ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

15.12.2010 р.

Справа N 53/325-09

Постанову скасовано(згідно з постановою Верховного Суду України від 23 травня 2011 року) (Постанова N 3-47гс11)

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого - судді Козир Т. П., суддів - Могил С. К., Малетича М. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімекс" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2010 р. у справі N 53/325-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімекс" до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Харківської філії, треті особи: Приватна фірма "Яна", фізична особа - ОСОБА_2, фізична особа - ОСОБА_3, про розірвання договору, (за участю представників: позивача: Петросян А. Г., дов. б/н від 15.12.2009 р., відповідача: Сизова Л. В., дов. N 010-00/6259 від 17.09.2010 р., третіх осіб: ОСОБА_4, дов. б/н від 15.01.2010 р., ОСОБА_4, дов. N 723 від 24.03.2010 р.) встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тімекс" (далі - ТОВ "Тімекс", Позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", Відповідач), в особі його Харківської філії, треті особи: Приватна фірма "Яна" (далі - ПФ "Яна", Третя особа 1), Фізична особа -ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, Третя особа 2), Фізична особа - ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, Третя особа 3), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про розірвання Генеральної угоди N 6807N4 від 27.03.2007 р. та кредитних договорів: N 6807К17 від 27.03.2007 р. і N 68608К21 від 06.10.2008 р., укладених між сторонами, визнавши наслідками розірвання зазначених угод виплату Позивачем Відповідачу залишку заборгованості за кредитними договорами в гривні, за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладення цих договорів, відповідно, 5,05 грн. та 4,86 грн. за 1 долар США, щомісячними рівними частинами протягом 10 років з відстрочкою першого платежу до березня 2010 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.12.2009 р., позов ТОВ "Тімекс" задоволено частково: розірвано Генеральну угоду N 6807N4 від 27.03.2007 р., Кредитний договір N 6807К17 від 27.03.2007 р. і Кредитний договір N 68608К21 від 06.10.2008 р., та визначено наслідками розірвання договорів, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цих договорів, виплату ТОВ "Тімекс" на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованості у сумі 1375512,79 дол. США за кредитною угодою N 6807К17 від 27.03.2007 р., що складається з кредиту, відсотків, комісії за управління та пені, а також заборгованості у сумі 302110,23 дол. США за кредитною угодою N 68608К21 від 06.10.2008 р., що складається з кредиту, простроченого боргу по кредиту, відсотків, комісії за управління та пені. В іншій частині позовних вимог, відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2010 р., рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2009 р. було скасовано частково -в частині задоволення позовних вимог ТОВ "Тімекс", та прийнято у цій частині нове рішення про відмову в позові. В решті, рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Позивач, у поданій ним касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права і, зокрема, ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Представник Відповідача, у своїх усних поясненнях на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог Позивача, просив залишити таку скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду у даній справі - без змін.

При цьому, представником Відповідача було також заявлено клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, яке колегією суддів було розглянуто та відхилено, як безпідставне.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 27.03.2007 р. між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк" (правонаступником якого є ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України"), в особі його Харківської філії (Банк), та ТОВ "Тімекс" (Позичальник) було укладено Генеральну угоду N 6807 N4 (далі - Генеральна угода), метою якої (п. 1.2) було визначення загальних умов фінансування інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності Позичальника, яке здійснюється відповідно до цієї Генеральної угоди шляхом укладення кредитних договорів.

Також, відповідно до положень та умов Генеральної угоди, Банк зобов'язався проводити кредитні операції (в тому числі - надання кредитів, банківських гарантій, авалювання, продаж цінних паперів з відстрочкою платежу, врахування векселів тощо) в межах лімітів, визначених цією угодою.

В рамках вказаної Генеральної угоди, 27.03.2007 р. між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк" (Банк) і ТОВ "Тімекс" (Позичальник) було укладено Кредитний договір N 6807К17 (далі - Кредитний договір 1), відповідно до умов якого (пункти 3.1., 3.2.) Позивачу було відкрито відновлювану мультивалютну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання, з встановленим лімітом кредитування 1500000 дол. США. При цьому, Додатковою угодою N 6807К17-1 від 04.07.2007 р. до Кредитного договору 1 було збільшено суму кредитних коштів, наданих Банком Позичальнику до 2100000,00 дол. США.

Крім того, в рамках Генеральної угоди між сторонами, 06.10.2008 р. між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк" (Банк) і ТОВ "Тімекс" (Позичальник) було укладено Кредитний договір N 68608К21 (далі - Кредитний договір 2), відповідно до умов якого (пункти 3.1, 3.2) Позивачу було відкрито невідновлювану кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання, з встановленим лімітом кредитування 300000 дол. США.

Як було встановлено судом першої інстанції на підставі представлених доказів, та не спростовано і самим Відповідачем, впродовж 2007 - 2008 р. р. Позивачем належним чином виконувались умови договорів кредитування.

Так, протягом дії Кредитного договору 1 Позивачем було сплачено Відповідачу 501087,46 дол. США кредитних коштів і станом на 23.12.2009р. його заборгованість по цьому кредиту склала 15989,12,54 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на той час становило 12727343,82 грн., а протягом дії Кредитного договору 2 було сплачено 11400,00 дол. США кредитних коштів і станом на 23.12.2009 р. заборгованість по цьому кредиту склала 288600,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на той час становило 2297256,00 грн.

Предметом спору у даній справі є вимоги Позивача, з урахуванням уточнень до позовних вимог, про розірвання Генеральної угоди N 6807N4 від 27.03.2007р. та кредитних договорів: N 6807К17 від 27.03.2007 р. і N 68608К21 від 06.10.2008р., укладених між сторонами, визнавши наслідками розірвання зазначених угод виплату Позивачем Відповідачу залишку заборгованості за кредитними договорами в гривні, за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладення цих договорів, відповідно, 5,05 грн. та 4,86 грн. за 1 долар США, щомісячними рівними частинами протягом 10 років з відстрочкою першого платежу до березня 2010 року, з посиланням на наявність для цього підстав, передбачених ст. 652 ЦК України і, зокрема, про те, що протягом дії вказаних договорів суттєво змінились обставини, якими сторони керувалися при їх укладенні, обумовлені економічною кризою та зміною курсу валют (долара США по відношенню до гривні), що не могли передбачити сторони та їх усунути, а в іншому випадку такі договори, були б укладені на інших умовах або не укладались, і виконання умов таких договорів, які не передбачають ризику зміни обставин, призведе до порушення співвідношення майнових інтересів сторін та позбавить Позивача того, на що він розраховував при їх укладенні, тоді як врегулювати це спірне питання в досудовому порядку, Відповідач відмовився.

Суд першої інстанції, посилаючись на те, що Позивач, який дотримався встановленого статтею 188 ГК України порядку зміни та розірвання господарських договорів, довів в суді про те, що відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувалися під час укладення спірних угод, з урахуванням положень статті 652 ЦК України, дійшов висновку про наявність достатніх підстав для розірвання Генеральної угоди та кредитних договорів і, водночас, визначивши наслідками розірвання цих договорів, з урахуванням необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з їх виконанням, виплату Позивачем на користь Відповідача за Кредитним договором 1 - заборгованості у сумі 1375512,79 дол. США, що складається з кредиту, відсотків, комісії за управління та пені, а за Кредитним договором 2 - заборгованості у сумі 302110,23 дол. США, що складається з кредиту, простроченого боргу по кредиту, відсотків, комісії за управління та пені.

При цьому, суд першої інстанції, посилаючись на те, що Позивачем не було надано належних доказів щодо необхідності визнання наслідком розірвання спірних угод, виплату залишків заборгованості за цими угодами по офіційному курсу НБУ на момент їх укладення, відповідно, 5,05 грн. та 4,86 грн. за 1 дол. США, щомісячно, рівними частинами протягом 10 років, з відстрочкою першого платежу, починаючи з березня 2010 року, у зв'язку з чим, відмовив у цій частині позову.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині розірвання Генеральної угоди та кредитних договорів, та приймаючи у цій частині нове рішення про відмову в позові, посилався на те, що під час розгляду даної справи Позивачем не було доведено сукупності всіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України і, зокрема, щодо наявності порушення співвідношення інтересів сторін та порушення майнових інтересів Позивача, а тому, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, не відповідають в повній мірі обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення цієї частини позову.

Разом з тим, на думку колегії суддів касаційної інстанції, в порушення приписів ст. 43 ГПК України, висновки суду апеляційної інстанцій, не відповідають в повній мірі обставинам справи та були зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

Як вказувалось вище, вимоги Позивача про розірвання Генеральної угоди N 6807N4 від 27.03.2007р. та кредитних договорів N 6807К17 від 27.03.2007 р. і N 68608К21 від 06.10.2008р., укладених між сторонами, визнання наслідками такого розірвання угод виплату Позивачем Відповідачу залишку боргу по кредитам згідно відповідного курсу НБУ на момент їх укладення, щомісячно, рівними частинами протягом 10 років з відстрочкою першого платежу з березня 2010 року, обґрунтовані положеннями ст. 652 ЦК України, яка передбачає можливість розірвання договорів у зв'язку з істотною зміною для цього обставин, які на думку Позивача, в даному випадку мають місце.

Відповідно до приписів ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України також встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, зокрема, згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Крім того, відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася на його банківський рахунок.

Згідно вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. ст. 188, 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Частинами 1, 2 ст. 651 ЦК України також передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При цьому частинами 1, 2 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Як зазначалось вище, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову про розірвання Генеральної угоди та кредитних договорів, укладених між сторонами, посилався на недоведеність Позивачем наявності всіх обставин для розірвання укладених угод, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України і, зокрема, щодо наявності порушення співвідношення інтересів сторін та порушення майнових інтересів Позивача.

При цьому судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. ст. 38, 43 ГПК України не було враховано те, що впродовж 2007-2008 р., тобто - протягом дії Генеральної угоди та кредитних договорів, Позивачем належним чином виконувались їх умови, про що свідчить те, що протягом дії Кредитного договору 1 Позивачем було сплачено Відповідачу 501087,46 дол. США кредитних коштів і станом на 23.12.2009 р. його заборгованість по цьому кредиту склала 15989,12,54 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на той час становило 12727343,82 грн., а протягом дії Кредитного договору 2 було сплачено 11400,00 дол. США кредитних коштів і станом на 23.12.2009 р. заборгованість по цьому кредиту склала 288600,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на той час становило 2297256,00 грн.

Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, з грудня 2008 року внаслідок економічної кризи в країні та підвищення курсу валют, тобто -за наявності таких обставин, які заінтересована сторона - Позивач, не міг передбачити та не мав можливість усунути після їх виникнення, при всій турботливості та обачності, які від нього вимагалися, не може належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання стосовно своєчасного і повного повернення суми заборгованості за вказаними кредитними договорами, у зв'язку з чим, своїми листами від: 04.12.2008 р., 30.12.2008 р. та 26.01.2009 р., неодноразово звертався до Відповідача з пропозиціями про розірвання цих договорів.

В той же час, суд апеляційної інстанції не врахував зазначене, яке свідчить про істотну зміну обставин, як і не врахував того, що за наявності вказаних вище обставин, при виконанні укладених між сторонами кредитних договорів, це може призвести до порушення співвідношення майнових інтересів сторін та позбавить Позивача того, на що він розраховував при укладенні цих угод, в той час, як з умов останніх не випливає, що ризик зміни обставин несе саме Позивач.

Тому, як правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, матеріалами справи підтверджена наявність достатніх підстав, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, які слід вважати в їх сукупності, істотною зміною обставин, для задоволення вимог Позивача про розірвання Генеральної угоди та кредитних договорів, із застосуванням наслідків такого розірвання, передбаченого ч. 3 ст. 652 ЦК України.

На дані обставини справи та норми матеріального права суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги, безпідставно скасувавши правомірне рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, постанова апеляційного господарського суду, висновки якої у даній справі не відповідають в повній мірі обставинам справи і були зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції у даній справі -залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, постановив:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімекс" задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2010 р. у справі N 53/325-09 скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2010 р. залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

Т. П. Козир

Судді:

С. К. Могил

 

М. М. Малетич

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали