - 911 гривень, з 1 жовтня - 934 гривні, з 1 грудня - 953 гривні та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

• дітей віком до 6 років: з 1 січня - 816 гривень, з 1 квітня - 832 гривні, з 1 жовтня - 853 гривні, з 1 грудня - 870 гривень;

• дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 977 гривень, з 1 квітня - 997 гривень, з 1 жовтня - 1022 гривні, з 1 грудня - 1042 гривні;

• працездатних осіб: з 1 січня - 941 гривня, з 1 квітня - 960 гривень, з 1 жовтня - 985 гривень, з 1 грудня - 1004 гривні;

• осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 750 гривень, з 1 квітня - 764 гривні, з 1 жовтня - 784 гривні, з 1 грудня - 800 гривень.

З вказаних позицій судом вбачається, що встановлений законом найменший розмір прожиткового мінімуму є той, який визначений відносно осіб, які втратили працездатність.

Діючим законодавством України на 2011 рік точно не визначено таку базу для нарахувань як мінімальна пенсія за віком. Тобто жодним нормативно-правовим актом на 2011 рік щодо Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" прямо у абсолютній величині не визначено розмір мінімальної пенсії за віком як соціальної гарантії та бази нарахувань у відповідності до частини третьої статті 46 Конституції України. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлений ч. 1 ст. 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (N 1058-IV від 09.07.2003) не може бути використано у розглядаємих судом спірних правовідносин, оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 28 цього ж закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Разом з тим, суд вважає, що не дивлячись на те, що законом не встановлено в абсолютній величині точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку разової грошової допомоги за ст. 12, 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", це не означає, що законом не визначено мінімального такого розміру. Якщо закон не встановлює розмір бази нарахування в абсолютній величині при наявності бази нарахування (мінімальна пенсія за віком) та її, встановленого Конституцією України, мінімального розміру, то це не означає, що особа не має взагалі права (обмежується у праві) на отримання і реалізацію прав, визначених законом.

Так, найменший розмір соціальної гарантії в 2011 році встановлений статтею 46 Конституції України як база для нарахування пенсій, соціальних виплат, які є основним джерелом існування становить розмір мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, менше якого ані пенсії, ані інші види соціальних виплат та допомоги (як база для розрахунку та виплати особі, що є основним для неї джерелом існування) бути не можуть.

Отже, розмір мінімальної пенсії за віком в розумінні ст. ст. 12, 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як база для розрахунку доплати, в будь-якому разі не може бути меншою ніж мінімальний розмір прожиткового мінімуму визначеного законом, яким є прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Мінімальний розмір бази нарахування не може бути перешкодою для реалізації особою свого права на отримання відповідної доплати.

Крім того, суд вважає, якщо прямо не встановлено для Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" розміру бази нарахувань у цифровому значенні, але зроблено посилання на категорію, мінімальна пенсія за віком, як відповідної бази нарахування, яка є категорією соціальної гарантії згідно зі статтею 46 Конституцією України, органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України, виходячи з мінімальних соціальних гарантій, встановлених законами України, і не можуть порушувати норми статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії. Інакше при наявності конституційного права на соціальний захист невикористання мінімальних гарантій, визначених законом, є порушенням державою своїх конституційних зобов'язань перед громадянами України.

Суд у вирішенні справи додатково керується статтею 8 КАС України, у відповідності до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини.

Суд вважає необхідним керуватися положеннями Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

Так, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З огляду на це, суд зазначає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання разової грошової допомоги, основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання щорічної разової грошової допомоги, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Суд не приймає до уваги покликання відповідача з приводу відсутності фінансових можливостей бюджетних асигнувань з огляду на наступне.

Суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справа "Кечко проти України", "Бурдов проти Росії", N 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III (mutatis mutandis), справа Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office; справа про принцип юридичної визначеності). Про першу, зокрема, зазначено у листі Верховного Суду України від 07.2006 року N 1-5/400. Зазначеним листом Верховний Суд України акцентує увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Крім того, у випадках коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

Таким чином, враховуючи вище викладене у сукупності, суд приходить до висновку, що база нарахування разової грошової допомоги, встановленої ст. 12, 13 Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не може бути менше прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність станом на 1 квітня 2011 року, а саме 764 гривні. При цьому ця база розрахунку повинна бути збільшена на кількісний показник мінімальних пенсій за віком, встановлений законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

За умов викладеного, суд вбачає, що розміри щорічної разової грошової допомоги, встановлені Постановою КМ в оскаржуваній частині, не відповідають розміру бази (є значно меншими), з якої повинно здійснюватися нарахування мінімальної пенсії за віком, яка не може бути менше прожиткового мінімуму, а саме найменшого його показника - для осіб, які втратили працездатність, що з 1 квітня 2011 року становить 764 гривні.

Таким чином, розміри виплат встановлені в оскаржуваній частині Постанови КМ (Постанова N 341), є меншими ніж мінімальна соціальна категорія - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, яку потрібно застосовувати для визначення мінімальної пенсії за віком, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.

Вказаного вище відносно Постанови КМ (Постанова N 341) відповідачем суду не спростовано належними доказами та обґрунтуванням.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної і матеріальної шкоди, то суд прийшов до висновку, що останні задоволенню не підлягають, оскільки не обґрунтовані та не доведені належними на те доказами.

Клопотання про забезпечення адміністративного позову задоволенню не підлягає, оскільки не містить підстав та обставин, встановлених нормами ст. 117 КАС України.

У відповідності до частини 8 ст. 171 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. 9, 71, 159, 163, 171 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати незаконними абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2011 року N 341 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 341).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

 

Головуючий, суддя

О. В. Кротюк

Судді:

К. С. Винокуров

 

О. В. Головань

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали