ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 16 січня 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Терлецького О. О., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Шицького І. Б., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НеоКард" (далі - Товариство) до Полтавської митниці (далі - Митниця) про скасування податкового повідомлення та зобов'язання вчинити дії, за заявою Митниці, встановив:

У квітні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення форми "Р" від 6 квітня 2010 року N 9, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 514106 грн 15 коп., у т. ч. 489624 грн 90 коп. - основний платіж та 24481 грн 25 коп. - штрафні санкції, а також зобов'язати Митницю відкликати з державної податкової інспекції у м. Полтаві документи з виконання зазначеного податкового повідомлення.

На обґрунтування позову Товариство зазначало, що під час митного оформлення товару (електродів внутрішньосерцевих для кардіостимуляторів) за вантажними митними деклараціями 2007 - 2009 років воно виконало всі дії, передбачені чинним законодавством України, що було підтверджено і працівниками Митниці, які виконали всі митні процедури, передбачені чинним законодавством, закінчивши митне оформлення товарів, як це передбачено частиною другою статті 78 Митного кодексу України (далі - МК).

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 6 липня 2010 року позов задовольнив частково. Скасував податкове повідомлення форми "Р" від 6 квітня 2010 року N 9, в іншій частині позову відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 листопада 2010 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України постановою від 7 червня 2011 року скасував постанову суду апеляційної інстанції. Постанову суду першої інстанції змінив, скасувавши її в частині скасування податкового повідомлення, та прийняв у цій частині нову, якою зазначене податкове повідомлення скасував, але з інших підстав. В решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Митниця, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпункту "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2181-III), просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 7 червня 2011 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви Митниця додала постанову Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2010 року (справа К-21984/08) в якій, на її думку, по-іншому ніж у справі, що розглядається застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Заява про перегляд оскаржуваної постанови Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

У судовому рішенні, на яке посилається заявник як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, вказується, що прийняття митним органом податкових повідомлень на підставі підпункту "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 зазначеного Закону здійснено в межах його повноважень.

У справі, що розглядається, касаційний суд виходив із того, що митні органи, приймаючи вантажні митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів). А тому в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, зокрема з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III, дія якого не поширюється на митні органи.

З таким висновком Верховний Суд України погоджується з врахуванням наступного.

Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур (пункт 35 статті 1 МК).

У пункті 19 статті 1 МК міститься визначення терміна "митні процедури" - операції, пов'язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

За змістом пункту 10.3 статті 10 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних відносин) платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми в порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 313 МК класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, є виключною компетенцією митних органів.

Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи (стаття 69 МК).

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України. Таких обставин у даній справі не встановлено і в судових рішеннях не наведено.

Таким чином, якщо митні органи, приймаючи вантажно-митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, зокрема з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III.

Враховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви Митниці слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви Полтавської митниці відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

О. О. Терлецький

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

О. І. Потильчак

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

І. Б. Шицький





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали