ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

17.11.2010 р.

N 22/20

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Кравчука Г. А., суддів - Мачульського Г. М., Кривди Д. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Щирецької селищної ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.08.2010 р. у справі N 22/20 господарського суду Львівської області за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Щирецької селищної ради, третя особа - Відкрите акціонерне товариство "Львівводбуд", про зобов'язання прийняти об'єкт права державної власності у комунальну власність (в судовому засіданні взяли участь представники: позивача - не з'явились, відповідача - Задорожний Ю. В., дов. N б/н від 16.11.2010 р., третьої особи - не з'явились), встановив:

У грудні 2009 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (далі - Відділення) звернулось до господарського суду Львівської області з позовною заявою, у якій просило зобов'язати Щирецьку селищну раду (далі - Рада) прийняти з державної до комунальної власності територіальної громади м. Щирець гуртожиток за адресою: смт Щирець, вул. Артилерійська, 7.

Позовні вимоги Відділення, посилаючись на норми Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", обґрунтовувало тим, що гуртожиток за адресою: смт Щирець, вул. Артилерійська, 7, який не увійшов до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Львівводбуд" (далі - Товариство) під час його створення в процесі приватизації, підлягає передачі до комунальної власності територіальної громади смт Щирець, проте Рада його до відповідної комунальної власності не приймає.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.05.2010 р. (суддя Желік М. Б.) в задоволенні позовних вимог Відділення відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що Рада не надала згоди (не прийняла рішення) про прийняття до комунальної власності гуртожитку за адресою: смт Щирець, вул. Артилерійська, 7.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.08.2010 р. (колегія суддів: Скрипчук О. С., Дубник О. П., Процик Т. С.) рішення господарського суду Львівської області від 18.05.2010 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Відділення задоволено.

Постанова прийнята з мотивів, викладених Відділенням у позовній заяві, з посиланням також на частину другу п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.08.2010 р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 18.05.2010 р. Викладені у касаційній скарзі вимоги Рада обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваної постанови апеляційний господарський суд неправильно застосував ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", порушив ст. ст. 34 та 36 Господарського процесуального кодексу України, ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", ст. ст. 2, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відділення скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Ради, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.08.2010 р. - без змін. Викладені у відзиві вимоги Відділення обґрунтовує тим, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 03.08.2010 р. прийнята у відповідності до вимог законодавства України, у зв'язку з чим підстави для її скасування відсутні.

Товариство не скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Ради до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Ради підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до п. п. 1 - 3 та п. 5 частини першої ст. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів:

- всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад у визначений цим Законом строк;

- передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону має бути здійснена протягом трьох років з дня його прийняття;

- передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону;

- рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд.

Згідно з положеннями абзацу шостого частини першої ст. 2, абзацу третього частини першої та частини другої ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача житлового фонду та інших об'єктів соціальної інфраструктури (далі - об'єкти соціальної інфраструктури), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом, з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій. Передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, нормами Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", які підлягають застосуванню в силу приписів ст. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", зокрема, передбачено, що об'єкти житлового фонду, у тому числі - гуртожитки, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), підлягають передачі з державної до комунальної власності територіальних громад селищ за наявності згоди відповідних селищних рад, яка має бути надана, виходячи з п. 51 частини першої ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", шляхом прийняття рішення, якщо інше не передбачено законом.

Тобто, обов'язковою умовою передачі об'єктів житлового фонду, у тому числі - гуртожитків, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), з державної до комунальної власності територіальних громад селищ є прийняття відповідними селищними радами рішення про згоду на таку передачу, якщо інше не встановлено законом.

Між тим, як зазначалось вище, положеннями ст. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що передача гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад відповідно до цього Закону має бути здійснена протягом трьох років з дня його прийняття.

З викладеного випливає, що гуртожитки, на які поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", підлягають передачі у власність територіальних громад протягом трьох років з дня його прийняття, незалежно від згоди (прийняття рішення) відповідних органів місцевого самоврядування.

Зважаючи на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що для вирішення спору у даній справі необхідним є з'ясування обставини щодо того, чи поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" на гуртожиток за адресою: смт Щирець, вул. Артилерійська, 7, і, відповідно, чи є необхідною згода Ради (у вигляді рішення) на прийняття вказаного гуртожитку з державної до комунальної власності територіальної громади смт Щирець.

Однак, вказані обставини місцевим та апеляційним господарськими судами з'ясовані не були, у зв'язку з чим:

- господарський суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про те, що ненадання Радою згоди (неприйняття нею рішення) про прийняття до комунальної власності гуртожитку за адресою: смт Щирець, вул. Артилерійська, 7, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Відділення;

- господарський суд другої інстанції передчасно прийшов до висновку про те, позовні вимоги Відділення підлягають задоволенню за відсутності надання Радою згоди (прийняття нею рішення) про прийняття до комунальної власності гуртожитку за адресою: смт Щирець, вул. Артилерійська, 7.

Відповідно до частини першої ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (розділом XII1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" Господарського процесуального кодексу України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 03.08.2010 р. та рішення господарського суду Львівської області від 18.05.2010 р. підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Щирецької селищної ради задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.08.2010 р. та рішення господарського суду Львівської області від 18.05.2010 р. у справі N 22/20 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

 

Головуючий, суддя

Г. А. Кравчук

Судді:

Г. М. Мачульський

 

Д. С. Кривда

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали