ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

03.06.2010 р.

N 30/75

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Грейц К. В., суддів - Бакуліної С. В., Глос О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеон" на постанову від 02.03.2010 року Київського апеляційного господарського суду у справі N 30/75 господарського суду міста Києва за позовом ТОВ "Одеон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пентаімпекс" про стягнення 72791,76 грн. (в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача - Фабрика С. Л., директор; Ткаченко І. В. (довіреність від 23.03.2010 р.), від відповідача - Науменко О. В., директор; Калатинська Г. М. (довіреність N 2010/01 від 15.02.2010 р.)), встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва (суддя Ващенко Т. М.) від 30.04.2009 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Студенець В. І., судді - Баранець О. М., Калантай Н. Ф.) від 02.03.2010 року, у справі N 30/75 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст. ст. 358, 360, 1212 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 65491,80 грн., пені у розмірі 6421,47 грн., 3 % річних у розмірі 978,49 грн., а всього 72791,76 грн. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невиконання відповідачем, як співвласником майна, яке перебуває у сторін в спільній частковій власності, обов'язку компенсувати позивачу здійснені останнім щомісячні витрати за надані комунальні послуги та на утримання будівель в сумі 16666,54 (з урахуванням індексації); також відповідачем не сплачено позивачу відповідно до своєї частки (4 %) у праві спільної часткової власності: 5408,95 грн. компенсації за спорудження у період з липня 2007 року по червень 2008 року двоскатної покрівлі над корпусом "Г, Г1" площею 288 кв. м по вул. Трублаїні,2 в м. Києві; 11165,30 грн. компенсації за реконструкцію у період з грудня 2007 року по грудень 2008 року електропостачання виробничої бази по вул. Трублаїні,2 в м. Києві у зв'язку з відключенням живлення КТП ТОВ "Проскан"; 3999,14 грн. компенсації за реконструкцію у період з лютого 2007 року по серпень 2008 року системи опалення корпусу "Г, Г1" виробничої бази по вул. Трублаїні, 2 в м. Києві у зв'язку з переобладнанням топкової на газове опалення; 4066,67 грн. компенсації за здійснення у період з червня 2007 року по грудень 2008 року ремонтних робіт приміщень 2-го поверху корпусу "Г" та сходової клітини корпусу "Г1" виробничої бази по вул. Трублаїні, 2 в м. Києві у зв'язку з заміною вогненебезпечних огороджувальних конструкцій. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на приписи ст. ст. 509, 530, 610, 611 ЦК України, ст. ст. 193, 216 ГК України, які регулюють зобов'язальні правовідносини, а також на приписи ст. 360 ЦК України, яка закріплює обов'язок співвласників відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності брати участь у витратах на управління, утримання і збереження майна.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили із того, що вимоги в частині стягнення 12091,69 грн. компенсації щомісячних витрат є недоведеними, оскільки позивачем не надано обгрунтованого розрахунку на підтвердження збільшення витрат на комунальні послуги та на утримання будівель, позаяк позивач фактично в односторонньому порядку змінив умови договору сторін, а також не надано документального підтвердження власних витрат по утриманню приміщень спільної власності. В частині стягнення інших сум, як компенсаційних, позивачу відмовлено з посиланням на відсутність домовленості сторін про порядок користування спільним майном, ненадання позивачем доказів власних витрат та їх погодження з відповідачем згідно ч. ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України.

Проте погодитись з такими висновками судів не можна з огляду на таке.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (ст. 360 ЦК України).

З наведеної норми вбачається, що в разі доведеності одним із співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у чому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов'язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов'язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Під предметом позову розуміють матеріально-правову вимогу, яка подається в суд до відповідача відносно усунення допущеного відповідачем порушення суб'єктивного права позивача. Підставу ж позову складають вказані позивачем обставини, з якими позивач пов'язує свою матеріально-правову вимогу або правовідношення, яке в цілому складає предмет позову.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. ч. 1 - 3 ст. 11 ЦК України).

Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок щодо відповідності заявленої матеріально-правової вимоги способам захисту права і про порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Розглядаючи спір, суди не з'ясували дійсної матеріально-правової природи вимог позивача про компенсацію йому власних витрат, які, зокрема, відбулись поза межами дії договору, що на той час припинився, та поза рамками домовленості по ньому, як вірно відзначили суди. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у договорі N 01/02 від 02.01.2004 року, сторони домовились лише про участь у витратах на утримання будівлі та прибудинкової території. Матеріали справи не містять доказів наявності договірної домовленості сторін про участь в управлінні і збереженні їх спільного майна, проте, така домовленість є правом (ч. 2 ст. 358 ЦК України), а не обов'язком співвласників спільного майна, що не виключає права особи, яка зазнала втрат у зв'язку з неправомірними діями іншої особи (а позивач зазначає про незаконне самоусунення відповідача від участі у управлінні і збереженні спільного майна), звернутися до суду із відповідним позовом в деліктних правовідносинах (ст. 1166 ЦК України).

Касаційна інстанція відзначає, що визначення позивачем предмету позову як стягнення боргу в загальній сумі, не свідчить саме по собі про те, що він вимагав його сплати як заборгованості по договору N 01/02 від 02.01.2004 року, оскільки зміст позовної заяви визначає кожну складову суму, що утворює остаточну суму боргу, як компенсацію позивачу понесених витрат, обов'язок нести які по договору у останнього був відсутній, і що додатково підтверджує, що позивач звернувся до суду з позовом про захист суб'єктивного права у позадоговірних відносинах.

За таких обставин попереднім судовим інстанціям для правильного вирішення даного спору належало:

- зобов'язати позивача, якому належить право вільного обрання підстав позову, уточнити позовні вимоги в частині їх матеріально-правових підстав по стягненню кожної складової суми з загальної суми позовних вимог, які на даний час за своїм правовим змістом чітко не визначені (зокрема: наявність договірних зобов'язань виключає можливість стягнення позадоговірної шкоди; відсутність договірного зобов'язання зі сплати спірної суми свідчить про наявність підстав для юридичної кваліфікації цієї ж суми як шкоди тощо);

- встановивши фактичні обставини взаємовідносин сторін, визначитись з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню в даному випадку.

Проте цього ані місцевим, ані апеляційним господарськими судами здійснено не було, а їх висновки про відсутність у позивача доведених витрат на утримання спільного майна в силу відсутності договору, та, відповідно, про недоведення позивачем порушення відповідачем договірних зобов'язань, свідчать про те, що судами не було розглянуто дійсних вимог позивача, які він не пов'язує виключно з порушенням умов укладеного сторонами договору, а пов'язує з порушенням зобов'язань, які виникають у відповідача в силу приписів закону.

З огляду на викладене, усі ухвалені по справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Колегія суддів доводить до відома сторін, що згідно Рішення Конституційного Суду України від 11.03.2010 року N 8-рп/2010 визначення у ч. 3 ст. 125 Конституції України вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів, а визначення у ч. 2 цієї норми Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу ТОВ "Одеон" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010 року у справі N 30/75 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010 року та рішення господарського суду м. Києва від 30.04.2009 року у справі N 30/75 - скасувати.

Справу N 30/75 направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

 

Головуючий, суддя

К. Грейц

Судді

С. Бакуліна

 

О. Глос

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали