ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 червня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Панталієнка П. В., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Тітова Ю. Г., Шаповалової О. А., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - Райадміністрація) про визнання розпорядження неправомірним за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2010 року, встановив:

У липні 2004 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Райадміністрації, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просили визнати незаконним та скасувати розпорядження Райадміністрації від 17 травня 2004 року N 1358 "Про скасування розпорядження Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 25 листопада 2003 року N 2994" (далі - розпорядження N 1358).

На обґрунтування позовних вимог послалися на те, що оскаржуване ними розпорядження прийняте відповідачем усупереч чинному законодавству і порушує їх право власності на майно.

Приморський районний суд м. Одеси постановою від 11 березня 2005 року позовні вимоги задовольнив у повному обсязі. Визнав розпорядження Райадміністрації від 17 травня 2004 року N 1358 незаконним.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що підставою для прийняття Райадміністрацією розпорядження від 25 листопада 2003 року N 2994 (далі - розпорядження N 2994) є акт державної технологічної комісії від 13 жовтня 2003 року, який є чинним та не визнаний недійсним у встановленому законом порядку. Крім того, введена рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 10 вересня 2003 року N 505 "Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 16 серпня 2001 року N 570 "Про дозвіл товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія" на реконструкцію та будівництво ринку "Старокінний" (далі - рішення N 505) заборона на реєстрацію громадян за місцем проживання та відчуження нерухомого майна в зоні реконструкції ринку "Старокінний" не є підставою для відмови у прийнятті в експлуатацію належного позивачам магазину.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2010 року, рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування статті 59 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон N 280/97-ВР) у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 25 травня, 9 червня, 29 червня, 20 липня, 28 вересня, 19 жовтня і 2 листопада 2010 року (Ухвала N К-19016/10) та постанов цього ж суду від 3 грудня 2008 року та 31 серпня 2010 року, які, на їх думку, підтверджують неоднакове застосування норм матеріального права.

Перевіривши наведені заявниками доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що розпорядженням N 2994 було затверджено акт державної технологічної комісії від 13 жовтня 2003 року про прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією об'єкту, а саме належної ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 під магазин.

На підставі розпорядження N 2994 позивачам були видані свідоцтва про право власності від 2 грудня 2003 року N 028376 та N 028377 на 67/100 та 50/150 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 відповідно. Ці частини разом складають приміщення магазину площею 249,8 кв. метрів.

29 квітня 2004 року на зазначене розпорядження був винесений протест прокурора N 467. За результатами розгляду цього протесту розпорядженням N 1358 було скасовано розпорядження N 2994 у зв'язку з тим, що останнє суперечить вимогам рішення N 505.

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що Райадміністрація мала право скасувати своє незаконне попереднє рішення.

В ухвалах Вищого адміністративного суду України від 28 вересня та 25 травня 2010 року, а також постанові цього суду від 31 серпня 2010 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, враховуючи позицію Конституційного Суду України, викладену в Рішенні від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (далі - Рішення N 7-рп/2009), дійшов висновку про те, що рішення органу місцевого самоврядування ненормативного характеру, не може бути скасоване цим органом шляхом прийняття нового рішення.

На думку Верховного Суду України, позиція касаційного суду, викладена у справі, що розглядається, ґрунтується на неправильному застосуванні ним норм матеріального права.

Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вирішив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно зі статтею 59 Закону N 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Крім того, у пункті 5 рішення N 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

У справі, що розглядається, суди встановили, що позивачам на підставі розпорядження N 2994 видано свідоцтва про право власності на належний їм об'єкт нерухомості.

За таких обставин Верховний Суд України дійшов висновку, що розпорядження N 2994, яке є ненормативним правовим актом одноразового застосування і вичерпало свою дію фактом його використання, не може бути в подальшому скасоване Райадміністрацією.

Оскільки при вирішенні спору касаційний суд неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то заяву слід задовольнити.

З урахуванням наведеного ухвала касаційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

  

Головуючий

П. В. Панталієнко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

Ю. Г. Тітов

 

О. А. Шаповалова

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

  

***

Правова позиція

Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання

  




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали