ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 19 грудня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Терлецького О. О., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом державного закладу "Мелітопольська районна санітарно-епідеміологічна станція Запорізької області" Міністерства охорони здоров'я України (далі - СЕС) до державної інспекції з контролю за цінами в Запорізькій області (далі - Інспекція) про скасування рішення, за заявою СЕС, встановив:

У листопаді 2006 року СЕС звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати рішення від 27 вересня 2006 року N 206 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін у сумі 24652 грн. 50 коп.

На обґрунтування позову послалася на те, що Інспекція провела перевірку з питання дотримання позивачем державної дисципліни цін при формуванні та застосуванні тарифів на роботи і послуги, що надаються та виконуються за плату за період із 1 січня 2005 року по 1 серпня 2006 року. За результатами перевірки Інспекцією складено акт та прийнято рішення від 27 вересня 2006 року N 206, відповідно до якого, на підставі статті 14 Закону України від 3 грудня 1990 року N 507-XII "Про ціни і ціноутворення" (далі - Закон N 507-XII) та пункту 1.3 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій, затвердженої наказом Міністерства економіки з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 3 грудня N 298/519, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за N 1047/6238 вилучено у позивача в доход держави 24652 грн. 50 коп., у тому числі: 8217 грн. 50 коп. необґрунтовано отриманого доходу та стягнуто штраф у розмірі 16 435 грн.

Господарський суд Запорізької області постановою від 16 грудня 2008 року позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 грудня 2009 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 квітня 2011 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, СЕС, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень чинного законодавства, а саме: статті 35 Закону України від 24 лютого 1994 року N 4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", пункту 4.1 статті 4 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР), положень постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року N 1351 "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий розгляд до цього суду.

На обґрунтування заяви СЕС додано рішення Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2009 року (справа N 2/1409-18/121а) (Ухвала N 2/1409-18/121А), в якому, на її думку, по-іншому ніж у справі, що розглядається застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

У судовому рішенні, на яке посилається заявник як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, вказується, що відсутні обставини для застосування адміністративно-господарської відповідальності, оскільки порядок ціноутворення, що діє, передбачає регульовані ціни (тарифи) з врахуванням кінцевої вартості послуг для споживача, а отже такі включали в себе ПДВ, тому дії надавача платних послуг були правомірними.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України ухвалюючи рішення виходив із того, що у затверджених Кабінетом Міністрів України тарифах, які використовувалися позивачем під час надання платних послуг протягом перевіряємого періоду, включений податок на додану вартість (далі - ПДВ), а тому його дії щодо включення цього податку до тарифів на роботи та послуги є неправомірними, а прийняте відповідачем спірне рішення про застосування економічних санкцій є обґрунтованим.

При цьому зазначив, що згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону N 168/97-ВР база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включається в ціну товару (робіт, послуг), згідно із законами України з питань оподаткування.

Відповідно до Постанови N 1351 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якою були затверджені тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, до зазначених тарифів ПДВ в розмірі 20 % окремим рядком понад тарифи не виділено, а отже тариф визначався з урахуванням ПДВ.

Такий висновок касаційного суду ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права і відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справах цієї категорії, висловленій у постановах від 23 травня 2011 року N 21-34а11 (Постанова N 21-34а11), 25 червня 2011 року N 21-150а11 (Постанова N 21-150а11), де зазначено, що тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, затверджені Постановою N 1351, включають ПДВ, оскільки в постанові не було зазначено протилежне.

Оскільки при вирішенні справи касаційний суд правильно застосував норми матеріального права, в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви державного закладу "Мелітопольська районна санітарно-епідеміологічна станція Запорізької області" Міністерства охорони здоров'я України відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

О. О. Терлецький

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали