ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

28.07.2011 р.

N 2а-7271/11/2670

Постанову залишено без змін(згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2012 року) (Ухвала N 2а-7271/11/2670)

Окружним адміністративним судом міста Києва у складі: головуючого - судді Федорчука А. Б., суддів - Аблова Є. В., Амельохіна В. В., розглянувши заяву за нововиявленими обставинами та розглянувши позовну заяву за позовом О. О. О. до Кабінету Міністрів України, третя особа - Державне казначейство України, Державна судова адміністрація України, про скасування постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

О. О. О. (далі - Позивач) звернувся з адміністративним позовом про: визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка полягає в тому, що Уряд з червня по грудень 2005 року не прийняв реальних мір з підвищення заробітної плати суддям, а саме, вчасно не прийняв постанову про підвищення заробітної плати суддям та не ввів в дію з 1 червня 2005 року; про визнання протиправним та скасування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року N 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865" в частині доповнення постанови пунктом 41; про стягнення з Держави Україна заробітної плати на загальну суму 37070 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн.; зобов'язання Державного казначейства України списати у безспірному порядку стягнуті на користь позивача кошти з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України (з урахуванням заяви від 27 листопада 2006 року).

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 р. позовні вимоги задоволені частково - визнано протиправним та скасовано пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865 "Про оплату праці суддів". Вказана постанова суду першої інстанції залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року.

Крім того, Печерським районним судом міста Києва прийнято додаткову постанову від 19 березня 2008 року, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року, якою допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865 "Про оплату праці суддів", визнавши, що ця постанова в частині встановлення посадових окладів, виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати, підлягає застосуванню з 1 січня 2006 року без обмеження мінімальної заробітної плати, яке було встановлено пунктом 41 вказаної постанови.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року в частині відмови у позові скасовано, справу в цій часині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті зазначені рішення залишені без змін. Також було скасовано додаткову постанову Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2010 р. залишено позовну заяву О. О. О. без розгляду в частині: визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка полягає в тому, що Уряд з червня по грудень 2005 року не прийняв реальних мір з підвищення заробітної плати суддям, а саме вчасно не прийняв постанову про підвищення заробітної плати суддям та не ввів в дію з 1 червня 2005 року; стягнення з Держави Україна заробітної плати на загальну суму 37070 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн.; зобов'язання Державного казначейства України списати у безспірному порядку стягнуті на користь позивача кошти з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Державна судова адміністрація України звернулася з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 року у справі.

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло уточнення до заяви про перегляд рішення Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р. за нововиявленими обставинами від Державної судової адміністрації України, в якій останній просить: скасувати постанову Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р. в частині визнання протиправними та скасування пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. N 865 "Про оплату праці суддів".

В судове засідання Позивач не з'явився, від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи та заяви про перегляд за нововиявленими обставинами за відсутності Позивача та просить відмовити в перегляді постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р.

Представник Відповідача до суду з'явився, заперечень проти позовних вимог не надав.

Представники третьої особи до суду не з'явилися.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив:

Судом встановлено, що у квітні 2006 року Позивач звернувся з позовом до Держави Україна, Кабінету Міністрів України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Державне казначейство України, про визнання протиправними бездіяльності і окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. N 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865", стягнення заробітної плати, відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 р. N 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України" з 1 червня 2005 року Голові Верховного Суду України установлено посадовий оклад у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на те, що за правилами частини другої статті 44 Закону України "Про статус суддів" розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків зазначеного окладу вважав, що його (позивача) посадовий оклад, як судді Кельменецького районного суду Чернівецької області, повинен становити з 1 червня 2005 року не менше 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Посилаючись на те, що Кабінет Міністрів України лише 3 вересня 2005 року видав постанову N 865 "Про оплату праці суддів", у якій розміри посадових окладів привів до співвідношення, визначеного Законом України "Про статус суддів", та, що постанова набирала чинності тільки з 1 січня 2006 року, просив визнати протиправною бездіяльність Уряду щодо невчасного підвищення заробітної плати суддям.

Також Позивач зазначав, що 31 грудня 2005 року відповідач видав постанову N 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865", доповнивши останню пунктом 41, за змістом якого розміри посадових окладів суддів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Вважаючи таке доповнення протиправним, Позивач просив скасувати зазначений пункт та стягнути на його користь вчасно не нараховану та не виплачену за період з червня 2005 року по березень 2006 року заробітну плату розміром у 22180 грн. та 10000 грн. моральної шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю відповідача.

В процесі розгляду справи Позивач змінював обсяг вимог щодо стягнення заробітної плати і остаточно визначив їх сумою у 37070 грн.

Розглянувши матеріали справи та заяву про перегляд постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р. в частині визнання протиправними та скасування пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. N 865 "Про оплату праці суддів", суд вважає, що заява Державної судової адміністрації України підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 6 Конституції України міститься правова норма, згідно з якою державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Статус суддів, відповідно доп. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, визначається виключно законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Конституції України Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів.

Збереження існуючого статусу суддів, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності суддів.

Незалежність та недоторканість суддів гарантується наданням їм відповідно до Закону України "Про статус суддів" спеціальних умов матеріального та соціально-побутового забезпечення.

Згідно зі ст. 44 вищезазначеного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, що б досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.

Іншого законодавчого акта з питань оплати праці суддів немає.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови N 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 1 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та N 865 "Про оплату праці суддів", якою затверджені Схеми посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів (додатки NN 2 - 6).

Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865 повинна була набрати чинності з 1 січня 2006 року. Однак, до набрання чинності вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року N 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.

Іншою постановою від 31 грудня 2005 року N 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865" внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 41, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 3 вересня 2005 року N 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови від 3 вересня 2005 року N 865 до набрання нею чинності.

При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 1 вересня 2005 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.

Як видно зі Схем посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів кількість розмірів мінімальної заробітної плати при обчисленні посадового окладу суддів складає від 8,5 до 12,5, що значно перевищує розміри мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, а також розмір посадових окладів багатьох працівників установ, які фінансуються з державного бюджету.

Крім того, у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України зазначених постанов, збільшено оклади суддям та головам судів більш як у шість разів.

Отже, вказані Схеми посадових окладів є такими, що відповідають встановленому статтею 44 Закону України "Про статус суддів" співвідношенню розмірів посадових окладів Голови Верховного Суду України, голів судів та суддів, а встановлення сталої (розрахункової) величини для обчислення розмірів посадових окладів суддів та внесення відповідних доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865 відбулося до моменту набрання нею чинності. Вказана постанова у редакції до внесення доповнень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року N 1310 не була введена в дію, а тому суди не мали підстав для висновку про те, що оскаржувані постанови звужують існуючі гарантії незалежності суддів.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про статус суддів" суддям, які мають кваліфікаційні класи, що встановлюються залежно від посади, стажу, досвіду роботи і рівня професійних знань, нараховуються доплати до посадових окладів. Наявність у законодавстві таких гарантій відповідає Європейської хартії про закон "Про статус суддів" стосовно права суддів на винагороду в залежності від стажу, обсягу і характеру посадових обов'язків судді.

З аналізу вищезазначених норм Закону, суд приходить до висновку, що оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865 не скасовуються і не змінюються, а навпаки встановлюються надбавки та доплати за виконання особливо важливої роботи, за науковий ступінь, для вирішення соціально-побутових питань, а також визначено порядок преміювання тощо.

Не містять у собі усі оскаржувані постанови Кабінету Міністрів України положень щодо обмеження прав суддів на забезпечення державою благоустроєним житлом, додатковою житловою площею, надання безоплатного користування усіма видами транспорту, обов'язкового страхування життя та здоров'я за рахунок коштів державного бюджету.

Також вони не передбачають будь-якої заборони щодо застосування до грошових доходів суддів, як і до доходів інших громадян, механізму їх підвищення шляхом індексації відповідно до положень Закону України "Про індексацію грошових доходів громадян".

Таким чином, Кабінет Міністрів України при прийнятті оскаржуваних постанов не зменшив розрахунок посадових окладів суддів, а отже, й не обмежив матеріальний і соціальний захист суддів.

Ухвалюючи вищевказані рішення, суди посилалися на те, що зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року N 1310, якою доповнено постанову КМУ від 03.09.2005 року пунктом 41, є незаконними.

Аналогічна думка викладена в постанові Вищого адміністративного суду від 13 квітня 2011 року (Постанова N К-37929/09) у справі за позовом Г. Н. Н. до Кабінету Міністрів України, треті особи - Верховний суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними та скасування актів у позові позивачу відмовлено. Своє рішення Вищий адміністративний суд України обґрунтовує тим, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Крім того, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з його прийняттям прав та законних інтересів особи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Позивач прийшов до помилкового висновку про невідповідність оскаржуваних постанов Кабінету Міністрів України Закону України "Про статус суддів" та що їх видання призвело до звуження змісту та обсягу статусу суддів.

Крім того, суд вважає, що постанова Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р. в частині визнання протиправними та скасування пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. N 865 "Про оплату праці суддів" підлягає скасуванню, а отже позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.

У відповідності до ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд дійшов висновку, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами Державної судової адміністрації України про скасування постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р. в частині визнання протиправними та скасування пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. N 865 "Про оплату праці суддів" підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва постановив:

1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами Державної судової адміністрації України про скасування постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р. в частині визнання протиправними та скасування пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. N 865 "Про оплату праці суддів" підлягає задоволенню.

2. Постанова Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р. у частині визнання протиправними та скасуванняпункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. N 865 "Про оплату праці суддів" підлягає скасуванню.

3. В задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. N 865 "Про оплату праці суддів" - відмовити.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

А. Б. Федорчук

Суддя

Є. В. Аблов

Суддя

В. В. Амельохін

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали