ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 18 листопада 2009 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Гнатенка А. В., суддів: Барсукової В. М., Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Луспеника Д. Д., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2008 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2009 року, встановила:

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому посилався на те, що 10 червня 2008 року згідно з наказом N 130-0 його було незаконно звільнено з посади головного лікаря Українського спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення Міністерства охорони здоров'я України за п. п. 2 і 3 ст. 40 КЗпП України. Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки систематичного невиконання службових обов'язків не допускав, а посилання на невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, яке б перешкоджало продовженню роботи, є безпідставною, позивач просив поновити його на звільненій посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати йому 50 тис. грн. завданої моральної шкоди.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2009 року рішення суду першої інстанції змінено. Виключено з рішення суду посилання на систематичне невиконання ОСОБА_1 без поважних причин службових обов'язків та на законність звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України. У решті - рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що ОСОБА_1 10 червня 2008 року згідно з наказом N 130-0 звільнено з посади головного лікаря Українського спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення Міністерства охорони здоров'я України за п. п. 2 і 3 ст. 40 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 допустив систематичне невиконання своїх службових обов'язків як керівник закладу без поважних причин не отримав ліцензію на здійснення диспансером діяльності з медичної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, та державну акредитацію диспансеру як закладу охорони здоров'я, незважаючи на те, що в січні 2008 року притягався за аналогічні порушення до дисциплінарної відповідальності. Крім того, позивач не відповідає кваліфікаційним вимогам, оскільки не отримав лікарську спеціалізацію з організації та управління охороною здоров'я, що перешкоджає виконанню ним як головним лікарем і керівником державного медичного закладу своєї роботи та отримання закладом охорони здоров'я ліцензії на медичну практику.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду й виключаючи з нього посилання на законність звільнення позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП України, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 23 січня 2008 року оголошено догану за порушення трудової дисципліни поза спливом установлених законом строків та невиконання покладених на нього трудових обов'язків було викликано також і поважними причинами. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Зазначені висновки судів щодо законності звільнення ОСОБА_1 з підстави, передбаченої п. 2 ст. 40 КЗпП України, відповідають фактичним обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, а також роз'ясненням, що містяться в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 (з відповідними змінами) "Про практику розгляду судами трудових спорів".

Відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України підставою для звільнення є виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню даної роботи, та відсутність можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Судами на підставі перевірених і належним чином оцінених фактичних даних установлено, що ОСОБА_1 як головний лікар державного медичного закладу внаслідок неотримання лікарської спеціалізації з організації та управління охороною здоров'я, не відповідає кваліфікаційним вимогам відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників Випуск 78 "Охорона здоров'я", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 березня 2002 року N 117. Тобто внаслідок недостатньої кваліфікації він не може забезпечити належне виконання покладених на нього трудових обов'язків, що унеможливлює отримання державним закладом охорони здоров'я державної акредитації та ліцензії на медичну практику щодо надання медичної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, яка згідно з п. 4 Статуту Українського спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення Міністерства охорони здоровя України є основним напрямком його діяльності.

Правила ч. 2 ст. 40 КЗпП України Міністерством охорони здоров'я України при звільненні ОСОБА_1 дотримані. Від запропонованих йому 10 червня 2008 року роботи на посаді лікаря-статиста або лікаря-методиста з наступним проходженням спеціалізації з організації та управління охороною здоров'я він відмовився, що підтверджено відповідним актом.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2008 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

А. В. Гнатенко

Судді:

В. М. Барсукова

 

Л. І. Григор'єва

 

В. І. Гуменюк

 

Д. Д. Луспеник

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали