ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 28 січня 2009 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Гнатенка А. В., суддів - Балюка М. І., Барсукової В. М., Григор'євої Л. І., Луспеника Д. Д., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА", третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсаційних виплат та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" (далі - ДП "ЛОРТА") на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 10 квітня 2008 року, встановила:

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що працював на ДП "ЛОРТА" заступником директора з безпеки та режиму і наказом від 22 лютого 2007 р. N 39к був звільнений з цієї посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 статті 40 КЗпП України. Вважав своє звільнення незаконним, оскільки фактичного скорочення не було і обсяг секретних робіт, пов'язаних з державною таємницею, не зменшився, він звільнений через упереджене ставлення до нього директора заводу у зв'язку з тривалими захворюваннями. Крім того, зазначав, що звільнення відбулося з порушенням вимог Закону України "Про державну таємницю" та Посадової інструкції заступника директора з безпеки та режиму, так як реорганізація режимно-секретних органів та його звільнення відбулися без погодження з управлінням Служби безпеки України у Львівській області.

З урахуванням наведеного, позивач просив скасувати наказ директора заводу від 8 грудня 2006 року N 309 про зміну найменування підрозділу і про скорочення посади заступника директора, поновити його на посаді заступника директора ДП "ЛОРТА" з безпеки та режиму та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу і 6000 грн. невиплаченої грошової компенсації за роботу в умовах режимних обмежень. Крім того, просив відшкодувати моральну шкоду в розмірі 36000 грн., завданої йому незаконним звільненням.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10 квітня 2008 року, позов задоволено частково. ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора з безпеки та режиму ДП "ЛОРТА", з відповідача на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8056 грн., 5724,80 грн. компенсації за роботу в умовах режимних обмежень та 1000 грн. моральної шкоди, розподілено судові витрати. Стягнуто з директора ДП "ЛОРТА" ОСОБА_2 на користь цього підприємства завдану ним шкоду в розмірі 5000 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення зарплати за один місяць допущено до негайного виконання. В задоволенні інших вимог відмовлено.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 25 січня 2008 року усунені арифметичні помилки, допущені в рішенні суду, та зазначено, що стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 7930,29 грн. і 4703,03 грн. компенсації за роботу в умовах режимних обмежень.

У касаційній скарзі ДП "Львівський державний завод "ЛОРТА", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, матеріалами справи підтверджується, що позивач працював у відповідача з жовтня 1998 року, з червня 2003 року призначений заступником директора з безпеки та режиму ДП "ЛОРТА". Наказом директора заводу від 8 грудня 2006 року N 309 структурний підрозділ "Служба з безпеки та режиму" перейменований на "режимно-секретний відділ" з підпорядкуванням директору заводу, скорочено посаду заступника директора з безпеки та режиму, внесено зміни до штатного розпису, а наказом від 22 лютого 2007 року N 39к позивач звільнений із займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 статті 40 КЗпП України.

Частково задовольняючи позовні вимоги і поновлюючи ОСОБА_1 на посаді, суд першої інстанції виходив з того, що реорганізація режимно-секретного органу та звільнення позивача з роботи у зв'язку зі скороченням штату відбулося з порушенням Закону України "Про державну таємницю", без погодження з управлінням Служби безпеки України у Львівській області та фактичного скорочення штату не відбулося, оскільки обсяг секретних робіт не зменшився. Стягуючи компенсацію за роботу в умовах режимних обмежень суд послався на те, що наказ директора про скасування надбавок суперечить колективному договору, оскільки містить інші підстави обмеження в надбавках, ніж передбачено цим договором, де зазначено лише про врахування фінансових можливостей підприємства.

З такими висновками суду погодився й суд апеляційної інстанції.

Проте до таких висновків суди дійшли із порушенням вимог матеріального і процесуального закону.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний у випадку скорочення чисельності або штату працівників.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 1992 р. N 9 (з відповідними змінами) "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Суд першої інстанції на порушення вимог статей 10, 212, 214 ЦПК України не дав належної оцінки доказам, наданими відповідачем, про фактичне та реальне скорочення на підприємстві, як апарату управління, до якого відносився позивач, так і працівників з відповідною формою допуску до секретних виробів та секретної продукції, запроваджена нова структурна схема (а. с. 71 - 74, 109 - 115, 118, 126).

Замість цього суд зайнявся перевіркою доцільності скорочення чисельності або штату працівників, доводів позивача про те, що обсяг секретних робіт не зменшився. Разом з тим, цивільне та трудове законодавство не передбачає право суду перевіряти доцільності скорочення, оскільки власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників.

Крім того, зазначивши про порушення ст. 21 Закону України "Про державну таємницю" при реорганізації режимно-структурного органу та звільнення позивача без згоди управління Служби безпеки України у Львівській області, суд неправильно витлумачив цю норму права.

Відповідно до зазначеної норми права створення, реорганізація чи ліквідація режимно-структурних органів на підприємствах здійснюються за погодженням із Службою безпеки України. На підприємствах зі значним обсягом робіт, пов'язаних з державною таємницею, вводиться посада заступника керівника з питань режиму, на якого покладаються обов'язки та права керівника режимно-структурного органу. На підприємствах з незначним обсягом робіт, пов'язаних з державною таємницею, де штатним розписом не передбачено створення такого органу, відповідні роботи здійснюються особисто їх керівниками або спеціально призначеними наказом керівника працівником і на них поширюються обов'язки та права працівників режимно-секретного органу. Призначення осіб на посади заступників керівників з питань режиму здійснюється за погодженням з органами Служби безпеки України та режимно-структурних органів вищестоящих підприємств.

Таким чином, стаття 21 Закону України "Про державну таємницю" регулює порядок створення і діяльності режимно-секретних органів, їх структуру в залежності від специфіки діяльності підприємства, вимоги до кадрового складу та ніяким чином не обмежує права адміністрації підприємства на скорочення чисельності або штату працівників, у тому числі заступника керівника з питань режиму, яке відбувається у відповідності до вимог КЗпП України.

Крім того, наказом від 8 грудня 2006 року N 309 структурний підрозділ "Служба з безпеки та режиму" перейменований, а не реорганізований, на "режимно-секретний відділ" з підпорядкуванням директору заводу у зв'язку з незначним обсягом робіт, пов'язаних з державною таємницею, що є правом керівника підприємства. Відділ очолює його начальник, на якого покладено права та обов'язки керівника режимно-структурного органу. Про зазначені дії повідомлено управління СБУ у Львівській області, яке своїм листом від 2 жовтня 2007 р. підтвердило суду про отримання листів з ДП "ЛОРТА" та заперечень не надало (а. с. 106), оскільки Законом України "Про державну таємницю" передбачено погодження лише щодо призначення на посаду заступника керівника з питань режиму, а не звільнення з посади.

Посилання суду на те, що наказ директора заводу про скасування доплат і надбавок за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, суперечить колективному договору, не мотивоване та не відповідає змісту самого наказу. Так, у наказі від 30 липня 2004 р. N 260 зазначено, що виходячи з фінансових можливостей підприємства скасовуються зазначені вище надбавки не лише позивачу, а й всім працівникам (а. с. 51), що не суперечить п. 3.3 Колективного договору ДП "ЛОРТА". Крім того, зазначений наказ позивачем у встановлений законом строк не оскаржений, а судом не скасований.

Стягуючи з третьої особи, директора заводу, на користь підприємства 5000 грн., як часткове відшкодування шкоди, завданої підприємству, суд не послався на відповідну норму права, яка дає можливість суду без відповідного позову заінтересованої особи стягнути таку шкоду з третьої особи у справі. Стаття 109 ЦПК України 1963 р., яка передбачала таке право, у новому ЦПК України відсутня, а згідно зі статтями 2, 11 ЦПК України цивільне судочинство повинно здійснюватись відповідно до цього Кодексу і в межах заявлених вимог.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості і зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 10 квітня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

А. В. Гнатенко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. М. Барсукова

 

Л. І. Григор'єва

 

Д. Д. Луспеник

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали