ГЕНІЧЕСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

15.05.2018 р.

Справа N 653/2283/17

 

Провадження N 2/653/91/18

Генічеський районний суд Херсонської області у складі: головуючої, судді - Шарко Н. А., секретаря - Карпенко І. Д., представника позивача - ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального провадження у м. Генічеську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, встановив:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просила стягнути з відповідача 28000 грн. задатку і додатково сплаченої суми задатку, а також суму збитків індексу інфляції з 2010 р. по квітень 2017 р. включно у сумі 19038 грн., що загалом становить 47038 грн., та понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 квітня 2009 р. позивач з відповідачем усно домовилась про придбання житлового будинку N 13 по вул. 50 років Жовтня у с. Миколаївка Генічеського району Херсонської області за 14000 грн. Того ж дня, на виконання умов договору позивач передала ОСОБА_3 7000 грн. завдатку, а арешту 7000 грн., повинна була передати під час оформлення договору купівлі-продажу у нотаріуса. 22 жовтня 2009 р. позивач віддала відповідачу решту коштів, однак остання ухилилась від поїздки до нотаріуса та укладення договору купівлі-продажу будинку, мотивуючи своєю зайнятістю. Упродовж декількох років позивач намагалась усіляко спонукати відповідача до укладення договору, однак остання постійно знаходила причини для ухилення. Враховуючи дані обставин, позивач вважає, що оскільки договір купівлі-продажу до цього укладено не було, тому відповідач має повернути позивачу завдаток у подвійному розмірі, а також сплатити інфляційні витрати разом з витратами по сплаті судового збору, що й стало підставою звернення до суду з вказаним позовом.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась своєчасно, шляхом направлення судових повісток. Однак, причини своєї неявки та свою правову позицію стосовно заявлених позовних вимог не висловила, а тому суд вважає за можливе згідно вимог ст. 280 ЦПК України провести заочний розгляд даної справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 07 грудня 2005 р., ОСОБА_3 придбала житловий будинок N 13 по вул. 50 років Жовтня у с. Миколаївка Генічеського району Херсонської області, що підтверджується копією договору та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 січня 2006 р. за N 9528500.

14 квітня 2009 р. у присутності двох свідків, ОСОБА_2 було складено розписку про те, що вона придбає будинок N 13 по вул. 50 років Жовтня у с. Миколаївка, за 14000 грн., з умовою сплати негайно 7000 грн., а решти коштів у серпні 2009 р. Також вказана розписка містить напис ОСОБА_3, яка повідомляла, що вона отримала 7000 грн., а решту коштів планує отримати під час переоформлення будинку.

Однак, до цього часу нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будинку N 13 по вул. 50 років Жовтня у с. Миколаївка між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено не було. Оскільки відповідач ухиляється від укладення договору по різним причинам, тому позивач звернулась до суду із позовом про повернення подвійного завдатку та стягнення інфляційних витрат.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 657 Цивільного кодексу України встановлено, що договір купівлі-продажу, зокрема, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 635 Цивільного кодексу України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Частиною 4 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину.

Згідно зі ст. 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу будинку.

Такий договір між сторонами укладено не було, тому передані позивачем грошові кошти не можуть вважатись завдатком, вони є авансом, який підлягає поверненню у зв'язку із не укладенням договору купівлі-продажу незалежно від того, з чиєї вини він не був укладений.

У судовому засіданні представник позивача стверджувала про те, що позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу 14000 грн., однак у матеріалах справи міститься лише розписка про передачу 7000 грн. Доказів на підтвердження передачі решти коштів у матеріалах справи не має, а тому суд виходячи з положень ст. ст. 12, 13, 80, 81 ЦПК України, вважає, що позивачем не надано належних доказів про передачу грошових коштів у сумі 7000 грн. ОСОБА_3, а тому з відповідача підлягає стягненню лише 7000 грн. на користь позивача.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат у період часу з 2010 р. по квітень 2017 р., то суд виходить з наступного.

Згідно із частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Однак зі змісту ст. 625 Цивільного кодексу України вбачається, що її застосування поширюється саме на договірні правовідносини за невиконання боржником грошового зобов'язання.

У даному випадку між сторонами договір укладений не був, грошові кошти відповідачем ОСОБА_3 отримані від ОСОБА_2 безпідставно, тому вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України на правовідносини, що виникли між сторонами, не поширюються.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, та пояснень представника позивача у суді, останні не заявляли про те, що отримані ОСОБА_3 від позивача грошові кошти є безпідставно набутими коштами, а тому враховуючи вказані обставини, суд виходячи з наведених вище вимог діючого законодавства України, не вправі застосовувати до вказаних позовних вимог положення статей Цивільного кодексу України, що регулюють зовсім інші правовідносини.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за необхідне у задоволенні позову у цій частині відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ними і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у сумі 95,4 грн.

Керуючись ст. ст. 263 - 265, 280 ЦПК України, суд ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (адреса прож.: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНПП НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2 (адреса прож.: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНПП НОМЕР_2) заборгованість у розмірі 7000 (сім тисяч) грн. та судовий збір у сумі 95 (дев'яносто п'ять) грн. 40 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Херсонської області шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Генічеським районним судом Херсонської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення його повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 15 травня 2018 р.

 

Суддя

ОСОБА_4




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали