ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 3 червня 2009 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Григор'євої Л. І., суддів - Балюка М. І., Гуменюка В. І., Барсукової В. М., Данчука В. Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Яворівського районного територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян про поновлення на роботі та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, встановила:

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 6 травня 2005 року він був прийнятий на посаду техніка по ремонту телерадіоапаратури до Яворівського районного територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. Наказом N 195 від 29 грудня 2006 року позивача було звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, оскільки його не було попереджено про реорганізацію, іншу посаду йому ніхто не пропонував. У січні 2007 року позивач звертався до відповідача про видачу йому копії наказу про звільнення, довідки про середню заробітну плату, але йому було в цьому відмовлено. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсним запис у трудовій книжці про звільнення з роботи, скасувати наказ N 195 від 29 грудня 2006 року, виплатити заробітну плату за грудень 2006 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 8 жовтня 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позову суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при звільненні позивача вимоги законодавства про працю не порушені.

Однак з такими висновками суду погодитись не можливо.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником підприємства або уповноваженим ним органом у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, при реорганізації підприємства, може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників.

Установлено, що на виконання наказу N 107 від 18 жовтня 2006 року Головного управління праці та соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації "Про реорганізацію територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян" Яворівським районним територіальним центром соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян було видано наказ N 166 від 23 жовтня 2006 року "Про реорганізацію Яворівського районного територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян".

ОСОБА_1 звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією підприємства.

Судом першої інстанції не враховано, що при реорганізації працівника може бути звільнено у випадку скорочення штату, а тому не з'ясовано чи мало місце скорочення штату працівників.

Крім того, трудовим законодавством передбачений певний порядок вивільнення працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а саме: працівника необхідно попередити про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, запропонувати працівнику іншу роботу на тому ж підприємстві та повідомити державну службу зайнятості про наступне вивільнення працівників (стаття 492 КЗпП України).

Судом першої інстанції не з'ясовано чи були виконані гарантії для вивільнюваних працівників, передбачені статтею 492 КЗпП України.

Отже, судом першої інстанції не повно досліджено обставини справи та не надано їм оцінки.

Вияснення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, не перевірив доводи апеляційної скарги у повному обсязі, залишивши рішення районного суду без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 8 жовтня 2007 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Л. І. Григор'єва

Судді:

М. І. Балюк

 

В. М. Барсукова

 

В. І. Гуменюк

 

В. Г. Данчук

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали