ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

14.06.2011 р.

N 2а-4523/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді - Арсірія Р. О., суддів - Келеберди В. І., Кротюка О. В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Ющенко Віктор Андрійович - Президента Української держави, Державна судова адміністрація України, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про скасування п. 10 Порядку оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів, затвердженого постановою КМУ N 1258 від 21.12.2005 року.

Позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів, в якому просили суд встановити, що Кабінет Міністрів України, затвердивши постановою N 1258 від 21.12.2005 Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів, і з подальшими змінами, та п. 10 вказаного Порядку, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, порушив конституційні права, свободи та законні інтереси людини і громадянина позивачів та неповнолітнього ОСОБА_9; встановити, що Президент України Ющенко Віктор Андрійович, як гарант додержання Конституції України, допустив бездіяльність внаслідок чого Кабінет Міністрів України, апеляційний суд м. Києва і Верховний Суд України порушили конституційні права, свободи та законні інтереси людини і громадянина позивачів та неповнолітнього ОСОБА_9; скасувати п. 10 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів N 1258 від 21.12.2005, з подальшими змінами як такий, що суперечить ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України і порушує конституційні права, свободи та законні інтереси людини і громадянина позивачів та неповнолітнього ОСОБА_9.

Позивачі неодноразово змінювали позовні вимоги, остаточно виклавши їх в заяві від 16.12.2008 та просили суд:

- визнати, що Кабінет Міністрів України при прийнятті постанови N 1258 від 21.12.2005 р. і затвердженні Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів, і з подальшими змінами, і при визнанні пунктом 2 постанови від 13.04.2007 р. N 627 постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. N 411 "Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу" такою, що втратила чинність, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення, небезсторонньо, щоб за рахунок суб'єктів звернення для перевірки ухвал, рішень покращити фінансування апеляційних судів та ВС України, недобросовісно; нерозсудливо; без дотриманням принципу рівності перед законом, не запобігаючи несправедливій дискримінації; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, проте за участю ВСУ України, Ради Суддів України, Державної судової адміністрації України;

- визнати, що Президент України, як гарант додержання Конституції України, неправомірно не видав Указ про зупинення дії постанови N 1258 від 21.12.2005 р. і затвердженого нею Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів, і про зупинення дії п. 2 постанови від 13.04.2007 р. N 627, якою визнано такою, що втратили чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. N 411 "Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу", а тією постановою N 411 від 29.03.2002 р. було встановлено розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу: для позивачів, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, за нульовою ставкою, що можна було застосовувати по аналогії в цивільній справі;

- зобов'язати Президента України виконати вимоги п. 15 ст. 106 Конституції щодо постанови КМ України N 1258 від 21.12.2005 р., затвердженого нею Порядку, і щодо п. 2 постанови N 627 від 13.04.2007 р.;

- скасувати п. 10 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів, затверджений постановою КМУ N 1258 від 21.12.2005 р., з подальшими змінами, як такий, що є незаконним, порушує вимоги ст. 130 Конституції України, ст. 81 ЦПК України і суперечить п. 2 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів, порушує конституційні права, інтереси і свободи ОСОБА_1 і ОСОБА_2;

- скасувати частину п. 2 постанови КМ України від 13.04.2007 р. N 627, якою постанову Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. N 411 "Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу" визнано такою, що втратила чинність;

- визнати, що неправомірно запроваджено в Україні подвійне фінансування судів і скасувати постанову КМ України N 1258 від 21.12.2005 р., із змінами, як таку, що порушує, є незаконною, не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачами вимог Конституції України щодо доступу особи до суду.

Представник Президента України просив суд розглянути справу за його відсутності, заперечень на позов не подавав.

Представник Кабінету Міністрів України проти позову заперечував, посилаючись на відсутність доказів про порушення прав позивачів та про пропуск строку на звернення до суду, у зв'язку з чим просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

З огляду на вимоги ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не має права задовольнити клопотання представника Кабінету Міністрів України про застосування наслідків пропуску позивачами строку на звернення до адміністративного суду.

Треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 позовні вимоги підтримали.

Третя особа - Державна судова адміністрація України проти адміністративного позову заперечувала та просила суд відмовити у його задоволенні.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу у письмовому провадженні.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Однією із конституційних засад здійснення судочинства є законність, яка полягає в тому, що судочинство відправляється в порядку, встановленому законом.

Таким законом для цивільного судочинства є Цивільний процесуальний кодекс України.

Відповідно до ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право".

Згідно зі ст. 3 цього Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Також сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу передбачена при поданні апеляційної скарги (ст. 297 Цивільного процесуального кодексу України) та касаційних скарг (статті 327 та 358 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Цивільного кодексу України витрати на інформаційно-технічне забезпечення є витратами, пов'язаними з розглядом справи, що входять до складу судових витрат.

Згідно зі ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України до витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень.

Розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 затверджено Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ. Цей Порядок визначає механізм здійснення оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ (далі - витрати).

Так, згідно з п. 10 цього Порядку, про скасування якого просять позивачі, за апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після перегляду його в апеляційному порядку, касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, скаргу у зв'язку з винятковими обставинами та заяву про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами у цивільних справах, витрати оплачуються в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву, клопотання до суду першої інстанції.

Таким чином, оскаржувана норма Порядку узгоджується з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 116 та ст. 117 Конституції України, статей 81, 297, 327 та 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 N 627 було визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. N 411 "Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. N 411 "Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу" було визначено розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 471 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Таким чином, дії та нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України в частині врегулювання порядку визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів повністю узгоджується з приписами чинного законодавства України.

Щодо вимог позивачів про визнання неправомірним невидання Президентом України Указу про зупинення зазначених вище постанов Кабінету Міністрів України та зобов'язання виконати вимоги п. 15 ст. 106 Конституції України, то суд вважає такі вимоги необґрунтованими з огляду на те, що чинною на час звернення позивачів до суду та на час розгляду справи редакцією Конституції України не передбачено повноважень Президента України зупиняти акти Кабінету Міністрів України, а п. 15 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Щодо посилань позивачів, які були підтримані також третіми особами по справі - фізичними особами, щодо невиконання Президентом України зобов'язань, наданих під час виборчої кампанії та вимог ст. 102 Конституції України, то зазначені особи матимуть змогу врахувати зазначену обставину під час проведення чергових виборів Президента України та відповідним чином реалізувати надане їм виборче право.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду справи не було встановлено невідповідності дій відповідачів вимогам зазначеної вище статті.

Також суд звертає увагу, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, Постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч. 8 ст. 171 цього Кодексу суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Під час розгляду справи не було встановлено ознак незаконності оскаржених нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наданими позивачами доказами, викладені в позовній заяві доводи, не знайшли свого підтвердження.

Відповідачі по справі, надавши пояснення на адміністративний позов, повністю спростували доводи адміністративного позову.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 160 - 163, 167, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

У позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

 

Головуючий, суддя

Р. О. Арсірій

Судді:

В. І. Келеберда

О. В. Кротюк

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали