ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

24.06.2010 р.

N 2а-9013/09/2670

Постанову залишено без змін(згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року) (Ухвала N 2-а-9013/09/2670)

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О. Є., при секретарі Ісаковій Є. К. за результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України по земельних ресурсах до Київської міської ради (третя особа: Дочірнє підприємство "Науково-виробниче підприємство "Промбудкомплект") про скасування рішення від 21.10.2004 р. N 634/2044 (за участю представників сторін: від прокуратури - Овчаренко О. З., посвідчення N 60, від позивача - Лазарєва А. О. за дов. N 14-17-12/3802 від 09.04.2009 р., від відповідача - Волошенюк О. М. за дов. N 225-КР-389 від 12.04.2010 р., від третьої особи - ОСОБА_4 за дов. N 8 від 01.01.2010 р.), встановив:

Заступник прокурора м. Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України з позовом до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 21.10.2004 р. N 634/2044 "Про продаж земельної ділянки Дочірньому підприємству "Науково-виробниче підприємство "Промбудкомплект" для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з комплексом сервісно-побутових послуг на вул. Братиславській, 7-б у Деснянському районі м. Києва".

Постановою господарського суду міста Києва від 01.02.2007 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2007 р. апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва залишено без задоволення, постанову господарського суду міста Києва від 01.02.2007 р. залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.06.2009 р. касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва задоволено, постанову господарського суду міста Києва від 01.02.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2007 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2009 р. суддя Пилипенко О. Є. прийняла справу N 48/457-А до свого провадження.

16.06.2010 р. прокурор звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог, в якій просить вимоги задовольнити, спірне рішення скасувати, посилаючись на те, що при його винесенні Київською міською радою були порушені вимоги ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України, ст. 9 Закону "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Представник позивача підтримав позицію прокурора та просив адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні вимог, при цьому здійснював посилання на те, що Київська міська рада здійснює розпорядження земельними ділянками комунальної власності в м. Києві і при винесенні рішення, яке є предметом оскарження, діяла в межах наданих їй повноважень у повній відповідності до законодавства.

Представник третьої особи надав письмові пояснення по суті адміністративного позову, в яких проти позову заперечує, посилаючись на те, що ДП "НВФ "Промбудкомплект" є власником земельної ділянки по вул. Братиславській, 7-б, ним отримано повний пакет дозвільно-погоджувальної документації на будівництво АЗС. Крім того, вважає, що позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів, а також, при подачі позову було пропущено строк звернення до адміністративного суду.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступних висновків.

Позов заявлено про визнання протиправним та скасування рішення від 21.10.2004 р. N 634/2044 "Про продаж земельної ділянки Дочірньому підприємству "Науково-виробниче підприємство "Промбудкомплект" для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з комплексом сервісно-побутових послуг на вул. Братиславській, 7-б у Деснянському районі м. Києва".

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Київським міським головою 07.08.2000 р. було видано розпорядження N 514-МГ "Про резервування земельних ділянок в м. Києві", на виконання якого між Київською міською радою та ДП "НВФ "Промбудкомплект" було укладено договір від 24.10.2001 р. N 271 резервування земельної ділянки по вул. Братиславській. У 2004 році ДП "НВФ "Промбудкомплект" було надруковано в офіційному друкованому виданні - газеті "Хрещатик" повідомлення про початок будівництва комплексу АЗС по вул. Братиславській, 7-б.

Рішенням Київської міської ради від 30.01.2003 р. N 245/405 затверджено проект відведення земельних ділянок Дочірньому підприємству "Науково-виробниче підприємство "Промбудкомплект" для будівництва, обслуговування та експлуатації автозаправної станції з комплексом сервісно-побутових послуг на вул. Братиславській, 7-б у Деснянському районі м. Києва. Цим же рішенням було віднесено частину лісових земель площею 0,17 га в кварталі 47 Дніпровського лісництва Дарницького лісопаркового господарства до земель запасу транспорту з виключенням їх з категорії земель лісового фонду та зобов'язано відповідача відшкодувати втрати лісогосподарського виробництва. На підставі рішення від 30.01.2003 р. N 245/405 між Київською міською радою та ДП "НВП "Промбудкомплект" укладено договір оренди земельної ділянки від 26.05.2004 р., за яким було передано в оренду земельну ділянку, розташовану по вул. Братиславській, 7-б із цільовим призначенням - для будівництва, обслуговування та експлуатації автозаправної станції з комплексом сервісно-побутових послуг.

При зверненні до господарського суду міста Києва прокурор просив визнати протиправним та скасувати рішення міської ради про продаж земельної ділянки з підстав прийняття його з порушенням вимог ст. 127 Земельного кодексу України не на конкурентних засадах, без проведення конкурсу або аукціону та порушення п. п. 7.36, 10.4 Державних будівельних норм N 360-92 про заборону розміщення будівель, споруд та комунікацій на землях природних національних парків та на землях зелених зон міст, якщо запроектовані об'єкти не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства. Також, у ході прийняття оскаржуваного рішення не було забезпечено участі громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проекту об'єкта будівництва, як того вимагають положення п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про основи містобудування" та ч. 5 ст. 23 Закону України "Про планування і забудову територій".

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, виходили з того, що прокурор пропустив річний строк на звернення до адміністративного суду, передбачений ст. 99 КАС України, також суди не вбачали факту порушення прав та законних інтересів особи, як прокурор визначив як позивача. Крім того, земельна ділянка продана відповідачу з дотриманням ст. 128 Земельного кодексу України та Тимчасового порядку продажу земельної ділянки в м. Києві, затвердженого рішенням Київради N 304/1738 від 14.03.2002 р.

При новому судовому розгляді справи, суд розглядає справу зважаючи на заяву прокуратури про уточнення позовних вимог, в якій як на підставу скасування оскаржуваного рішення посилається на порушення Київрадою при його винесенні вимог ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України, ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, спірним рішенням Київської міської ради від 21.10.2004 р. N 634/2044 про продаж земельної ділянки ДП "НВФ "Промбудкомплект" для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з комплексом сервісно-побутових послуг на вул. Братиславська, 7-б, у Деснянському районі м. Києва було погоджено звіт про грошову експертну оцінку земельної ділянки, затверджено її вартість на рівні ринкової вартості, визначеної цією експертною грошовою оцінкою, вирішено продати земельну ділянку площею 0,1739 га ДП "НВП "Промбудкомплект" за 1187627,00 грн. для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з комплексом сервісно-побутових послуг, яка перебуває в оренді у ДП "НВП "Промбудкомплект" та затвердити умови продажу земельної ділянки.

Згідно із ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та ст. 21 Закону "Про оцінку земель", звіти з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, у разі їх продажу, підлягають державній експертизі.

Відповідно до ст. 15 Земельного кодексу України та ст. 22 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" здійснення державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань цих програм і проектів належить до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, яким є Державний комітет України із земельних ресурсів.

Відповідно до наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 03.12.2004 р. N 391 "Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації", організація і проведення державної експертизи здійснюється Держкомземом та його територіальними органами (п. 2.1 даного наказу).

Прокуратура та позивач зауважили, що інформація щодо проведення Київським міським головним управлінням земельних ресурсів (правонаступником якого є Головне управління Держкомзему у місті Києві) державної експертизи звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки на вул. Братиславській, 7-б у Деснянському районі м. Києва відсутня.

Також, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ДП "НВП "Промбудкомплект" на вул. Братиславській, 7-б у Деснянському районі міста Києва до Київського міського головного управління земельних ресурсів (правонаступником якого є Головне управління Держкомзему у місті Києві) на погодження та проведення державної експертизи землевпорядної документації не надходив.

Частина 3 ст. 186 Земельного кодексу України вказує на те, що прогнозні матеріали використання і охорони земель, проекти землеустрою, матеріали державного земельного кадастру, проекти з питань використання і охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічні матеріали обґрунтувань використання і охорони земель підлягають державній експертизі, яка здійснюється органом по земельних ресурсах відповідно до закону.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, при винесенні спірного рішення Київською міською радою порушено вимоги Земельного кодексу України, Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Відповідач стверджує, що Київська міська рада при винесенні спірного рішення здійснювала повноваження власника комунального майна, але ж даного факту позивач не оспорює, право на розпорядження землями не оскаржується.

Так, дійсно Київраді надані права власника комунального майна, які рада реалізує шляхом прийняття нормативних актів та інших актів у формі рішень, але ж мова йде про те, що здійснюючи владні повноваження, рада мала діяти відповідно до норм чинного законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення, дотриматися не лише норм законодавства щодо права розпорядження землями територіальної громади міста, права передачі земельних ділянок комунальної власності у користування чи власність громадян та юридичних осіб, але й положень законодавства, у даному випадку щодо продажу земельної ділянки.

Щодо тверджень відповідача та третьої особи про відсутність порушених прав та інтересів Державного комітету України із земельних ресурсів, в особі якого до суду з позовом звернувся Заступник прокурора м. Києва, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до пункту "ґ" частини першої статті 15 Земельного кодексу України, до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин належить здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного земельного контролю за використанням та охороною земель.

Статтею 187 Земельного кодексу України визначено, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до статті 188 Земельного кодексу України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах.

Відповідно до Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабміну від 19.03.2008 р. N 224, Державний комітет із земельних ресурсів (Держкомзем) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 3 Положення, серед основних завдань Держкомзему є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Відповідно до підпункту 41 пункту 4 Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів Держкомзем порушує в установленому законодавством порядку клопотання про зупинення дії або скасування актів місцевих держадміністрацій та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до його компетенції, а також про притягнення осіб, винних у порушенні земельного законодавства, до передбаченої законом відповідальності.

Таким чином, недотримання Київрадою вимог чинного законодавства при винесенні оскаржуваного рішення, позбавляє можливості Держкомзем України здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель.

Відповідач та третя особа вважають, що позов подано із значним пропущенням строку, встановленого ст. 99 КАС України та в наданих суду поясненнях і запереченнях наполягали на відмові судом у позові з цієї причини, але ними не було враховано того, що відповідно до ст. 268 Цивільного кодексу України та ч. ч. 1, 3 ст. 99 КАС України щодо позовів зазначеної категорії не передбачено застосування строків позовної давності та строків звернення до суду.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем підтверджують обставини, на які позивач посилається на їх обґрунтування.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України наявні у матеріалах справи докази та пояснення учасників судового процесу, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити, а саме необхідно визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 21.10.2004 р. N 634/2044 "Про продаж земельної ділянки Дочірньому підприємству "Науково-виробниче підприємство "Промбудкомплект" для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з комплексом сервісно-побутових послуг на вул. Братиславській, 7-б у Деснянському районі міста Києва".

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 21.10.2004 р. N 634/2044 "Про продаж земельної ділянки Дочірньому підприємству "Науково-виробниче підприємство "Промбудкомплект" для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з комплексом сервісно-побутових послуг на вул. Братиславській, 7-б у Деснянському районі міста Києва".

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата підписання повного тексту постанови: 14.07.2010 р.

 

Суддя

О. Є. Пилипенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали