ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

02.02.2012 р.

Справа N 40/487

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Грейц К. В., суддів: Бакуліної С. В., Глос О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Основа" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 р. у справі N 40/487 господарського суду м. Києва за позовом ТОВ "УніКредит Лізинг" до ТОВ "Основа" про стягнення 3441139,91 грн. (у судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: ОСОБА_1 (дов. від 20.09.2011 р. б/н) від відповідача: не з'явилися), встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2011 р. у справі N 40/487 (суддя - Пукшин Л. Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 року у справі N 40/487 (судді: Агрикова О. В., Чорногуз М. Г., Жук Г. А.), позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Основа" на користь ТОВ "УніКредит Лізинг" 3409032 грн. 59 коп. основного боргу, 235895 грн. 76 коп. інфляційного збільшення суми основного боргу, 229655 грн. 10 коп. пені за прострочення лізингових платежів, 3 % річних в сумі 71288 грн. 61 коп.

У касаційній скарзі ТОВ "Основа" просить змінити рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 року у справі N 40/487 в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 3945872,06 грн. (3409032,59 грн. - основного боргу, 229655,10 грн. - пені, 71288,61 грн. - 3 % річних від простроченої суми, 235895,76 грн. - інфляційні витрати); звільнити відповідача від сплати збитків від інфляції у розмірі 235895,76 грн. та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 71288,61 грн., зменшити суму неустойки на 50 %, а саме на 114827,55 грн. пені, розстрочити виконання рішення суду до кінця 2012 року рівними частинами, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 625 ЦК України, ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 83 ГПК України.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

16.07.2007 р. між ТОВ "УніКредит Лізинг" (лізингодавець) та ТОВ "Основа" (лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу N 165-LD (надалі - договір) (а. с. 11 - 22, т. 1).

Положеннями п. 1.1 вказаного Договору встановлено, що лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема у додатку N 1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 1266800,00 доларів США, що визначена із розрахунку, що крос-курс дорівнює 1,38. В разі зміни крос-курсу на дату підписання акта приймання-передачі ціна предмета лізингу, визначена в цьому договорі, так само як і Графік лізингових платежів (додаток N 2 до договору), мають бути відповідно змінені.

Згідно із п. 1.3 Договору строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку N 2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати цей договір до закінчення строку лізингу.

Відповідно до п. 14.8 Договору договір набуває чинності на дату його підписання належним чином Сторонами та зберігає силу до повного виконання Лізингоодержувачем всіх своїх зобов'язань за цим Договором. Одностороння відмова від цього Договору повністю або частково будь-якою Стороною можлива лише на умовах та у порядку, визначеному цим Договором.

Відповідно до п. 3.3 Договору лізингоодержувач зобов'язаний оглянути предмет лізингу на власний ризик та за власний рахунок протягом 3 (трьох) робочих днів з дати поставки та в місці поставки. За результатами огляду, в вищезазначений термін, лізингоодержувач, лізингодавець і продавець підписують акт приймання-передачі, складений за змістом та формою, викладеною в додатку N 3. Предмет лізингу вважається прийнятим лізингоодержувачем повністю і у робочому належному технічному стані після підписання такого акта приймання-передачі. Лізингоодержувач повинен підписати акт приймання-передачі незалежно від того, чи є в нього заперечення щодо поставки та/чи монтажу предмета лізингу з причин, що не впливають на нормальну експлуатацію предмета лізингу. У цьому випадку лізингоодержувач повинен висувати такі заперечення на адресу продавця з огляду на гарантію.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіку лізингових платежів у додатку N 2 до цього договору.

Відповідно до п. 7.4 Договору лізингодавець письмово повідомлятиме лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати, згідно з цим договором, за 3 (три) робочих дні до кожної чергової дати платежу. Якщо лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене повідомлення, лізингоодержувач не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

Положеннями п. 7.5 Договору встановлено, що лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку N 2 до цього Договору, на рахунок, зазначений в розділі 16 цього Договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.

Додатками N 1, N 2 до Договору сторонами було погоджено специфікацію предмета лізингу та графіки лізингових платежів.

В подальшому, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, сторони укладали додаткові угоди.

03.12.2007 р. сторонами було укладено додаткову угоду N 1 до Договору (надалі - "Додаткова угода 1") відповідно до п. 1.1 якої сторони дійшли згоди змінити п. 1.1 Договору та викласти його в наступній редакції: "1.1. Лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема у додатку N 1 до цього Договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 1348292,82 доларів США." (а. с. 35, т. 1).

Відповідно до п. 1.2 Додаткової угоди 1 сторони у зв'язку із зміною вартості предмета лізингу погодились змінити Графік платежів (додаток N 2 до Договору) та викласти в редакції, що наведена в додатку N 1 до цієї додаткової угоди.

Додатком N 1 до Додаткової угоди 1 сторонами погоджено Графік лізингових платежів (а. с. 36 - 37, т. 1).

28.10.2008 р. між сторонами було укладено додаткову угоду N 2 до Договору (надалі - "Додаткова угода 2"), відповідно до п. 1.1 якої сторони дійшли згоди змінити п. 1.1 Договору та викласти його в наступній редакції: "1.1. лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому Договорі, зокрема у додатку N 1 до цього Договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 1348292,82 доларів США, що на день укладання цього договору становить 6808878,74 грн." (а. с. 32 - 33, т. 1).

Відповідно до п. 1.2 Додаткової угоди 2 сторони у зв'язку із зміною вартості предмета лізингу погодились змінити Графік платежів (додаток N 2 до Договору) та викласти в редакції, що наведена в додатку N 1, до цієї додаткової угоди.

Додатком N 1 до Додаткової угоди 2 сторонами узгодили графік лізингових платежів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій за наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі від 20.11.2007 та від 03.12.2007, позивач передав, а відповідач отримав предмет лізингу (а. с. 38 - 49).

Враховуючи, що відповідач не виконав договірних зобов'язань щодо своєчасної сплати лізингових платежів, ТОВ "УніКредит Лізинг" звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою, а в подальшому з уточненнями до неї про стягнення з ТОВ "Основа" на користь ТОВ "УніКредит Лізинг" 3945872,06 грн., в тому числі: 3409032,59 грн. основного боргу, 235895,76 грн. інфляційного збільшення суми основного боргу, 229655,10 грн. неустойки (пені) за прострочення сплати лізингових платежів, 71288,61 грн. 3 % річних (а. с. 150 - 156, т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач не виконав зобов'язання зі своєчасної сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу N 165-LD від 16.07.2007 р., у зв'язку з чим з нього крім заборгованості підлягає стягненню інфляційне збільшення суми основного боргу, пеня за прострочення сплати лізингових платежів, 3 % річних.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з ТОВ "Основа" на користь ТОВ "УніКредит Лізинг" 3409032,59 грн. основного боргу, 235895,76 грн. інфляційного збільшення суми основного боргу, 3 % річних в сумі 71288,61 грн. є законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 вказаного Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Додатками N 1, N 2 до договору від 16.07.2007 р. N 165-LD сторонами було погоджено специфікацію предмета лізингу та графіки лізингових платежів.

Відповідно до актів приймання-передачі від 20.11.2007 р. та від 03.12.2007 р. позивач передав, а відповідач отримав предмет лізингу.

Господарськими судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що згідно з графіком лізингових платежів (додаток N 1 в ред. додаткових угод N 1 і N 2) відповідач у період з 10.10.2007 р. по 15.05.2011 р. зобов'язаний був сплатити 9245338,55 грн. лізингових платежів, однак фактично сплатив лише 5836305,96 грн., у зв'язку з чим висновки господарських судів про наявність підстав для стягнення з відповідача 3409032,59 грн. заборгованості є законними і обґрунтованими.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, сплату яких боржником прострочено.

Враховуючи встановлення господарськими судами факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання зі сплати лізингових платежів, висновки господарських судів про наявність підстав для стягнення суми основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і 3 % річних є цілком обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів в цій частині.

Висновки господарських судів про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення суду також відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, оскільки відповідно до ст. 121 ГПК України розстрочення виконання рішення можливе лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Крім того, слід зазначити, що надане господарському суду ст. 83 ГПК України право на зменшення у виняткових випадках розміру неустойки, яка підлягає стягненню, може бути реалізовано у спосіб оцінки судом відповідних доказів, що знаходиться поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

Що стосується висновків господарських судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача пені в заявленому позивачем розмірі (229655,10 грн.), слід зазначити наступне.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені в повному обсязі, господарські суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що неустойка (пеня) за несвоєчасну сплату лізингових платежів за період з 16.12.2009 р. по 07.06.2010 р. підлягає стягненню згідно договору у розмірі 20 % річних за кожний день прострочення, а нарахування пені за інші періоди (з 08.06.2010 р. по 16.05.2011 р.) здійснюється згідно з нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" без будь-якого нормативного обґрунтування вказаних висновків.

Разом з тим наявний у матеріалах справи розрахунок пені (а. с. 152 - 153, т 1.) в розмірі 229655,10 грн. (яка і була стягнута за рішенням суду) свідчить, що за несвоєчасну сплату лізингових платежів відповідачу було нараховано 2 види неустойки (пені): у розмірі 20 % річних за кожний день прострочення (за період з 16.12.2009 р. по 07.06.2010 р.) та у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення за період з 08.06.2010 р. по 16.05.2011 р.

При цьому господарськими судами не надано оцінки як вказаним розрахункам пені, здійсненим позивачем, так і наявному в матеріалах справи контррозрахунку, поданому відповідачем (а. с. 138, т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притримання, завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У частині 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказується на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано спеціальним законом - Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з ст. ст. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, задовольнивши позовні вимоги в частині стягнення пені в заявленому позивачем розмірі, господарські суди не взяли до уваги норми Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З огляду на викладене, з врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення в частині стягнення пені підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всіх передбачених чинним законодавством засобів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст. ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу ТОВ "Основа" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 року у справі N 40/487 господарського суду міста Києва задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 року у справі N 40/487 та рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2011 р. у справі N 40/487 в частині стягнення з ТОВ "Основа" на користь ТОВ "УніКредит Лізинг" 229655 грн. 10 коп. пені за прострочення лізингових платежів скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 р. у справі N 40/487 залишити без змін.

 

Головуючий

К. Грейц

Судді:

С. Бакуліна

 

О. Глос

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали