ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

30.09.2010 р. 

N 10/25 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Борденюк Є. М., суддів - Могил С. К., Самусенко С. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 травня 2010 року у справі N 10/25 господарського суду Закарпатської області за позовом дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз" ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" про стягнення 81205,58 грн. (за участю у судовому засіданні представників позивача: Є. С. В., відповідача: не з'явились), встановив:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 1 квітня 2010 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26 травня 2010 року задоволено позов дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз" ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", стягнуто з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" 61536,41 грн. інфляційних нарахувань та 19669,17 грн. 3 % річних.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами обох інстанцій положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, та зазначає, що стягнення з нього суми інфляційних нарахувань і 3 % річних за прострочення оплати боргу, встановленого рішенням суду суперечить положенням Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову та рішення суду першої інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами, рішенням господарського суду Закарпатської області від 27 червня 2008 року у справі N 3/68, зміненим частково постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2009 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 976768,53 грн. заборгованості за послуги транспортування природного газу протягом періоду з липня 2006 року по травень 2007 року, надані позивачем за договором N 1-Зак-нас від 20 грудня 2005 року на виконання послуг по транспортуванню природного газу для населення.

З огляду на те, що присуджену до оплати суму 976768,53 грн. заборгованості за послуги по транспортування природного газу протягом періоду з липня 2006 року по травень 2007 року відповідачем не сплачено, позивач звернувся з позовом у даній справі, в якому просить стягнути з відповідача передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати і 3 % річних за період прострочення оплати боргу з 1 червня 2009 року по 31 січня 2010 року.

Розглядаючи справу по суті позовних вимог, судами зазначено, що нормами ст. 14 Цивільного кодексу України врегульовано загальні засади виконання цивільних обов'язків та встановлено, зокрема, що цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, передбачено, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Положення щодо обов'язковості виконання зобов'язань конкретизовано у нормах ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

З огляду на наведені положення законодавства, враховуючи доведений факт непогашення відповідачем боргу на час розгляду даної справи, суди обох інстанцій застосували до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, суди визнали вимоги позивача про стягнення нарахованих на встановлену судом заборгованість сум інфляційних та 3 % річних за заявлений період прострочення обґрунтованими та задовольнили їх у повному обсязі.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками судів про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, заявлених на підставі ст. 625 ЦК України.

Так, наведеною статтею передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, за змістом ст. 625 ЦК України, право кредитора вимагати від боржника оплати вказаних сум пов'язується саме з фактом прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто, з несплатою боргу у встановлений строк, а розмір вказаних нарахувань залежить від суми боргу та тривалості періоду прострочення його оплати та моменту вимоги про стягнення боргу.

Водночас, за приписами ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України. Статтею 115 цього Кодексу встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відтак, встановивши, що факт наявності у відповідача боргу та факт прострочення його оплати встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили та підлягають примусовому виконанню відповідно до наведених вище приписів, суди попередніх інстанцій не обґрунтували наявність правових підстав для застосування ст. 625 ЦК України, стягнення 3 % річних та інфляційних за період примусового виконання судового рішення, який (період) вже не може вважатись простроченням боржника в розумінні наведеної статті.

Крім того, судами безпідставно не враховані доводи відповідача, що обґрунтованість позову спростовується положеннями Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", згідно з якими на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Закон України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу. Метою цього Закону є сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості, надання суб'єктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із суб'єктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості.

З наведеного вбачається помилковість правової позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу, за період примусового виконання відповідного судового рішення.

За таких обставин, прийняті при неправильному застосуванні норм матеріального права судові рішення підлягають скасуванню, з одночасним прийняттям касаційною інстанцією нового рішення про відмову в позові через його безпідставність.

З огляду на наведене, керуючисьст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 1 квітня 2010 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 травня 2010 року у справі N 10/25 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити повністю.

 

Головуючий, суддя 

Є. М. Борденюк 

Судді: 

С. К. Могил 

  

С. С. Самусенко 

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали