ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 9 листопада 2011 року

Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, встановила:

У лютому 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики.

Зазначав, що 6 грудня 2009 року він за договором позики передав у власність ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 61864 долари США, які ОСОБА_6 зобов'язалась повернути до 22 грудня 2009 року.

На підтвердження отримання вказаної суми грошових коштів ОСОБА_6 надала йому розписку.

Посилаючись на те, що відповідачка взятих на себе зобов'язань за договором позики не виконала, просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь 61864 долари США в рахунок повернення суми позики, 1146,60 доларів США процентів за користування позикою, 556,78 доларів США інфляційних утрат, 335,59 доларів США в рахунок трьох процентів річних, що всього за курсом Національного банку України є еквівалентом 511696 грн. 64 коп., та судові витрати у справі.

У подальшому уточнив заявлені позовні вимоги й просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь 67311,85 долари США в рахунок повернення суми позики, 1980,50 доларів США процентів за користування позикою, 2887,69 доларів США інфляційних утрат, 579,66 доларів США в рахунок трьох процентів річних, що всього за курсом Національного банку України є еквівалентом 533446 грн. 41 коп., та судові витрати у справі.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 липня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено: стягнуто з ОСОБА_6 на його користь 533446 грн. 41 коп. заборгованості за договором позики, 1700 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань за договором позики не виконала, на неї слід покласти обов'язок повернути суму позики, сплатити проценти за користування позикою, відшкодувати інфляційні втрати, а також сплатити три проценти річних за неналежне виконання грошових зобов'язань.

Однак повністю з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Судом установлено, що 6 грудня 2009 року ОСОБА_5 за договором позики передав у власність ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 61864 долари США, які ОСОБА_6 зобов'язалась повернути до 22 грудня 2009 року.

На підтвердження отримання вказаної суми грошових коштів ОСОБА_6 надала ОСОБА_5 розписку.

Взяті на себе зобов'язання за договором позики ОСОБА_6 належним чином не виконала.

Відповідно до ст. ст. 1046 - 1050 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст. ст. 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, визначення в договорі грошових зобов'язань у іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті.

Суд першої інстанції в порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; установивши, що ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань за договором позики належним чином не виконала, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 слід стягнути суму позики та проценти за користування позикою, при цьому не врахував, що предметом договору позики, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_6, були грошові кошти в іноземній валюті та що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, інфляційних втрат може бути застосоване лише у разі прострочення грошового зобов'язання в гривні.

Поза увагою суду першої інстанції залишилась і та обставина, що стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов'язання можливе, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, і що відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, і якщо договором не встановлений розмір процентів, то їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Крім того, суд першої інстанції на порушення вимог процесуального закону не врахував, що кожна із заявлених ОСОБА_5 позовних вимог має самостійні підстави, тому стягнуті на користь ОСОБА_5 суми грошових коштів повинні розраховуватись судом окремо з наведенням у рішенні відповідних розрахунків і, задовольняючи позовні вимоги, стягнув на користь ОСОБА_5 грошові кошти однією сумою.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; у достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України, ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 липня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

Л. І. Григор'єва

 

Л. І. Охрімчук

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали