ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 14 жовтня 2008 року

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Вус С. М., суддів: Кліменко М. Р. і Ковтюк Є. І., (за участю прокурора Опанасюка О. В.), розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 жовтня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2008 року. Зазначеним вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, раніше судимого:

- 18.10.95 року за ч. 3 ст. 140, ст. 17 і ч. 3 ст. 140, ч. 1 ст. 2296, 22920 КК України на 7 років позбавлення волі;

- 23.02.96 року за ч. 3 ст. 140 КК України на 9 років позбавлення волі, звільненого 20.05.2003 року по відбуттю строку покарання,

засуджено:

- за ч. 1 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 307 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна;

- за ч. 1 ст. 317 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією всього майна.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин.

25.04.2006 року близько 10 год. ОСОБА_1, перебуваючи на балконі своєї квартири АДРЕСА_1 незаконно виготовив особливо небезпечну психотропну речовину - кустарно виготовлений препарат із псевдоефедрину, обіг якої заборонений, частину якої вжив, а частину шляхом безкоштовного пригощання цього дня близько 12 год. у приміщенні вказаної квартири незаконно збув ОСОБА_3 Залишок вагою 0,126 г у перерахунку на суху речовину незаконно зберігав без мети збуту за вищевказаною адресою до 14 год. 25.04.2006 року.

Також 25.04.2006 року ОСОБА_1 умисно незаконно надав ОСОБА_3 приміщення своєї квартири для вживання особливо небезпечної психотропної речовини - кустарно виготовленого препарату із псевдоефедрину.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2008 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 доводить, що судові рішення щодо ОСОБА_1 є незаконними, оскільки, на її думку, його засуджено безпідставно з порушенням його права на захист. Зазначає, що збут ОСОБА_1 психотропних речовин ОСОБА_3 не доведений. Також посилається на те, що дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України за ознакою - повторність кваліфіковано неправильно. Стверджує, що за наявними в матеріалах справи даними суд повинен був звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинені ним злочини, оскільки він добровільно здав наявні в нього психотропні речовини, вказав джерело їх придбання, а також суд повинен був не призначати додаткове покарання у виді конфіскації майна. Просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на нове розслідування або на новий судовий розгляд. Також висловлює прохання про скасування рішення про призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав можливим касаційну скаргу задовольнити частково та виключити призначення засудженому за ч. 2 ст. 307 КК України додаткового покарання у виді конфіскації майна, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Фактичні обставини справи, які були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції, перегляду відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України у касаційному порядку не підлягають.

Як убачається з матеріалів справи, висновки судів про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 317 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, визнаним судом доведеними, та ґрунтуються на сукупності зібраних і належно оцінених судами доказів, і є правильними.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які він засуджений, доведена сукупністю доказів, наведених у вироку, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_3, який стверджував, що 25.04.2006 року він, перебуваючи в квартирі ОСОБА_1, отримав від останнього шприц з психотропною речовиною, яку вжив у цьому ж приміщенні з його дозволу; даними протоколу огляду і вилучення медичних шприців, на один з яких ОСОБА_3 указав як на той, за допомогою якого він з дозволу ОСОБА_1 вжив отриману від засудженого психотропну речовину; даними протоколу очної ставки між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, під час якої свідок підтвердив свої показання щодо збуту йому засудженим психотропної речовини та вживання її з дозволу останнього в його квартирі.

Твердження захисника ОСОБА_2 про те, що дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України за ознакою повторності кваліфіковано неправильно, безпідставні, оскільки, як убачається з вироку, його за такою кваліфікуючою ознакою за ч. 2 ст. 307 КК України засуджено не було.

Посилання захисника ОСОБА_2 на те, що суд повинен був звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, безпідставні, оскільки з матеріалів справи видно, і це не заперечується у касаційній скарзі, що ОСОБА_1 не добровільно видав наявні у нього психотропні речовини, а зробив це на вимогу працівників міліції, яких до квартири, де вчинювалися злочини, запросила ОСОБА_2.

За встановлених фактичних обставин справи дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 317 КК України кваліфіковано правильно.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для зміни чи скасування вироку, перевіркою справи не встановлено.

Посилання ОСОБА_4 про позбавлення права ОСОБА_1 на захист безпідставні. На до судовому слідстві ОСОБА_1 належним чином роз'яснювалися його права, в тому числі мати захисника, проте, як свідчать наявні в матеріалах справи розписки, він висловлював бажання захищати свої інтереси самостійно. В суді першої інстанції ОСОБА_1 за заявленим ним клопотанням було призначено захисника. На до судовому слідстві та в суді першої інстанції ОСОБА_1 не подавав клопотання про допуск його матері ОСОБА_2 як захисника по справі. За таких обставин право ОСОБА_1 на захист порушено не було.

При призначенні ОСОБА_1 покарання за усі вчинені злочини суд урахував їх тяжкість, дані про особу засудженого, який неодноразово судимий.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що ОСОБА_1 утримував свою матір ОСОБА_2 і доглядав за нею, а тому те, що його матір хворіє, не є обставиною, що пом'якшує покарання.

За таких обставин суд правильно призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 317 КК України та основне покарання за ч. 2 ст. 307 КК України, яке є необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Однак, призначаючи ОСОБА_1 додаткове покарання за ч. 2 ст. 307 КК України у виді конфіскації майна, суд не врахував вимоги ч. 2 ст. 59 КК України, згідно з якою конфіскація майна встановлюється лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

З пред'явленого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України обвинувачення, яке визнано судом доведеним, видно, що цей злочин вчинено не з корисливих мотивів.

З огляду на це, на підставі ч. 2 ст. 59 КК України йому не могло бути призначено за ч. 2 ст. 307 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна навіть у випадку, коли воно передбачено санкцією статті як обов'язкове.

Таким чином, з вироку суду на підставі ч. 2 ст. 59 КК України підлягає виключенню призначення за ч. 2 ст. 307 КК України засудженому ОСОБА_1 додаткового покарання у виді конфіскації майна, а також призначення цього ж додаткового покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України.

У цій частині касаційна скарга захисника ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення - зміні.

Керуючись ст. ст. 395 - 396 КПК України, колегія суддів ухвалила:

касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2008 року щодо ОСОБА_1 змінити: виключити на підставі ч. 2 ст. 59 КК України призначення йому за ч. 2 ст. 307 КК України додаткового покарання у виді конфіскації майна і вважати його засудженим за ч. 2 ст. 307 КК України на 5 років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307, за ч. 1 ст. 317 КК України, на підставі ст. 70 КК України остаточно визначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.

У решті судові рішення залишити без зміни.

 

Судді:

С. М. Вус

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали