ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

27.05.2009 р.

N К-13066/07

Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого  - судді Черпіцької Л. Т., суддів - Бим М. Є., Гончар Л. Я., Харченка В. В., Чалого С. Я., при секретарі - Свирид О. В. (за участю представника ТОВ "Томатна країна" - Скуртул К. А.), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційними скаргами Головного управління Державного казначейства України у Херсонській області та Херсонської митниці на постанову господарського суду Херсонської області від 20.12.2006 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 29.05.2007 у справі N 14/348-АП-06 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Томатна країна" до 1. Херсонської митниці 2. Головного управління Державного казначейства України у Херсонській області, третя особа - Закрите акціонерне товариство "Чумак" про оскарження дій та рішення встановила:

У листопаді 2006 року ТОВ "Томатна країна" звернулось з позовом до Херсонської митниці та Головного управління Державного казначейства України у Херсонській області про скасування рішення митного органу N 508010000/5/003216 від 08.11.2005 та N 508010000/5/003241 від 09.11.2005; зобов'язання відповідача визначити митну вартість товару, який було розмитнено за вантажно-митними деклараціями за N 50801000/5/003243 та N 50801000/5/003255 від 09.11.2005 на рівні договірної вартості товару; повернення позивачу надмірно сплачених митних зборів.

Постановою господарського суду Херсонської області від 20.12.2006, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.05.2007, позов задоволено.

Суди виходили з того, що Херсонська митниця діяла в межах компетенції, але у спосіб, не передбачений чинним законодавством, дії митниці по визначенню митної вартості товарів за резервним методом є необґрунтованими та неправомірними.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів Головне управління Державного казначейства України у Херсонській області та Херсонська митниця звернулись з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм процесуального права Херсонська митниця ставить питання про скасування постанови господарського суду Херсонської області від 20.12.2006 та постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 29.05.2007 та просить направити справу на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Так, Херсонська митниця вважає, що судами невірно застосовані норми ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства, а саме вбачає порушення принципу територіальної підсудності та зазначає, що спір має бути розглянутий господарським судом м. Києва.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права Головне управління Державного казначейства України ставить питання про скасування постанови господарського суду Херсонської області від 20.12.2006 та постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 29.05.2007 та просить не передаючи справу на новий розгляд прийняти нове рішення в частині присудження з Херсонської митниці на користь позивача понесених ним судових витрат в розмірі 68,60 грн.

Головне управління Державного казначейства України в касаційній скарзі зазначає, що відповідно до ст. 35 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", у державному бюджеті передбачені видатки лише на відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також суду. Бюджетні призначення на стягнення судових витрат згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачені, тому відповідні рахунки, з яких би здійснювалось таке відшкодування в органах Державного казначейства України не відкриті, органи Державного казначейства України встановлювати бюджетні призначення та змінювати їх цільове спрямування не мають права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 04.08.2005 між ТОВ "Томатна Країна" та ПП "Хотамов Юсуф"" було укладено зовнішньоекономічний контракт N UZB-4/08/05, яким передбачено поставку пюре натурального абрикосового 28 - 30 %. Ціна товару складає 300,00 доларів США за одну тонну.

09.11.2005 продавець по контракту поставив для позивача 60817 кг пюре абрикосового з масовою часткою сухих речовин 30 % на загальну суму 92137,60 грн. (рахунок-фактура від 12.10.2005 N 03) та 60344 кг натурального пюре абрикосового з масовою часткою сухих речовин 30 % на загальну суму 91421,61 грн. (рахунок-фактура від 12.10.2005 N 02). Товар надійшов на розмитнення на Херсонську митницю.

Митна вартість товарів дорівнювала фактурній, що підтверджується наданими позивачем вантажними митними деклараціями N 508010000/5/003243 від 09.11.2005 та N 508010000/5/003255 від 09.11.2005.

Разом із зазначеними деклараціями Херсонській митниці Позивачем було подано для огляду перелік документів, передбачений п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Херсонська митниця відмовила декларанту у розмитненні товару за його контрактною (фактурною) вартістю. Письмового повідомлення із зазначенням причин такої відмови митниця не надала. Талон відмови у митному оформленні не оформлявся.

Херсонською митницею прийнято рішення про визначення митної вартості товарів за резервним методом, на підставі митної оцінки товар розмитнене за ВМД N 50801000/5/003216 від 08.11.2005 та N 50801000/5/003241 від 09.11.2005. Херсонська митниця самостійно встановила митну вартість товару за резервним методом в розмірі 107493,90 грн. та 106658,58 грн.

Визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до ст. 266 Митного кодексу України здійснюється за такими методами: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Статтею 273 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267 - 272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Відповідно, визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, мало бути здійснено за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1).

Відповідно до Митного кодексу України та Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. N 1375, митний орган має право вимагати подання інших документів та приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів, послідовно застосовуючи методи, передбачені цим кодексом, за умови, коли декларант не може документально підтвердити заявлену митну вартість або при виникненні обґрунтованих сумнівів у достовірності наданих декларантом відомостей.

Херсонська митниця жодним чином не підтвердила недостовірність заявлених декларантом відомостей.

Відсутність такої письмової вимоги, в спірному випадку, виключає прийняття рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів, послідовно застосовуючи методи, передбачені Митним кодексом.

Використання резервного методу та цінової інформації Херсонською митницею, як вбачається з матеріалів справи, суду не доводились.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно необґрунтованості та неправомірності дій Херсонської митниці при визначенні митної вартості товару.

Відповідно до частини другої статті 19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

Щодо місця знаходження юридичної особи, то місцем її знаходження відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Разом із цим потрібно мати на увазі, що виходячи із завдань та принципів адміністративного судочинства для визначення територіальної підсудності спору під місцем перебування позивача слід розуміти також його фактичне перебування в межах адміністративно-територіальної одиниці, де виникли спірні правовідносини у зв'язку з цим перебуванням. Тому такий позивач має право звернутися до суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на ту адміністративно-територіальну одиницю, у межах якої виникли спірні правовідносини та де перебуває позивач, що не виключає його права звернення до суду за місцем проживання (перебування).

Отже, колегія суддів зазначає, що не заслуговують на увагу посилання скаржника на порушення ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України та вважає, що саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не може мати наслідком скасування судового рішення.

Згідно підпунктів 4, 5 п. 4 зазначеного Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005р. N 1232 відповідно до покладених на нього завдань проводить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування та повертає кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповідно до законодавства надано право стягнення до бюджетів податків, зборів обов'язкових платежів) та інших надходжень.

У відповідності з п. 2.1.3 Інструкції про порядок здійснення розрахунків з Державним бюджетом України за митом, податком на додану вартість, акцизним збором та іншими платежами, доходами і зборами, затвердженої наказом Держмитслужби, Мінфіну 30.06.2000 N 368/149, Державна митна служба в централізованому порядку щоденно перераховує належні кошти на відповідні рахунки Державного казначейства.

Згідно з п. 2.2 Інструкції повернення здійснюється митними органами за рахунок поточних платежів, які належать перерахуванню до державного бюджету, шляхом зменшення належних перерахувань до державного бюджету за відповідними кодами бюджетної класифікації на суму коштів, потрібних для повернення.

Суми мита, податку на додану вартість, акцизного збору та інших платежів і зборів, щодо яких винесено рішення суду про повернення, повертаються Державним казначейством за умови подання власником копії рішення судового органу, а також підтвердження митним органом перерахування цих коштів до державного бюджету.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Статтею 87 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з судами попередніх інстанцій щодо відшкодування з державного бюджету України на користь позивача витрат по сплаті судового збору.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційні скарги Головного управління Державного казначейства України у Херсонській області та Херсонської митниці залишити без задоволення, а постанову господарського суду Херсонської області від 20.12.2006 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 29.05.2007 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст. ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

Л. Т. Черпіцька

Судді:

М. Є. Бим

 

Л. Я. Гончар

 

В. В. Харченко

 

С. Я. Чалий

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали