ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

30.09.2010 р.

N К-18575/10

Прийнято відмову Державної податкової адміністрації України від поданої заяви та закрито
 провадження про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України
(згідно з ухвалою Верховного Суду Українивід 14 березня 2011 року (Ухвала N 21-89а10))

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - судді Головчук С. В. (суддя-доповідач), суддів - Рецебуринського Ю. Й., Розваляєвої Т. С., Ханової Р. Ф., Черпака Ю. К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2010 року у справі за позовом В. В. А. до Державної податкової адміністрації України, треті особи - Г. В. В., Б. В. А., про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, встановила:

У квітні 2009 року В. В. А. звернувся до суду з позовом про скасування наказів Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА України) від 17 січня 2008 року N 62-о "Про звільнення з посади В. В. А." та від 18 березня 2009 року N 448-о "Про призначення В. В. А.", поновлення на посаді першого заступника начальника податкової міліції - начальника управління по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби ДПА України (далі - Управління) та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що наказом ДПА України від 17 січня 2008 року N 62-о його звільнено з посади першого заступника начальника податкової міліції - начальника управління по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби ДПА України та залишено у розпорядженні ДПА України. В порушення абзацу "в" п. 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 114 від 29 липня 1991 року (далі - Положення), яке поширюється на працівників податкової міліції, він протягом 14 місяців перебував у розпорядженні ДПА України. За цей час двічі звертався до голови ДПА України з приводу працевлаштування, проте відповідей на звернення не отримав. Посилався на те, що його звільнено з посади у період тимчасової непрацездатності, без наведення правових підстав та з порушенням положень абзацу "б" п. 42 Положення. Подальше працевлаштування відбулося також з порушенням вимог законодавства. Так, наказом ДПА України від 18 березня 2009 року N 448-о його безпідставно призначено на посаду начальника відділу по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби ДПА в Кіровоградській області без одержання згоди на призначення до іншої місцевості, що фактично є переміщенням на нижчу посаду, суттєво погіршує його матеріальне становище. Вважає, що при прийнятті цих наказів відповідачем порушені вимоги Закону України "Про державну податкову службу в України", трудового законодавства, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР та йому заподіяні моральні страждання. На відшкодування моральної шкоди просив стягнути з відповідача 50000 грн. Крім того, просив стягнути з відповідача середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2009 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ДПА України від 18 березня 2009 року N 448-о "Про призначення В. В. А.". В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду 19 березня 2010 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2009 року в частині відмови в задоволенні позову про скасування наказу ДПА України від 17 січня 2008 року N 62-о "Про звільнення з посади В. В. А." та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Визнано протиправним та скасовано наказ голови ДПА України від 17 січня 2008 року N 62-о "Про звільнення з посади В. В. А.". Зобов'язано ДПА України поновити В. В. А. на службі, на посаді першого заступника начальника податкової міліції - начальника Управління внутрішньої безпеки ДПА України та нарахувати і виплатити В. В. А. середню заробітну плату (грошове утримання) за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2008 року по момент винесення судового рішення за виключенням виплачених коштів у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПА України порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Зазначає, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, неправильно застосовані норми статті 99 КАС України та статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), оскільки поважних причин пропуску строку звернення до суду позивач не навів і відповідного клопотання про поновлення строку не заявляв. Вважає, що апеляційний суд безпідставно застосував загальний річний строк звернення до суду, оскільки у спірних правовідносинах, що є трудовим спором застосовується спеціальний строк звернення до суду.

В запереченнях на касаційну скаргу В. В. А. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Вважає, що ухвалене апеляційним судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального законодавства.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом ДПА України від 2 листопада 2006 року N 1322-о В. В. А., генерал-майора податкової міліції, призначено на посаду першого заступника начальника податкової міліції - начальника управління по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби ДПА України.

Наказом ДПА України від 17 січня 2008 року N 62-о позивача звільнено з зазначеної посади, залишивши його в розпорядженні ДПА України (а. с. 7).

Податкова міліція є спеціальним підрозділом по боротьбі з податковими правопорушеннями і діє у складі органів державної податкової служби на підставі статті 1 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон N 509-XII). Особи начальницького складу податкової міліції, в тому числі вищого начальницького складу, до якого належить позивач, проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів (стаття 24 цього Закону). Правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції визначається статтею 26 Закону N 509-XII та передбачає, що на них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України "Про міліцію".

Відповідно до статті 18 Закону України від 20 грудня 1990 року N 565-XII "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року N 114 (далі - Положення).

Переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу з вищих посад на нижчі провадиться у випадках, визначених п. 45 Положення, а саме: а) при скороченні штатів; б) за станом здоров'я згідно з висновком військово-лікарської комісії; в) за особистим проханням; г) за службовою невідповідністю, виходячи з професійних моральних і особистих якостей; д) у порядку дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ або за клопотанням товариського суду честі середнього і старшого начальницького складу.

Суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили, що підстав, зазначених у пункті 45 Положення для звільнення генерал-майора податкової служби В. В. А. з займаної ним посади начальника Управління ДПА України в наказі N 62-о від 17 січня 2008 року не зазначено. Відповідачем не оспорюється та обставина, що таких підстав для звільнення з посади В. В. А. не було.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильно висновку про протиправність дій суб'єкта владних повноважень при виданні наказу N 62-о від 17 січня 2008 року.

Спірні правовідносини регулюються вказаним законодавством, що є спеціальним, та Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460-IV "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України".

Відповідно до статті 21 зазначеного Закону дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено старшим прямим начальником, який має право накладати дисциплінарні стягнення. Старший прямий начальник у разі надходження заяви про поновлення пропущеного строку подання скарги повинен всебічно та об'єктивно розглянути її і прийняти відповідне рішення не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Із змісту наведеноїнорми Закону видно, що дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено в порядку підлеглості. Цим спеціальним Законом строки звернення до суду за захистом порушеного права не встановлені.

Право особи начальницького складу оскаржити до суду рішення про звільнення зі служби (або з посади) з ініціативи адміністрації регулюється названими законами, Дисциплінарним статутом та Положенням, тобто спеціальним законодавством і порядок передбачений КЗпП для вирішення індивідуальних трудових спорів, і норми законодавства про працю, що регулюють припинення трудових відносин, до цих правовідносин не застосовуються.

Частиною першою статті 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 ст. 99 КАС України).

Таким чином, скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині відмови в позові про визнання незаконним наказу 17 січня 2008 року N 62-о "Про звільнення з посади В. В. А." з мотивів пропуску позивачем трьохмісячного строку звернення до суду, апеляційний суд правильно вважав, що даний спір не відноситься до трудового спору, а тому у спірних правовідносинах застосовується річний строк звернення до суду, встановленийчастиною 2 статті 99 КАС України.

При цьому, апеляційний суд виходив з того, що оскільки з наказом від 17 січня 2008 року N 62-о позивача ознайомлено в травні 2008 року, а з цим позовом до суду він звернувся у квітні 2009 року, річний строк звернення до адміністративного суду В. В. А. не пропустив. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про відсутність клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду не впливають на правильність постанови апеляційного суду.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції правильно задовольнив позовні вимоги в частині визнання незаконним наказу ДПА України від 17 січня 2008 року N 62-о "Про звільнення з посади В. В. А." та зобов'язав ДПА України нарахувати і виплатити позивачу середню заробітну плату (грошове утримання) за час вимушеного прогулу у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.

Відповідно до частини другої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач не порушує питання щодо скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог щодо скасування наказу ДПА України від 18 березня 2009 року N 448-о "Про призначення В. В. А.", тому суд не перевіряє висновків судів в цій частині, а судові рішення залишаються без змін.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 КАС України.

 

Головуючий, суддя

С. В. Головчук

Судді:

Ю. Й. Рецебуринський

Т. С. Розваляєва

Р. Ф. Ханова

Ю. К. Черпак

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали