ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

10.08.2010 р.

N К-18844/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - Маринчак Н. Є., суддів: Брайка А. І., Костенка М. І., Рибченка А. О., Степашка О. І., при секретарі Бадріашвілі К. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги: 1. Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр Київ" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2009 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2010 року у справі N 2-а-36205/09/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр Київ" (надалі - ТОВ "Кінотеатр Київ") до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (надалі - ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова) про скасування податкових повідомлень-рішень, встановив:

У лютому 2009 року позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень N 0000312302/0 від 10.02.2009 року та N 0000322302/0 від 10.02.2009 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що порушення, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, отже рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість (надалі - ПДВ) є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є недійсними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2009 року позовні вимоги задоволено. Скасовані податкові повідомлення-рішення N 0000312302/0 від 10.02.2009 року та N 0000322302/0 від 10.02.2009 року.

Задовольняючи позовні вимоги суду першої інстанції виходив з того, що підприємство при укладанні договору з пов'язаною з ним особою може застосовувати середньостатистичні ціни, інформацію про які можна отримати в державних органах статистики. В той час як ТОВ "АН Харків - Риелтер Центр" не відноситься до державних органів статистики, тому довідка, на підставі якої податковим органом було зроблено висновок про звичайну ціну, не є статистичним документом. Отже, загальна сума, яка нарахована працівниками контролюючого органу за користування орендованими приміщенням визначена не вірно. Звичайною ціною є ціна, яка визначена у договорі. Тобто донарахований податок на прибуток та ПДВ є безпідставними.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова N 0000312302/0 від 10.02.2009 року в частині основного платежу 101328,00 грн., фінансова санкція в розмірі 33951,00 грн. та в частині скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова N 0000322302/0 від 10.02.2009 року. В цій частині прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем при здійсненні операцій з надання в оренду власних приміщень, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, та база оподаткування ПДВ були визначені за цінами, меншими за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. В той час як висновок про звичайні ціни фахівцями податкового органу був зроблений у відповідності до п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", тому що були застосовані ціни, які склалися на ринку однорідних послуг. Крім того, договір оренди передбачає, що цілі для яких використовується приміщення, визначається орендарем, при наданні приміщення в оренду, позивач не обумовив обов'язку його використання для певної діяльності.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати оскаржувані рішення, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Крім того, до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою звернулось ТОВ "Кінотеатр Київ", в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2010 року, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2009 року.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідача, представник ТОВ "Кінотеатр Київ", просить залишити касаційну скаргу ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова без задоволення.

Також до суду касаційної інстанції надійшли письмові заперечення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на касаційну скаргу позивача, в яких представник податкового органу просить залишити касаційну скаргу ТОВ "Кінотеатр Київ"без задоволення, у задоволенні позовних вимог відмовити

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова не підлягає задоволенню, в той час, як наявні підстави для задоволення касаційної скарги ТОВ "Кінотеатр Київ".

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Кінотеатр "Київ"з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 року по 30.09.2008 року, про що складено акт N 162/23-212/32237564 від 20.01.2009 року.

За наслідками проведеної перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що позивачем, зокрема порушено:

- пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 142246,00 грн. та занижено від'ємне значення податку на прибуток у розмірі 291894.00 грн.;

- п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 140388,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: N 0000312302/0 від 10.02.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 196331,30 грн., в т. ч. штрафні (фінансові) санкцій - 54085,30 грн. та N 0000322302/0 від 10.02.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 210582,00 грн., в т. ч. штрафні (фінансові) санкції у розмірі - 70194,00 грн.

Ознайомившись з матеріалами справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України визнала, що суд апеляційної інстанції припустився помилки частково скасувавши рішення суду першої інстанції з огляду на такі обставини.

Під час розгляду справи, судами було встановлено, що однією з підстав для висновку контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є, зокрема, твердження відповідача про те, що ТОВ "Кінотеатр Київ" при здійсненні операцій з надання в оренду власних приміщень доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, та база оподаткування ПДВ були визначені за цінами, меншими за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Зазначені висновки, обґрунтовуються відповідачем довідкою ТОВ "АН Харків - Риелтер Центр" N 5 від 16.01.2009 року.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між ТОВ "Кінотеатр Київ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіноцентр.Ком" (надалі - ТОВ "Кіноцентр.Ком") був укладений договір оренди N 1-12/2007 від 13 грудня 2007 року. На підставі вищезазначеного договору ТОВ "Кінотеатр Київ" передав ТОВ "Кіноцентр.Ком" в строкове платне користування, зокрема, нежитлове приміщення загальною площею 1559,80 м2 (а. с. 41 - 46). Відповідно до Додаткової угоди N 2 від 01.02.2008 року до договору оренди N 1-12/2007 від 13.12.2007 року (а. с. 66), площа орендованого приміщення становить 1556,80 м2.

Слід зазначити, що засновником ТОВ "Кінотеатр Київ" та ТОВ "Кіноцентр.Ком" є ОСОБА_1.

Крім того, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центрбуд" були укладені: договір оренди N 1-10-2006 від 01.01.2006 року (а. с. 35 - 38), згідно з яким позивач надав в строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 194,80 м2, орендна плата складає - 140256,00 грн., в т. ч. ПДВ -23376,00 грн.; договір оренди N 1-10/2006 від 01.10.2006 року (а. с. 29 - 32), згідно з яким позивач надав в строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 93,60 м2, орендна плата складає - 67392,00 грн., в т. ч. ПДВ - 11232,00 грн.

При цьому з метою перевірки діяльності позивача контролюючим органом встановлено, що відповідно до довідки ТОВ "АН Харків - Риелтер Центр" N 5 від 16.01.2009 року, вартість 1 м2 торгівельних нежитлових приміщень, розташованих у місцезнаходженні ТОВ "Кінотеатр Київ" становить на початку 2008 року суму, еквівалентну від 25 до 35 доларів США. Таким чином, відповідач дійшов висновку, що враховуючи мінімальну вартість оренди та ставку НБУ на дату здійснення операції, сума орендної плати, з урахуванням звичайних цін, становить 1734949,71 грн. Отже, позивач до складу валових витрат не віднесено 850791,00, а до складу податкового зобов'язання з ПДВ не віднесено 170158,00 грн. за 9 міс. 2008 року.

Судова колегія касаційної інстанції відхиляє зазначені вище висновки податкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Відповідно до п. 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Отже, виходячи з приписів наведеної норми законодавства, звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Підпунктом 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено: у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Крім того, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. А згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Слід зазначити, що під час проведення перевірки, податковий орган має право звернутись з запитом, а платник податків зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатись на норму абз. 1 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Однак відповідач таким своїм правом не скористався, натомість, послався у акті перевірки на довідку N 5 від 16.01.2009 року, яка видана ТОВ "АН Харків - Риелтер Центр".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач, при укладанні договору з пов'язаною з ним особою, може застосовувати середньостатистичні ціни. Крім того, слід зауважити, що звичайною ціною є ціна, яка визначена у договорі, тим паче, що у місці розташування позивача немає подібного закладу. Крім того, ТОВ "АН Харків - Риелтер Центр" не відноситься до державних органів статистики, тому вищевказана довідка N 5 від 16.01.2009 року не є статистичним документом.

Також, слід зазначити, що відповідно до договору оренди N 1-12/2007 від 13.12.2007 року, мета оренди, визначена як здійснення господарської діяльності відповідно до статутних завдань, зокрема кінопоказу. Крім того, зазначеним договором позивач передав ТОВ "Кіноцентр.Ком" обладнання, а відповідно з Додатком N 2, з якого вбачається, що воно застосовується під час кінопоказу.

Що стосується нарахувань податкового органу по договорам оренди з ТОВ "Центрбуд", слід зазначити, що відповідно до пп. 11.3.1 Закону України "Про податок на додану вартість" датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Всі доходи повинні бути підтверджені відповідними документами, з урахуванням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку. У даному випадку це акти приймання-передачі виконаних робіт (послуг). Отже, по факту дати узгодження акта виконаних послуг, підприємством нараховано валовий доход за 1 квартал 2008 року. Тому судова колегія погоджується, що податковий орган неправомірно вважає, що послуги надавались щомісячно, оскільки згідно з договорами, надання послуг передбачає повний строк оренди і саме за це передбачена конкретна сума оплати, яка проводиться після перебігу терміну оренди. Щомісячне надання послуг та щомісячної оплати не передбачено. Тобто перераховувати акт виконаних послуг по періодам за 2006 - 2007 роках та включати суми орендної плати до валових витрат 2006 - 2007 років є неправомірним.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Сутність наведених норм зводиться до того, що суд зобов'язаний перевіряти обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, кожний важливий і доречний аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і оцінений судом.

Судова колегія касаційної інстанції встановила, що при вирішенні спору судом першої інстанції вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, в ході її розгляду судом апеляційної інстанції нових обґрунтувань своїх заперечень відповідач не надавав, а суд другої інстанції не досліджував.

Згідно ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2010 року підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2009 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова - залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр Київ" - задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2010 року - скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2009 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку, передбаченими ст. ст. 236 - 238 КАС України.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали