КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

01.03.2012 р.

Справа N 2а-7271/11/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді Усенка В. Г., суддів: Бистрик Г. М., Сорочка Є. О., при секретарі Мартиненко Д. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги О. О. О. на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом О. О. О. до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи: Державне казначейство України, Державна судова адміністрація України, про скасування постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 р., встановив:

О. О. О. (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - Відповідача), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягає в тому, що Кабінет Міністрів України з червня по грудень 2005 року не прийняв реальних мір по підвищенню заробітної плати суддям, а саме вчасно не прийняв постанову про підвищення заробітної плати суддям та не ввів її з 1 червня 2005 року;

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України N 1310 від 31 грудня 2005 року "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865" про доповнення постанови КМУ N 865 від 3 вересня 2005 року "Про оплату праці суддів" пунктом 41;

- стягнути з держави України на користь позивача ненараховану та невиплачену в період з червня 2005 року по березень 2006 року заробітну плату на загальну суму 22180 гривень та 10000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- зобов'язати Державне казначейство України списати у безспірному порядку стягнуті на користь позивача кошти з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував п. 41 постанови Кабінету Міністрів України N 865 від 3 вересня 2005 року "Про оплату праці суддів".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року апеляційні скарги позивача та відповідача залишені без задоволення, а постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року залишена без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року касаційні скарги О. О. О., Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України задоволено частково. Постанову Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року в частині відмови у позові скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду України від 2 березня 2010 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року залишено без змін.

Державна судова адміністрація України звернулась до суду з заявою про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року за нововиявленими обставинами.

Постановою Окружного адміністративною суду м. Києва від 28 липня 2011 року заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами задоволено, постанову Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправними та скасування пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. N 865 "Про оплату праці суддів" скасовано. У задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. N 865 "Про оплату праці суддів" відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву відповідача про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами залишити без задоволення.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України видав постанову N 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", установивши в абзаці другому пункту 1, що посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати. Пунктом 3 постанови набрання чинності цього нормативно-правового акта визначено з 1 червня 2005 року.

Також встановлено, що 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України видав постанову N 865 "Про оплату праці суддів", якою, зокрема, затвердив схему посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Сулу України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих судів (пункт 1 постанови).

Згідно з додатком 6 до згаданої постанови посадовий оклад судді районного суду становив 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати, а відповідно до пункту 5 постанови N 865 остання мала набирати чинності з 1 січня 2006 року.

Урядом України 31 грудня 2005 року видано постанову N 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865". Постанову доповнено пунктом 41, за змістом якого розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Змінено також редакцію пункту 5, де зазначено, що умовою набрання чинності постанови N 865 є втрата чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року N 584, від 19 вересня 1996 року N 856, від 5 березня 2002 року N 220, від 25 листопада 2002 року N 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року N 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року N 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що висновок судів при розгляді даної справи щодо незаконності змін, внесених постановою КМУ від 31.12.2005 р. N 1310, є помилковим, зважаючи на наступне.

Згідно з частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції), а згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Заробітна плата судді як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення є елементом статусу судді (стаття 44 Закону України "Про статус суддів").

За змістом частини першої згаданої статті 44 Закону України "Про статус суддів" заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Відповідно до частини другої цієї ж правової норми розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Визначення законом саме такого співвідношення означає забезпечення справедливої оплати праці голів судів і суддів, не допускає невиправданих диспропорцій.

Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 р. N 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 1 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України "Про статус суддів" зміні підлягали й посадові оклади решти суддів судів України.

Проте лише постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865 "Про оплату праці суддів", згідно з додатком 6 до неї, установлено і тільки з 1 січня 2006 року передбачалось застосування правила, згідно з яким посадовий оклад судді районного суду мав становити 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

В той же час Уряд України 31 грудня 2005 року видав постанову N 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865", якою доповнив останню пунктом 41 про те, що розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Апеляційна інстанція погоджує висновок окружного суду, що оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. N 865 не скасовуються і не змінюються надбавки та доплати, а встановлюються за виконання особливо важливої роботи, за науковий ступінь, для вирішення соціально-побутових питань, отже, оскаржувані постанови не містять обмеження прав суддів на забезпечення державою благоустроєним житлом, додатковою житловою площею, надання безоплатного користування усіма видами транспорту, обов'язкового страхування життя та здоров'я за рахунок коштів державного бюджету.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 156, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд ухвалив:

Апеляційну скаргу О. О. О. залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 липня 2011 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Ухвалу виготовлено в повному обсязі 05.03.2012 р.

 

Головуючий, суддя

В. Г. Усенко

Судді:

Г. М. Бистрик

Є. О. Сорочко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали