ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

29.04.2010 р.

N 33/501

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Бакуліної С. В., суддів: Мачульського Г. М., Рогач Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АСКО-Медсервіс" на постанову від 02.03.2010 року Київського апеляційного господарського суду у справі N 33/501 господарського суду міста Києва за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Акціонерна страхова компанія "АСКО-Медсервіс" до Закритого акціонерного товариства "Українсько-російська акціонерна страхова компанія "Авіоніка" про стягнення 22572,70 грн. (в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: Личак С. В. (довіреність N 202 від 26.04.2010 р.), від відповідача: Приходько Я. В. (довіреність N 14 від 11.01.2010 р.)), встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва (суддя Мудрий С. М.) від 23.11.2009 року у справі N 33/501 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь позивача суму основного боргу 21291,70 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 212,93 грн. та 297,14 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині стягнення 1281,00 грн. відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий, суддя Лосєв А., судді - Скрипка І. М., Євдокимов О. В.) від 02.03.2010 року у справі N 33/501 рішення господарського суду м. Києва від 23.11.2009 року скасовано; прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010 року, а рішення господарського суду м. Києва від 23.11.2009 року залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 6, 27 Закону України "Про страхування", ст. ст. 3, 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 22, ч. 3 ст. 101 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

АТЗТ "Акціонерна страхова компанія "АСКО-Медсервіс" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ЗАТ "Українсько-російська акціонерна страхова компанія "Авіоніка" про стягнення 22572,70 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд правомірно виходив із такого.

З довідки відділу ДАІ з обслуговування АТ Оболонського району та АТІ N 10/8707 від 30.12.2008 року та постанови Оболонського районного суду м. Києва від 28.01.2009 року у справі N 3-579/09 вбачається, що 27.12.2008 року о 09 год. 15 хв. ОСОБА_6, керуючи автомобілем НОМЕР_1, по пр-ту Оболонському, 34-Б в м. Києві, під час руху заднім ходом не переконався в безпечності останнього, що призвело до наїзду на автомобіль НОМЕР_2, та спричинило пошкодження транспортних засобів, чим порушив п. 10.19 ПДР України, тобто скоїв правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 28.01.2009 року у справі N 3-579/09 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль НОМЕР_2.

Пошкоджений автомобіль був застрахований у Акціонерного товариства закритого типу "Акціонерна страхова компанія "АСКО-Медсервіс" на підставі договору N СО-08-1823-06 добровільного страхування наземного транспорту від 19.11.2008 року.

Відповідно до звіту N 852 про оцінку автомобіля від 31.12.2008 року, матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля "Mazda CX-7" д. н. НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП, без врахування втрат товарної вартості, складає 21791,70 грн.

Як вбачається з страхового акту N 06-09-013 від 04.02.2009 року позивачем визнано випадок страховим та визначено матеріальний збиток в розмірі 21791,70 грн., при цьому суму в розмірі 7533,75 грн. страховик зобов'язався зарахувати в оплату часток несплаченого страхового платежу за договором, а суму в розмірі 14257,95 грн. виплатити ФОП ОСОБА_7 (на СТО якого буде проведено ремонт автомобіля).

Зазначені кошти були виплачені, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням N 0000181 від 11.02.2009 року.

Відповідно до платіжного доручення N 0001951 від 30.12.2008 року позивачем було оплачено 83,00 грн. за довідку про обставини ДТП.

Також, на підставі рахунку N 13 від 12.01.2009 року та акту прийому-передачі виконаних робіт від 02.02.2009 року, позивачем 04.02.2009 року було виплачено ЗАТ "УЦПЗ "Експерт-Сервіс" 698,00 грн. за експертні послуги.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 22572,70 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, транспортний засіб - ГАЗ 31029, д. н. НОМЕР_4, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю НОМЕР_2, належить ОСОБА_6.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем НОМЕР_5, та який перебуває у її володінні, встановлена у судовому порядку.

Тому, ОСОБА_6 є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю НОМЕР_2, у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З матеріалів справи вбачається, що між ЗАТ "Українсько-російська акціонерна страхова компанія "Авіоніка" та ОСОБА_6 було укладено договір (поліс) N ВВ/3416590 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого ЗАТ "Українсько-російська акціонерна страхова компанія "Авіоніка" взяло на себе зобов'язання відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третіх осіб під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу ГАЗ 31029, д. н. НОМЕР_4 - і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6. Вказаним договором передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 25500,00 грн., франшиза - 500,00 грн.

02.03.2009 року позивач звернувся до ЗАТ УРАСК "Авіоніка" з претензією N 02/09-7, у якій ставилася вимога щодо виплати останнім суми страхового відшкодування у зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність щодо автотранспортного засобу ГАЗ 31029, д. н. НОМЕР_4 була застрахована у відповідача. До вказаного листа були додані усі необхідні документи для здійснення такої виплати. Дана претензію була отримана ЗАТ УРАСК "Авіоніка" 04.03.2009 року, що підтверджується зворотнім повідомленням N 13710830.

Проте, відповідач у місячний строк з дня отримання вказаної претензії з доданими до неї документами суми страхового відшкодування не виплатив.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Згідно з статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п. 37.5 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, потерпілому має бути компенсована сума франшизи у повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу "Мазда" д. н. НОМЕР_2 було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника зазначеного автомобіля та беручи до уваги те, що розмір збитків розраховується виходячи із вартості матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, ліміту відповідальності та за вирахуванням суми франшизи, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 21291,70 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції.

Вірно залишені без задоволення і вимоги позивача в частині стягнення страхового відшкодування в розмірі 1281,00 грн. (500,00 грн. франшиза, 698,00 грн. сума витрат на оплату за експертні послуги, 83,00 грн. - сума витрат на оплату за довідку про обставини ДТП).

Касаційна інстанція вважає, що постанова апеляційного суду, якою було повністю відмовлено в задоволенні позовних вимог, суперечить нормам матеріального права з огляду на таке.

Так, апеляційний суд, безпідставно застосував до спірних правовідносин сторін спору приписи ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка надає право відповідачу, як страховику за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, після виплати страхового відшкодування в певних випадках подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, оскільки відповідачем не виплачувалось страхове відшкодування і в даній справі ним не заявлено будь-яких самостійних вимог.

Апеляційний суд не звернув уваги, що вищенаведена правова норма будь-яким чином не регламентує прав та обов'язків позивача, як страховика за договором добровільного страхування транспортного засобу, укладеного відповідно до приписів Закону України "Про страхування", оскільки за приписами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" його (позивача) контрагент за договором добровільного страхування транспортного засобу підпадає під правове регулювання прав і обов'язків потерпілих, про яких не йдеться ані у ст. 38, ані у ст. 33 наведеного Закону.

Таким чином незаконним є висновок апеляційного суду щодо порушення позивачем порядку повідомлення відповідача про страховий випадок, що є передумовою для виплати страхового відшкодування потерпілим особам, враховуючи, що у позивача, до якого перейшло право вимоги від потерпілої особи, взагалі відсутній обов'язок повідомляти відповідача про настання страхового випадку із застрахованим ним транспортним засобом.

Колегія суддів також відзначає, що неповідомлення страховика в строк, встановлений законом, про настання страхового випадку, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування відповідно до приписів ст. 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

З огляду на наведене постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі законного і обґрунтованого рішення місцевого господарського суду.

Колегія суддів доводить до відома сторін, що згідно Рішення Конституційного Суду України від 11.03.2010 року N 8-рп/2010 визначення у ч. 3 ст. 125 Конституції України вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів, а визначення у ч. 2 цієї норми Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 6 ч. 1 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АСКО-Медсервіс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010 року у справі N 33/501 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010 року у справі N 33/501 - скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2009 року у справі N 33/501 залишити в силі.

Постанова касаційному оскарженню не підлягає.

 

Головуючий, суддя

С. Бакуліна

Судді:

Г. Мачульський

 

Л. Рогач

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали