ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 5 грудня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Гусака М. Б., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України у Харківській області (далі - ДПА) (треті особи - голова ДПА, спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі - СДПІ)) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, встановив:

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати наказ голови ДПА від 2 квітня 2007 року N 245-о про його звільнення, зобов'язати поновити на посаді начальника відділення боротьби з незаконним обігом підакцизних товарів оперативного відділу ГВПМ СДПІ та виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, а також зарахувати цей час до стажу роботи на зазначеній посаді.

На обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 28 березня 2007 року під тиском керівництва, знаходячись у хворобливому стані, він написав рапорт про звільнення за власним бажанням, який після одужання збирався відкликати. Вважає, що звільнення його із займаної посади під час перебування на лікарняному є незаконним.

Чугуївський міський суд Харківської області постановою від 28 листопада 2008 року позовні вимоги задовольнив повністю. Скасував наказ голови ДПА від 2 квітня 2007 року N 245-о про звільнення ОСОБА_1 зі служби в запас згідно з підпунктом "ж" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року N 114 (далі - Положення), та поновив його на посаді начальника відділення боротьби з незаконним обігом підакцизних товарів оперативного відділу ГВПМ СДПІ з 3 квітня 2007 року. Також зобов'язав ДПА виплатити позивачу грошову компенсацію за речове забезпечення та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 3 квітня 2007 року по 28 листопада 2008 року.

На обґрунтування свого рішення суд першої інстанції послався на те, що звільнення позивача проведено без встановлення поважності причин, які перешкоджали виконанню службових обов'язків; без дотримання двотижневого строку, встановленого частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), у зв'язку з чим позивача позбавлено можливості відкликати свій рапорт, чим порушено вимоги КЗпП та Положення.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2011 року, скасував рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання ДПА сплатити на користь позивача грошову компенсацію за речове забезпечення. В іншій частині рішення першої інстанції залишив без змін.

Скасовуючи частково постанову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та вирішив питання щодо зобов'язання ДПА сплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове забезпечення, позбавивши позивача можливості отримати (відповідно до норм забезпечення) речове майно в натурі.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ не є трудовими, тому всі питання по звільненню (поновленню на службі), стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають вирішенню відповідно до Положення, а не норм КЗпП.

ДПА звернулася до Вищого адміністративного суду України із заявою про допуск справи до перегляду судового рішення касаційного суду Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий касаційний розгляд.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 травня 2011 року допустив справу до провадження Верховного Суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції підпункту "ж" пункту 64 та пункту 68 Положення.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, обґрунтовано виходив із того, що в доданій до заяви ДПА ухвалі суду касаційної інстанції від 26 червня 2007 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми матеріального права, а саме: касаційний суд дійшов висновку про те, що вимоги пункту 68 Положення встановлюють лише граничний термін видання наказу про звільнення, а не обов'язковий строк перебування особи, яка виявила бажання звільнитися, в органах внутрішніх справ перед звільненням.

Верховний Суд України, усуваючи неоднакове застосування норм матеріального права касаційним судом, вважає правильним висновок цього суду в оскаржуваній ухвалі про протиправність дій ДПА щодо звільнення позивача зі служби.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначені Положенням.

Відповідно до пункту 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією  та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Підпунктом "ж" пункту 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно з пунктом 68 Положення, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Суди встановили, що 28 березня 2007 року позивач подав рапорт про звільнення за особистим проханням (за власним бажанням), а наказом голови ДПА від 2 квітня 2007 року його звільнено зі служби. Така поведінка відповідача, суперечить вимогам пункту 68 Положення, оскільки за його змістом, до закінчення трьохмісячного строку попередження згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Відповідно до пункту 24 Положення визначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Таким чином, дії ДПА щодо звільнення позивача зі служби за власним бажанням є неправомірними.

Отже, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України правильно застосував норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви Державної податкової адміністрації України у Харківській області Державної податкової адміністрації України у Харківській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

М. Б. Гусак

Судді:

М. І. Балюк

 

І. С. Берднік

 

В. П. Барбара

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

П. П. Пилипчук

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали