ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

27.05.2010 р.

N 2а-3936/10/2670

Постанову скасовано(згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року) (Постанова N 2а-3936/10/2670)

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Качура І. А., суддів - Кузьменка В. А., Головань О. В., при секретарі судового засідання - Черненко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання протиправними та скасування розпоряджень N 1169-р від 30.09.2009 р., N 1170-р від 30.09.2009 р. та поновлення на посаді (за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Ковтун Л. В., Мартиненко І. І.), встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1169-р "Про відставку ОСОБА_1", визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 р. N 1170-р "Про призначення ОСОБА_5 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку", поновлення ОСОБА_1 на посаді члена Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Представником Позивача подані також додаткові пояснення до адміністративного позову.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що Комісія не є центральним органом центральної виконавчої влади, відтак Кабінет Міністрів не уповноважений призначати та звільняти Голову та членів Комісії. Крім того, Позивач вказує, що призначення та звільнення Голови Комісії та її членів без погодження з Верховною Радою України суперечить частині другій ст. 19 Конституції України, частині п'ятої статті шостої Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів", відставка Позивача відбулась з порушеннями ст. 31 Закону України "Про державну службу", оскільки Кабінет міністрів України не є тим органом, який призначав ОСОБА_1 на посаду члена Комісії, а у заяві про відставку не відсутні підстави для відставки.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав доводи, викладені в позові та додаткових поясненнях до позову, просив позов задовольнити.

Представник Кабінету Міністрів України проти позову заперечив та пояснив, оскаржувані розпорядження прийняті в межах компетенції Кабінету міністрів та на підставі чинного законодавства. Наполягав на відмові у задоволенні позову також з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду відповідно до ст. ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства.

Представник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку проти позову заперечував. Наполягав на відмові у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_5 надав суду письмові заперечення в яких проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи, що оскаржене розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170-р "Про призначення ОСОБА_5 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку", прийнято в межах компетенції центрального органу виконавчої влади - Кабінетом міністрів України,а також після звільнення позивача з відповідної посади. Зазначив,що призначення ОСОБА_5 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не порушило жодних прав позивача.

Заслухавши пояснення позивача, заперечення сторін і третіх осіб, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 вересня 2009 року Позивач направив до Кабінету Міністрів України на ім'я Прем'єр-міністра України заяву про відставку та звільнення з посади члена Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія). Подання вказаної заяви було зумовлено етичними причинами та незгодою з політичним курсом Кабінету Міністрів України щодо регулювання фондового ринку в Україні.

30 вересня 2009 року Прем'єр-міністром України Ю. Тимошенко відповідно до пункту 4 частини першої статті 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" внесено Кабінету Міністрів України подання з пропозицію прийняти відставку члена Комісії ОСОБА_1.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1169-р "Про відставку ОСОБА_1" прийнято відставку члена Комісії ОСОБА_1 відповідно до абзацу другого частини другої статті 31 Закону України "Про державну службу".

30 вересня 2009 року Прем'єр-міністром України Ю. Тимошенко до Кабінету Міністрів України відповідно до пункту 4 частини першої статті 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" внесено також подання з пропозицію призначити ОСОБА_5 членом Комісії

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170-р "Про призначення ОСОБА_5 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку" членом Комісії призначено ОСОБА_5.

Згідно Указу Президента України "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку"від 12 червня 1995 року N 446/95 Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку утворено як центральний орган державної виконавчої влади. Указ втратив чинність, крім частини першої статті 1 в частині утворення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (згідно з Указом Президента України від 14 лютого 1997 року N 142/97), а саме в частині утворення Комісії як центрального органу державної виконавчої влади.

Указом Президента від 28 квітня 2007 року N 365/2007 "Про внесення змін до Указу Президента України від 15 грудня 1999 року N 1573" внесено зміни до Схеми організації центральних органів виконавчої влади, затвердженої Указом Президента України від 15 грудня 1999 року N 1573 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади", виключивши з розділу III абзац "Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку".

Позивач вказує на виключення Комісії зі Схеми організації центральних органів виконавчої влади, затвердженої Указом Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади"від 15 грудня 1999 року N 1573/99, із змінами і доповненнями в редакції від 05.05.2007 року, та той факт, що жодного іншого нормативного акту, який би відносив Комісію до центральних органів виконавчої влади на сьогоднішній день немає, як на доказ того, що Комісія не є центральним органом виконавчої влади.

Однак, як вбачається з Указу Президента України від 28 квітня 2007 року N 365/2007 Комісію виключено не з переліку органів центральної виконавчої влади, а зі Схеми організації центральних органів виконавчої влади, а саме з розділу "Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом".

При цьому, відповідно до вищезазначеного Указу Президента України "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку"від 12 червня 1995 року N 446/95 Комісія з моменту її створення є та залишається центральним органом державної виконавчої влади.

Відтак, твердження Позивача про те, Комісія не є органом центральної виконавчої влади, є необґрунтованими та такими, що спростовуються доказами.

Відповідно до частини першої ст. 6 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку є державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Згідно частини п'ятої вказаної статті Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України.

Однак, призначення та звільнення Голови та членів Комісії здійснювалось Президентом України за погодженням з Верховною Радою України до 1 січня 2006 року, а саме до внесення змін до Конституції України Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 2, ст. 44.), який набув чинності з 1 січня 2006 року.

Проте, з 1 січня 2006 року редакцію статті 106 Конституції України змінено. У нових положеннях зазначеної статті встановлено виключний перелік посад, зайняття яких претендентами передбачає різний порядок участі Президента України. Ці положення обумовлюють повноваження глави держави щодо регламентування діяльності органів державної влади його актами. Президент України може унормовувати діяльність лише тих органів, щодо утворення яких і керування якими він має конституційні повноваження.

До такого висновку дійшов Конституційний Суд України, який у прийнятому ним 01.04.2008 р. Рішенні N 3-рп/2008 у справі N 1-13/2008 встановив, що "з моменту набуття чинності вказаними змінами до Конституції України оспорювані положення статті 6 Закону щодо підпорядкування Президенту України Комісії (перше речення частини першої), призначення та звільнення Президентом України Голови Комісії, її членів за погодженням з Верховною Радою України (частина п'ята), затвердження Президентом України Положення про Комісію (перше речення частини дванадцятої), статті 1 Указу щодо затвердження Положення про Комісію не відповідають Основному Закону України."

Відповідно до ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 106 Конституції України, із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV, до повноважень Президента України не віднесено повноваження щодо призначення та звільнення Голови Комісії.

Статтею 85 Конституції України, якою закріплені повноваження Верховної Ради України, не передбачено повноваження Верховної Ради України погоджувати призначення та звільнення керівника центрального органу державної виконавчої влади - Голови Комісії.

Відповідно до пункту 92 частини першої статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.

Аналогічна норма закріплена пунктом 2 частини дев'ятої статті 22 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", відповідно до якої Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України - за поданням Прем'єр-міністра України.

Пунктом 4 статті 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що Прем'єр-міністр України вносить на розгляд Кабінету Міністрів України подання щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади керівників центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України.

З огляду на те, що Комісія є центральним органом виконавчої влади, призначення та звільнення Голови Комісії відповідно до ст. 116 Конституції України та ст. ст. 22, 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", ст. ст. 19, 85 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2008 р. N 3-рп/2008 у справі N 1-13/2008, станом на 03.06.2009 року, тобто на день прийняття відставки ОСОБА_1 з посади члена Комісії та призначення ОСОБА_5 на вказану посаду, було віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України та не потребувало погодження з Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів" Голова та члени Комісії протягом терміну її повноважень можуть бути звільнені від обов'язків за власним бажанням, за станом здоров'я, у разі визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим, припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце проживання, вчинення злочину, грубого порушення службових обов'язків, передбачених Законом України "Про державну службу".

Статтею 30 Закону України "Про державну службу" визначені підстави припинення державної служби. Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі, зокрема: відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону).

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про державну службу" відставкою є припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою.

Відповідно до Указу Президента України "Про присвоєння рангу державним службовцям" від 3 вересня 2004 року N 1153 ОСОБА_1 присвоєно третій ранг державного службовця.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про державну службу" відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов'язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.

Як вбачається з Указу Президента України від 2 липня 2004 року N 737/2004 "Про призначення ОСОБА_1 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку" членом Комісії ОСОБА_1 призначено Президентом України.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 на посаду члена Комісії було призначено Президентом України, то відповідно до ст. 31 Закону України саме Президент України має повноваження щодо прийняття відставки Позивача. З огляду на той факт, що Кабінет Міністрів України не призначав Позивача на посаду Голови Комісії, Кабінет Міністрів України не мав права приймати відставку Позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1169-р "Про відставку ОСОБА_1" суперечить вимогам ст. 31 ЗУ "Про державну службу".

Згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи те, що спірне розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1169-р "Про відставку ОСОБА_1" було прийнятий з порушенням норм матеріального права (п. 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України), колегія суддів вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170-р "Про призначення ОСОБА_5 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку" суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170-р "Про призначення ОСОБА_5 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку" прийнято після прийняття Кабінетом Міністрів України відставки ОСОБА_1, а саме після прийняття розпорядження від 30.09.2009 р. N 1169-р "Про відставку ОСОБА_1". На дату призначення ОСОБА_5 на посаду члена Комісії, розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1169-р "Про відставку ОСОБА_1" було чинним.

Судом встановлено, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170-р "Про призначення ОСОБА_5 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку" прийнято на підставі подання Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко від 30 вересня 2009 року, що відповідає вимогам п. 92 статті 116 Конституції України, ст. ст. 22, 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

З огляду на те, що Комісія відповідно до Указу Президента України "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 12 червня 1995 року N 446/95 є центральним органом державної виконавчої влади, керівників якого призначає та звільняє Кабінет Міністрів України без погодження з Верховною Радою України, чинність на дату призначення ОСОБА_5 членом Комісії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1169-р "Про відставку ОСОБА_1", суд приходить до висновку, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170-р "Про призначення ОСОБА_5 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку" є законним та прийнятим на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема відповідно до вимог ст. ст. 19,85, 106, пп. 9, 92 статті 116, 117 Конституції України, ст. ст. 22, 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Таким чином, суд не має правових підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170-р "Про призначення ОСОБА_5 членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку", отже в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідачі та треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору зазначають про порушення Позивачем строку для звернення до суду з заявленими позовними вимогами.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 ст. 99 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З адміністративного позову вбачається, що Позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом відразу після того, як дізнався з листа народного депутата України та доданої до нього інформації Верховної Ради України про те, що при звільненні Позивача з посади Голови Комісії було допущено грубе порушення законодавства, а саме Верховною Радою України не надавалась попередня згода на звільнення Позивача з посади Голови Комісії у спосіб, встановлений ст. 6 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

Статтею 55 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що Розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо цими розпорядженнями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1170-р відповідно до ст. 55 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" набрало чинності у день його прийняття. ОСОБА_1 про прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження N 1169-р було відомо в день його прийняття, тобто 02.10.2009 р., що вбачається з наказу Комісії "Про звільнення ОСОБА_1" від 02.10.2009 р. N 261-К. Відповідно, строк для оскарження вказаного Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року N 1169-р також встановлюється з дати його прийняття.

Однак, суд не враховує посилання представників відповідачів та третіх осіб щодо застосування місячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 Кодексу законів про працю України відносно позовних вимог про визнання протиправними та скасування розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1169-р та N 1170-р, оскільки вказана стаття не встановлює строк щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень.

Так, відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Таким чином, з урахуванням положень ч. 3 ст. 99 КАС України, ст. 233 КЗпП України, п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 N 2 для звернення Позивача до суду з позовною вимогою про поновлення його на посаді Голови Комісії встановлений місячний строк для звернення до суду, що обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Матеріалами справи встановлено, що наказу Комісії "Про звільнення ОСОБА_1" від 02.10.2009 р. N 261-К підписаний Позивачем 02.10.2009 р., трудову книжку у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 одержав 2 жовтня 2009 р., про що розписався в книзі обліку трудових книжок і вкладишів до них.

Таким чином, враховуючи вимоги частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про поновлення його на посаді члена Комісії 15.03.2010 року свідчить про пропущення Позивачем строку звернення до суду з даною позовною вимогою.

Отже, позовна вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді члена Комісії не підлягає задоволенню з підстав пропущення строку для звернення з заявленою вимогою до суду.

Керуючись ст. ст. 24, 71, 86, 158 - 163, 171 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. N 1169-р "Про відставку ОСОБА_1".

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі - 31.05.2010 року.

 

Головуючий

І. А. Качур

Судді:

В. А. Кузьменко

 

О. В. Головань

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали