ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

07.06.2011 р.

N К-23894/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - судді Заїки М. М, суддів - Білуги С. В., Гаманка О. І., Загороднього А. Ф., Співака В. І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Л. Н. В. на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13.04.2004 та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20.09.2004 у справі за позовом Л. Н. В. до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про поновлення на роботі, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, скасування наказів про притягнення до відповідальності за порушення трудової дисципліни, стягнення моральної шкоди, встановила:

У липні 2001 року Л. Н. В. звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про поновлення на роботі, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, скасування наказів про притягнення до відповідальності за порушення трудової дисципліни, стягнення моральної шкоди.

Позивачем неодноразово були уточнені позовні вимоги, 13.04.2004 у судовому засіданні Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим Л. Н. В. уточнила свої позовні вимоги та просила залучити в якості співвідповідача Сімферопольський міськвиконком, внести зміни в формулювання її звільнення, зазначивши, що вона звільнена у зв'язку з ліквідацією підприємства згідно пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, внести зміни в наказ N 23-к від 30.04.98 та доповнити його посиланням "кадровий резерв від 15.10.97", зобов'язати видати наказ та внести відповідний запис про призначення позивачу 11 рангу 6 категорії державного службовця та стягнути недоплачену надбавку за ранг, стягнути суму заробітної плати за час вимушеного прогулу, поновити строк оскарження наказу N 20-к від 27.04.2001 та визнати його недійсним.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13.04.2004, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20.09.2004, позовні вимоги Л. Н. В. задоволено частково. Поновлено строк звернення в суд, змінено формулювання її звільнення, зазначивши, що вона звільнена у зв'язку з ліквідацією підприємства згідно пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з 01.07.2001, зобов'язано Сімферопольський міськвиконком внести зміни в наказ N 23-к від 30.04.98 та доповнити його посиланням "кадровий резерв від 15.10.97", внести запис про призначення позивачу 11 рангу 6 категорії державного службовця.

У касаційній скарзі Л. Н. В. просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій змінити, а за справою постановити нове рішення, яким повністю задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно наказу N 4-к від 01.11.96 Л. Н. В. прийнята на посаду спеціаліста Сімферопольського центру соціальних служб для молоді Управління по справам неповнолітніх та молоді Сімферопольської міської ради. Наказом N 23-к від 30.04.98 року позивач була призначена начальником відділу психолого-педагогічної допомоги. Наказом N 36/1-р від 15.09.98 Л. Н. В. винесено попередження про неповну службову відповідність, наказом N 64-к від 22.12.2000 їй винесена догана за систематичне порушення трудової дисципліни, наказом N 20-к від 27.04.2001 винесена догана за несвоєчасне надання планів роботи.

26.04.2007 Л. Н. В. попереджена про скорочення посад у зв'язку з приведенням структури штатів Сімферопольського центру соціальних служб для молоді у відповідність з типовими штатами та структурою, затвердженими наказом Міністерства України у справах сім'ї та молоді N 11/7 від 22.01.98.

29.05.2001 профорганізатором Сімферопольського центру соціальних служб для молоді дано погодження на звільнення Л. Н. В. згідно пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Згідно наказу N 44-к від 05.07.2001 Л. Н. В. була звільнена з займаної посади, у зв'язку з скороченням штату відповідно пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Сімферопольської міської ради від 19.06.2003 Сімферопольський центр соціальних служб для молоді було ліквідовано.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що з 05.07.2001 по 06.07.2001 позивач перебувала на лікарняному.

Відповідно до статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Однак ця норма закону також передбачає, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Враховуючи зазначене колегія суддів погоджується з тим, що звільнення позивача в період непрацездатності було грубим порушенням норм трудового законодавства.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Задовольняючи позовні вимоги в частині зміни формулювання звільнення Л. Н. В., зазначивши, що вона звільнена у зв'язку з ліквідацією підприємства згідно пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з 01.07.2001, суди попередніх інстанцій не врахували, що на 01.07.2001 Сімферопольський центр соціальних служб для молоді ще здійснював свою діяльність, а ліквідований був лише 19.06.2003.

Також, судами попередніх інстанцій було задоволено позовні вимоги щодо внесення в трудову книжку запису про призначення позивачу 11 рангу 6 категорії державного службовця, проте не було враховано того, що наказу про призначення Л. Н. В. відповідно рангу Сімферопольським центром соціальних служб для молоді не виносилось, більш того суди не наділені повноваженнями, які має здійснювати безпосередньо роботодавець.

Крім того, відмовляючи позивачу у виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу, суди попередніх інстанцій зазначили, що хоча Сімферопольський центр соціальних служб для молоді, здійснюючи свою діяльність, був підпорядкований виконкому Сімферопольської міської ради, однак не можна вважати його правонаступником Сімферопольського центру соціальних служб для молоді.

Колегія суддів не може погодитись з такими твердженнями судів, оскільки Сімферопольський центр соціальних служб для молоді був державним органом та здійснюючи свою діяльність підпорядковувався виконкому Сімферопольської міської ради, проте суди не з'ясували та не встановили, який саме орган місцевого самоврядування має виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не надали належного аналізу всім обставинам справи та дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до пункту 2 статті 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, постанова та ухвала у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу Л. Н. В. задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13.04.2004 та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20.09.2004 у справі за позовом Л. Н. В. до виконавчого комітету Сімферопольської міської Ради про поновлення на роботі, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, скасування наказів про притягнення до відповідальності за порушення трудової дисципліни, стягнення моральної шкоди - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали