ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 26 січня 2011 року

Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М. В., суддів: Балюка М. І., Луспеника Д. Д., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання договору позики за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 червня 2010 року, встановила:

У жовтні 2009 року ОСОБА_6 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 6 червня 2008 року між ним та ОСОБА_7 укладено договір безпроцентної позики. За умовами договору ОСОБА_7 зобов'язувався передати ОСОБА_6 у борг грошові кошти у розмірі 356 250 (триста п'ятдесят шість тисяч двісті п'ятдесят) грн., а ОСОБА_6 зобов'язувався прийняти ці кошти та повернути у визначений договором строк. Однак, грошові кошти позивачу не передавались, що є підставою для розірвання договору безпроцентної позики. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просив задовольнити його позовні вимоги та розірвати договір безпроцентної позики, укладений 6 червня 2008 року між ним та ОСОБА_7

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 червня 2010 року, позов задоволено. Розірвано договір безпроцентної позики грошей, укладений 6 червня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" N 2453-VI від 7 липня 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" N 2453-VI від 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 та розриваючи договір безпроцентної позики грошей, укладений 6 червня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оцінюючи пояснення сторін та покази свідків встановлено факт не передавання грошових коштів при підписанні договору позики, що є підставою для його розірвання на підставі статей 611, 1051 ЦК України.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що 6 червня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір безпроцентної позики грошей, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 6 червня 2008 року та зареєстровано в реєстрі за N 1779.

За договором позики одна сторона (позикодавець), як зазначено у статті 1046 ЦК України, передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (стаття 526 ЦК України).

Пунктом 1 договору безпроцентної позики грошей, укладеного 6 червня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, передбачено, що ОСОБА_7 надав у власність, а ОСОБА_6 прийняв безпроцентну позику у грошових коштах на суму 356250 (триста п'ятдесят шість тисяч двісті п'ятдесят) грн., що складає еквівалент 75000 (сімдесят п'ять тисяч) доларів США.

За умовами пункту 2.1 спірного договору безпроцентної позики грошей від 6 червня 2008 року на ОСОБА_7 покладається обов'язок передати ОСОБА_6, а на ОСОБА_6 покладається обов'язок прийняти грошові кошти у розмірі 356250 (триста п'ятдесят шість тисяч двісті п'ятдесят) грн., що складає еквівалент 75000 (сімдесят п'ять тисяч) доларів США.

Судом не звернуто уваги та не надано оцінки умовам договору позики.

У разі укладення договору позики на позичальника покладається зобов'язання повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, при цьому позичальнику надається право оспорити договір позики у зв'язку з тим, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця, як зазначено у частині першій статті 1049 ЦК України та частині першій статті 1051 ЦК України.

Однак, за правилом статті 1051 ЦК України при оспорюванні позичальником договору позики з підстави, що грошові кошти не були ним одержані від позикодавця, якщо договір позики укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були отримані позичальником.

За змістом пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не може доводитися свідченням свідків виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у Цивільному кодексу України, зокрема у частині другій статті 937 ЦК України, частині третій статті 949 ЦК України.

Вирішуючи спір та вважаючи доведеними вимоги позивача, судом взято до уваги покази свідка ОСОБА_8, з пояснень якої встановлено не передання коштів за договором позики, однак, судом не звернуто уваги на те, що в даному випадку не допускаються свідчення свідків як засіб доказування факту вчинення правочину.

Крім того, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у частині першій статті 57 ЦПК України, частині першій статті 58 ЦПК України.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_7 надано квитанцію від 6 червня 2008 року, на підставі якої відповідач зняв грошові кошти згідно договору вкладу (а. с. 42).

Також ОСОБА_7 надано довідку приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, згідно якої приватний нотаріус підтверджує укладення між сторонами договору позики, а також сплати ОСОБА_6 державного мита під час підписання договору у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. (а. с. 41).

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судом на зазначене не звернуто уваги, в рішенні не наведено результатів оцінки поданих сторонами доказів, а також належним чином не з'ясовано безгрошовість договору позики.

Отже, судом першої інстанції не з'ясовано всі обставини справи, не досліджено всі докази та не надано їм оцінки.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 червня 2010 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

М. В. Патрюк

Судді:

М. І. Балюк

 

В. І. Гуменюк

 

Д. Д. Луспеник

 

Н. П. Лященко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали