ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 14 лютого 2012 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом закритого акціонерного товариства "Корпорація ІгроСервіс" (далі - Товариство) до Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим (далі - Міськрада) про визнання протиправним та скасування рішення, встановила:

У квітні 2007 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Міськради від 24 січня 2007 року N 10/42 "Про відмову в продовженні договору оренди земельної ділянки ЗАТ "Корпорація ІгроСервіс".

Господарський суд Автономної Республіки Крим постановою від 21 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 4 вересня 2007 року та Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року (Ухвала N К-21653/07), позов задовольнив.

У скарзі про перегляд судових рішень за винятковими обставинами з підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Міськрада просить скасувати рішення судів усіх інстанцій та направити справу на новий розгляд.

На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2009 року (N К-21305/07) у справі за позовом Товариства до Алуштинської міськради про визнання протиправним та скасування рішення, у якій, на думку відповідача, частину третю статті 33 Закону України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 161-XIV), застосовано касаційним судом по-іншому та правильно.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

У цій справі суди встановили, що 1 червня 2004 року між відповідачем та Товариством на підставі рішення Міськради від 14 квітня 2004 року N 16/529 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки під розміщення ігрового центру ЗАТ "Корпорація ІгроСервіс" було укладено договір оренди спірної земельної ділянки, в пункті 2.2 якого передбачалося, що після закінчення строку дії цього договору орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право на його поновлення.

Визнаючи протиправним та скасовуючи оскаржуване рішення відповідача, суд першої інстанції, з яким погодились апеляційний та касаційний суди, дійшов висновку, що відповідач не дотримав вимог статті 33 Закону N 161-XIV, відповідно до частини третьої якої у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Так, на думку суду, заперечення орендодавця на продовження договору оренди землі, повинно здійснюватися саме шляхом надсилання орендарю протягом одного місяця після закінчення строку договору відповідного листа-повідомлення. Прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди не можна вважати письмовим запереченням у розумінні наведеної вище норми Закону N 161-XIV.

А тому, оскільки протягом місяця з моменту закінчення строку дії укладеного з позивачем договору оренди земельної ділянки (з 1 січня по 1 лютого 2007 року) Міськрада лист-повідомлення із запереченням проти поновлення цього договору Товариству не надіслала, то його слід вважати поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.

Вирішуючи спір по суті, суди керувалися тим, що справа, яка розглядається, є адміністративною. Проте цей висновок обґрунтованим визнати не можна.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 140, частини першої статті 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 80 ЗК встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (частини перша, друга статті 83 ЗК).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У пунктах "а", "б", "в", "г" і "к" статті 12 ЗК передбачено, що до повноважень селищної ради належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування; вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідної територіальної громади селища; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Згідно з частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК).

Міськрада у справі, яка розглядається, є суб'єктом цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебувала у її власності, Міськрада відповідно до статті 5 ЗК має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У цьому випадку відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин (Товариство) іншому (Міськрада), яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Ці положення Основного Закону кореспондуються з пунктом "в" статті 5 ЗК, згідно з яким земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини шостої статті 319 ЦК держава не втручається у здійснення власником права власності. Тобто пряме адміністрування з боку органів влади є неприпустимим.

Суди не звернули уваги на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права та підстав набуття права власності на спірну земельну ділянку. Міськрада як власник землі вільна у виборі суб'єкта щодо надання йому цього права в порядку, встановленому законом. Водночас, відповідач владних управлінських функцій не здійснював і суб'єктом владних повноважень у цих відносинах не був.

Ураховуючи наведене, суди дійшли помилкового висновку про те, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї із сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї, може бути розглянутий за правилами, встановленими КАС.

Тому рішення у цій справі підлягають скасуванню внаслідок неправильного застосування норм процесуального закону.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 157, 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2007 року, ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 4 вересня 2007 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року (Ухвала N К-21653/07) скасувати.

Провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. В. Кривенко

Судді:

М. Б. Гусак

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. Б. Прокопенко

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали