ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

01.07.2010 р.

Справа N 32/528

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Грейц К. В. - головуючого, Бакуліної С. В., Глос О. І., розглянувши касаційні скарги Київської міської ради, Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову від 31.03.2010 Київського апеляційного господарського суду у справі господарського суду міста Києва N 32/528 за позовом АТЗТ "Концерн "Екоп" до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Київської міської ради, ОСББ "Хмельницький" про розірвання договору оренди землі (за участю представників: позивача - Ж. Н. В., відповідача - С. А. В., 3-ї особи-1 - К. А. М., встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2009 у справі N 32/528 (суддя Хрипун О. О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2010 (колегія суддів у складі: головуючого - судді Смірнової Л. Г., суддів Алданової С. О., Моторного О. А.), задоволені позовні вимоги Акціонерного товариства закритого типу концерну "Екоп" (далі - позивач) до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розірвання договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, укладеного сторонами і зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 15.07.98 за N 88-5-00033.

Київська міська рада та Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) з рішенням та постановою у справі не згодні, в поданих касаційних скаргах просять їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав порушення і неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 31, 32 Закону України "Про оренду землі", ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України.

Відзиву на касаційні скарги не надано.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, враховуючи таке.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25.06.98 N 1328 "Про надання Акціонерному товариству закритого типу концерну "Екоп" земельної ділянки для будівництва прибудови до Бізнес-клубу з подальшою її експлуатацією на вул. Б.Хмельницького, 39 у Радянському районі" позивачеві надано в користування земельні ділянки площею 0,18 га на вул. Б. Хмельницького, 39 у Радянському районі, з них 0,14 га в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для будівництва прибудови до Бізнес-клубу з подальшою її експлуатацією та 0,04 га в тимчасове короткострокове користування на умовах оренди строком на 2 роки (період будівництва) за рахунок земель міської забудови.

На підставі вказаного розпорядження 15.07.98 між позивачем та Київською міською державною адміністрацією укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, зареєстрований у Книзі договорів на право тимчасового користування землею 15.07.98 за N 88-5-00033, відповідно до умов якого КМДА передала, а позивач прийняв в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,1457 га, строком на 49 років для будівництва прибудови до Бізнес-клубу з подальшою її експлуатацією на вул. Б. Хмельницького, 39 у Радянському районі.

Посилаючись на ту обставину, що на зазначеній земельній ділянці позивачем збудовано офісно-житловий комплекс з підземним паркінгом, який розташований в м. Києві по вул. Б. Хмельницького, 41 і який 15.08.2007 за актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс передано на баланс ОСББ "Хмельницький", позивач вимагає дострокового розірвання договору оренди землі. Правовим обґрунтуванням позовних вимог зазначено ст. ст. 377, 651, 652 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 120 Земельного кодексу України, ст. 31 Закону України "Про оренду землі".

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підставність і ґрунтовність позовних вимог, оскільки позивач не є власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці по вул. Б. Хмельницького, 41 у Шевченківському районі міста Києва, фактично не використовує надану йому за спірним договором земельну ділянку за цільовим призначенням, має право відмовитися від неї, а відтак не може нести відповідальність і зобов'язання за її використання, втім питання розірвання спірного договору за погодженням сторін відповідач протягом 2007 - 2009 р. р. не вирішив.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин норми ч. 2 ст. 377 ЦК України, ч. 1 ст. 42, ч. 2 ст. 120, ст. 141 Земельного кодексу України, ст. 32 Закону України "Про оренду землі" і виходили з того, що внаслідок переходу до третьої особи нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці, що передана в оренду за спірним договором, право користування нею переходить до цієї особи, а у позивача таке право припиняється внаслідок його добровільної відмови.

Втім, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає такими, що суперечать приписам діючого законодавства і матеріалам справи.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі визначається як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Зі змісту статті 13 вказаного Закону вбачається, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ст. ст. 2, 15 Закону України "Про плату за землю" за користування землею державної або комунальної власності сплачується, зокрема, орендна плата з дня виникнення права користування.

Отже, основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання ним орендної плати у встановленому розмірі протягом всього строку дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використання земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. При цьому, в силу ч. 5 цієї ж статті перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни чи розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Посилання судів попередніх інстанцій на положення статті 141 Земельного кодексу України як на підставу для дострокового розірвання спірного договору в судовому порядку здійснено без врахування виключного, передбаченогост. ст. 13, 142 Конституції України, права ради, яка наразі згідно п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України від імені територіальної громади міста здійснює розпорядження землею, що є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, адже, доходи від її використання є складовими у формуванні доходів місцевого бюджету.

Крім того, суди не врахували, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради (п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування"), втім, докази прийняття радою рішення про передачу земельної ділянки в оренду або користування іншій особі відсутні.

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на положення ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, колегія суддів вважає помилковими, враховуючи наступне.

Стаття 377 Цивільного кодексу України, як і ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, регулюють питання переходу права (власності або користування) на земельну ділянку при придбанні за договором житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній, від відчужувача майна до набувача.

Аналіз положень зазначених норм дає підстави для висновку, що вони диспозитивно унормовують перехід при відчуженні нерухомості до її набувача права користування землею, яке виникло у продавця нерухомого майна на підставі договору оренди землі з її власником і не встановлюють автоматичного переходу права на оренду, адже, таке право, на відміну від права власності або постійного користування, не може бути передане за цивільно-правовими угодами одночасно з об'єктом нерухомості, а визначається згідно з договором оренди, за письмовою згодою орендодавця.

Проте, договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди не містить будь-яких умов, які б передбачали можливість переходу права користування земельною ділянкою на умовах оренди (суборенди).

Оскільки, у законі не йдеться про автоматичний перехід до набувача майна права користування земельною ділянкою на умовах оренди від відчужувача майна, адже, виникнення такого права у набувача можливе лише за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності, колегія суддів виходить з того, що порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, унормований статтею 123 Земельного кодексу України, яка не містить імперативного обов'язку органу місцевого самоврядування прийняти рішення про укладання договору оренди землі з особою, яка придбала право власності на об'єкти нерухомості, що на цій землі розташовані, поза межами встановленої у кодексі процедури.

Враховуючи, що право користування земельною ділянкою на умовах правовідносин оренди із власником землі (відповідачем або радою) у нового балансоутримувача майна (третьої особи -ОСББ "Хмельницький") не виникло, висновок судів попередніх інстанцій про припинення у позивача в силу ст. 141 Земельного кодексу України права користування цією земельною ділянкою є безпідставним.

Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що земельна ділянка за спірним договором оренди надавалась позивачеві строком на 49 років для будівництва прибудови до Бізнес-клубу з подальшою її експлуатацією на вул. Б. Хмельницького, 39, втім, підставою для пред'явлення даного позову про дострокове розірвання договору позивач зазначив ту обставину, що на земельній ділянці в м. Києві по вул. Б. Хмельницького, 41 ним збудовано офісно-житловий комплекс з підземним паркінгом, який переданий для експлуатації і обслуговування третій особі - ОСББ "Хмельницький", відтак, ця обставина не є і не може бути підставою для відмови від користування саме тією земельною ділянкою, яка надавалась за спірним договором та, як наслідок, його дострокового припинення шляхом розірвання.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, отже, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів доводить до відома сторін, що згідно рішення Конституційного суду України від 11.03.2010 N 8-рп/2010 визначення у ч. 3 ст. 125 Конституції України вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів, а визначення у ч. 2 цієї норми Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, постановив:

Касаційні скарги Київської міської ради та Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2010 та рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 у справі N 32/528 скасувати.

В позові відмовити.

Витрати зі сплати державного мита, в тому числі і за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покласти на позивача.

Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

 

Головуючий, суддя

К. В. Грейц

Судді:

С. В. Бакуліна

 

О. І. Глос

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали