ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

17.01.2012 р.

N 2а-13944/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Добрівської Н. А., суддів - Дегтярьової О. В., Кармазіна О. А. (за участю секретаря судового засідання - Шаповалової К. В. та представників сторін: від позивача - ОСОБА_1, від відповідача - Заінчковського Д. А.), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними постанов Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року N 1258 та від 5 серпня 2009 року N 825, встановив:

30 вересня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом, в якому просив визнати незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року N 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" та від 5 серпня 2009 року N 825 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258" в частині порядку та розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів, пов'язаних із розглядом цивільних справ, що "хоч і діють лише до 31.10.2011 р. у зв'язку з тим, що 01.11.2011 р. набере чинності Закон України "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI), але які були застосовані до апеляційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу районного суду від 29.04.2011 р.".

В якості підстави для звернення до суду із даним позовом ОСОБА_3 посилається на те, що ухвалою судді апеляційного суду міста Києва, якою позивача зобов'язано сплатити витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду його апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва, фактично обмежено його право на захист інтересів в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що наведені постанови не відповідають діючому законодавству, оскільки перешкоджають у вільному доступі до правосуддя з метою захисту порушених чи оспорюваний прав і свобод фізичних та юридичних осіб, що повинен здійснюватись судом, фінансування якого здійснюється державою.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2011 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання.

23 листопада 2011 року суд своєю хвалою закінчив підготовче провадження і призначив справу до судового розгляду. Вказаною ухвалою відповідача зобов'язано опублікувати оголошення про відкриття провадження із зазначенням дати розгляду справи.

В судовому засіданні 17 січня 2012 року представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Письмові пояснення представника, оголошені частково в судовому засіданні.

Представник відповідача заперечив проти позову, виклавши свої доводи в письмовій заяві, приєднаній судом до матеріалів справи.

Предмет і підстави позову протягом розгляду справи позивачем у встановленому статтею 137 Кодексу адміністративного судочинства України порядку не змінювались, відтак, предметом дослідження у даній справі є відповідність вимогам законодавства оскаржуваних нормативно-правових актів в частині визначення порядку та розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів, пов'язаних із розглядом цивільних справ.

Заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, колегія суддів встановила наступне.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Однією із конституційних засад здійснення судочинства є законність, яка полягає в тому, що судочинство відправляється в порядку, встановленому законом.

Таким законом для цивільного судочинства є Цивільний процесуальний кодекс України.

Згідно ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право" (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України кожній особі гарантовано право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу також передбачена при поданні апеляційної скарги (ст. 297 Цивільного процесуального кодексу України) та касаційних скарг (статті 327 та 358 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 79 Цивільного процесуального кодексу України витрати на інформаційно-технічне забезпечення визначені як витрати, пов'язані з розглядом судової справи, що є складовою судових витрат.

Відповідно до частин 1, 2 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України до витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень.

Розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 113, пункту 3 статті 116 Конституції України, частиною 1 статті 4 та абзацу 1 пункту 2 статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України і забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Статтею 117 Конституції України, якій кореспондує стаття 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 затверджений Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів (надалі - Постанова N 1258), що визначає механізм здійснення оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ (далі по тексту - витрати).

Відповідно до пункту 2 Постанови N 1258 витрати оплачують фізичні та юридичні особи, що звертаються до суду з позовними заявами, заявами про відкриття справ окремого провадження, клопотаннями про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, та скаргами.

Кошти від оплати витрат спрямовуються на інформування учасників судових процесів про хід і результати розгляду справ, виготовлення та видачу копій судових рішень, що здійснюються шляхом створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп'ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп'ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису та інше (п. 11 Постанови N 1258).

Державна судова адміністрація України в пояснювальній записці навела фінансово-економічне обґрунтування необхідності прийняття оскаржуваної Постанови N 1258 з посиланням на статистичні дані щодо кількості справ у судах загальної юрисдикції за 2003 рік, аналіз величин відповідних статей витрат у натуральних одиницях, що фактично склались у системі загальних судів у вказаний період та вартості витрат на папір, картриджі, канцтовари, послуги телефонного зв'язку, обслуговування комп'ютерної техніки та іншого обладнання, яке знаходиться в судах загальної юрисдикції та використовується для інформаційно-технічного забезпечення. Прийняття наведеного акта за висновками ДСА України дозволить розв'язати питання практичного застосування вимог статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, приведе чинне законодавство України у відповідність вимогам норм цього Кодексу.

Згідно із висновком Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ та розмірів витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи" проект постанови відповідає Конституції України і вимогам нормопроектувальної техніки, узгоджується з актами такої ж юридичної сили. Проект погоджено Міністерством юстиції України із зауваженнями, що в подальшому були враховані при затверджені постанови.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 р. N 825 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. N 1258" (надалі - Постанова N 825) внесено зміни до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів".

Пояснювальною запискою Державної судової адміністрації України від 28.07.2009 р. була обґрунтована необхідність прийняття оскаржуваної постанови, де зазначено, зокрема, наступне.

На виконання статті 81 Цивільного процесуального кодексу України зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. N 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" пропонується внести з метою компенсації витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, зважаючи на інфляційні процеси, зростання цін на витратні матеріали в 2009 р. в порівнянні з попередніми роками, та оскільки попередньо встановлені тарифи не забезпечують покриття витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів. Також зазначено, що визначені в постанові Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. N 1258 розміри витрат не переглядалися з часу прийняття зазначеної постанови, а саме з 2005 року, натомість як дійсні показники цих витрат в порівнянні з 2005 роком реально зросли. А також доходи, отриманні від внесення змін в зазначену постанову щодо збільшення розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ стануть додатковим джерелом фінансових ресурсів на утримання судової влади.

Прийняття оскаржуваної постанови зумовлено реальним зростанням витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів у порівнянні з попередніми роками, та скрутною економічною ситуацією що була спричинена інфляційними процесами останніх років.

Відповідно до розрахунків розміру витрат з інформаційно-технічного забезпечення, пов'язаних з розглядом цивільних справ, що здійснювався Департаментом планово-фінансової діяльності та соціального забезпечення Державної судової адміністрації під час опрацювання проекту оскаржуваної постанови, збільшення розміру витрат з інформаційно-технічного забезпечення не забезпечує повною мірою покриття витрат, пов'язаних з розглядом судових справ. Так, зокрема, з цього розрахунку вбачається, що у справах позовного провадження з розгляду спору майнового характеру покриття витрат на інформаційно-технічне забезпечується лише на 28 %; у справах про розірвання шлюбу на 27 %; у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи на 4,2 %) від необхідного; у справах немайнового характеру про захист честі, гідності та ділової репутації лише на 12,6 % від необхідного і т. п.

Висновком Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ" від 16.07.2009 р., проект зазначеної постанови погоджено без зауважень.

Довідкою Державної судової адміністрації України від 28.07.2009 р. про погодження проекту оскаржуваної постанови, висновок Міністерства юстиції України від 16.07.2009 р. погоджено без зауважень.

Також слід зазначити, що останнім абзацом розділу 2 "Цивільні справи" Постанови N 825 передбачена можливість зменшення розміру витрат, а також звільнення від їх оплати в порядку, передбаченому статтею 82 Цивільного процесуального кодексу України.

Так, частинами першою та третьою статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі або з цих підстав, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

Як було встановлено судом з пояснень представника позивача, ОСОБА_3 звертався до апеляційного суду міста Києва із відповідним клопотанням про звільнення від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення з огляду на матеріальний стан, проте вказане клопотання було отримано судом вже після постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 р. N 731 (далі - Положення), державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Відповідно до пункту 6 Положення, державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції.

Відповідно до параграфу 55 глави 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. N 950, проект акта Кабінету Міністрів (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань або про затвердження складу консультативних, дорадчих, інших допоміжних органів і робочих груп) головний розробник подає Міністерству юстиції для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями) та довідками, зазначеними у пункті 3 параграфу 46 і пункті 3 параграфу 47 цього Регламенту.

Параграфом 56 глави 4 Регламенту Кабінету Міністрів України визначено, що Міністерство юстиції під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема, положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза), а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire.

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Вищенаведені норми права гарантують право особи на звернення до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Разом з тим, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів такої особи має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

У відповідності до положень частини 8 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Підставами для визнання акта незаконним є його невідповідність вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта незаконним є також недотримання інших вимог законодавства, на відповідність яким на підставі частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржуваний акт перевіряє адміністративний суд.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії одночасно є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчинює дії чи допускається бездіяльності.

Аналіз постанов Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року N 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" та від 5 серпня 2009 року N 825 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258" дають підстави для висновку, що вони видані Кабінетом Міністрів України на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якими ці повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації та пропорційно та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці постанови.

Під час розгляду справи не встановлено невідповідності оскаржуваних постанов Кабінету Міністрів України нормативно-правовим актам вищої юридичної сили. Доводи позивача, викладені в позовній заяві, не знайшли свого підтвердження і спростовані наданими відповідачем поясненнями та доказами.

Колегія суддів також бере до уваги, що постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. N 1224 "Про внесення зміни до пункту 3 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для створення Національного культурно-мистецького та музейного комплексу "Мистецький арсенал", та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" (Постанова N 1224) постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року N 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" та від 5 серпня 2009 року N 825 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258" визнані такими, що втратили чинність.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову з підстав, наведених у позовній заяві.

Керуючись статтями 69 - 71, 94, 158 - 163, 167, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними постанов Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року N 1258 та від 5 серпня 2009 року N 825 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

Н. А. Добрівська

Судді:

О. В. Дегтярьова

 

О. А. Кармазін

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали