ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 20 лютого 2012 року

Верховний Суд України в складі: головуючого - Онопенка В. В., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г. (за участю: представників публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" - Бічукова Андрія Васильовича, Кушніра Дениса Анатолійовича, Соловйової Ольги Олександрівни; представника ОСОБА_41 - ОСОБА_42), розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_41, ОСОБА_43, ОСОБА_44, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Автосервіс-Т", товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто", товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Холдінг", товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький автоскладальний завод", приватне підприємство "Імпульс-В", ОСОБА_45, про стягнення коштів і визнання недійсними договорів, за зустрічним позовом ОСОБА_41 про визнання недійсним договору поруки та кредитних договорів і за позовом ОСОБА_45 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Автосервіс-Т", товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто", товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Холдінг", товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький автоскладальний завод", про визнання недійсними кредитних договорів та договору поруки, встановив:

У вересні 2009 року Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") звернувся до суду з позовом, в якому просив на підставі ст. ст. 234, 553, 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) стягнути солідарно з ОСОБА_41 і ОСОБА_44 грошові кошти в розмірі 55558815,53 доларів США, що еквівалентно 438359054 гривень 53 копійки та 249078174 гривень 98 копійок; визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 8 грудня 2008 року між ОСОБА_41 і ОСОБА_43, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_46, зареєстрований у реєстрі за N 5421, та договір про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо приватного підприємства "Імпульс-В" (далі - ПП "Імпульс-В"), укладений 1 грудня 2008 року між ОСОБА_41 і ОСОБА_43.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що товариство з обмеженою відповідальністю "Автосервіс-Т" (далі - ТОВ "Автосервіс-Т"), товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто" (далі - ТОВ "Інтер-Авто"), товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Холдінг" (далі - ТОВ "Авто-Холдінг"), товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький автоскладальний завод" (далі - ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод") належним чином не виконували умови кредитних договорів про надання мультивалютної кредитної лінії: N 11150697000, N 11150701000, N 11150611000, N 11150751000, укладених 3 травня 2007 року між позивачем і відповідно ТОВ "Автосервіс - Т", ТОВ "Інтер-Авто", ТОВ "Авто-Холдінг", ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод" та порушували договірні зобов'язання щодо своєчасного повернення сум кредитів і процентів за їх користування. Строк повернення кредитів, як зазначено в п. 1.2 кредитних договорів, встановлено не пізніше, ніж до 30 квітня 2009 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаними кредитними договорами між позивачем та ОСОБА_41 29 травня 2007 року було укладено договір поруки N П/05-07, за умовами якого відповідальність ОСОБА_41 і ТОВ "Автосервіс-Т", ТОВ "Інтер-Авто", ТОВ "Авто-Холдінг", ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод" є солідарною, тому ОСОБА_41 зобов'язаний сплатити позивачу заборгованість за кредитними договорами.

У вересні 2010 року ОСОБА_41 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсними договору поруки N П/05-07, укладеного 29 травня 2007 року між ним та публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), і кредитних договорів про надання мультивалютної кредитної лінії: N 11150697000, N 11150701000, N 11150611000, N 11150751000, укладених 3 травня 2007 року. Позовні вимоги обґрунтував тим, що зазначений договір поруки було укладено з порушенням положеньст. ст. 203, 215, 216, 513, 516, 553, 556, 558 ЦК України, а спірні кредитні договори - з порушенням ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", ст. ст. 3 та 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Місцевим судом до участі в розгляді справи як третіх осіб залучено: ТОВ "Автосервіс-Т", ТОВ "Інтер-Авто", ТОВ "Авто-Холдінг", ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод", ОСОБА_45.

Під час розгляду справи ОСОБА_45 заявив свої вимоги щодо предмета спору та просив визнати недійсними кредитні договори про надання мультивалютної кредитної лінії: N 11150697000, N 11150701000, N 11150611000, N 11150751000, укладені 3 травня 2007 року, та договір поруки N С/05-07, укладений 29 травня 2007 року між ним і АКІБ "УкрСиббанк".

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2011 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_41 та ОСОБА_45 задоволено частково: визнано недійсними договір поруки N П/05-07, укладений 29 травня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_41, та договір поруки N С/05-07, укладений 29 травня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_45 Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2011 року зазначену справу допущено до провадження Верховного Суду України.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення ПАТ "УкрСиббанк" просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2011 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. В обгрунтування заяви ПАТ "УкрСиббанк" вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 547, ст. 558 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 20 жовтня 2011 року N 3932-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України" (Закон N 3932-VI) заяви про перегляд судових рішень в цивільних справах, подані до Верховного Суду України до набрання чинності цим Законом включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, які діяли до набрання чинності цим Законом (Закон N 3932-VI), до завершення розгляду таких заяв.

Ураховуючи наведені положення Закону, заява розглядається в порядку Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) від 18 березня 2004 року в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України" (Закон N 3932-VI).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи заявника, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи спір, місцевий суд у справі N 2-330/10, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що договори поруки, укладені між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_41, між ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_45 є недійсними. На підставі ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 558, ч. 1 ст. 626 ЦК України договори поруки, які укладені з метою забезпечення виконання боржниками їх зобов'язань, не можуть бути укладені без згоди боржників, тобто боржник повинен бути стороною договору поруки.

Оцінивши надані сторонами докази, місцевий суд дійшов висновку, що ТОВ "Автосервіс-Т", ТОВ "Інтер-Авто", ТОВ "Авто-Холдінг", ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод" не надавали згоди на укладення позивачем із ОСОБА_41 і ОСОБА_45 зазначених договорів поруки, та не були повідомлені про факт вчинення цих правочинів.

Іншими підставами визнання оспорюваних договорів поруки недійсними стало й те, що в цих договорах не врегульовані умови оплати боржниками послуг поручителів, а також договори не містять положень щодо безоплатності поручительства, якщо сторони про це домовлялися.

За таких обставин суди вважали, що договори поруки суперечать поняттю договору як домовленості двох або більше сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, оскільки встановлюють права та обов'язки, зокрема, для боржників (солідарна відповідальність та відповідальність перед поручителем, що виконав зобов'язання), які в цьому випадку не є сторонами укладених угод.

Відповідно доп. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана, зокрема, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для підтвердження підстав, установлених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, ПАТ "УкрСиббанк" посилається на такі судові рішення.

1.Постанову Вищого господарського суду України, прийняту 7 вересня 2010 року у справі N 53/86-09, якою вирішувався спір щодо правовідносин, що виникають із договору поруки, укладеного між поручителем та кредитором з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника за договором поставки. У вказаній постанові колегія суддів констатувала, що чинним законодавством не передбачено обов'язок кредитора або поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки, згідно з яким поручитель відповідатиме солідарно за зобов'язаннями боржника. Договір поруки є додатковою фінансовою підтримкою для боржника, оскільки за його зобов'язаннями відповідає ще й поручитель. Порука безпосередньо не впливає на права та обов'язки боржника. Зобов'язання боржника не встановлюються, не припиняються, не змінюються договором поруки. Відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України лише за умови виконання зобов'язання, забезпеченого порукою, поручитель набуває права кредитора в зобов'язанні та має право регресної вимоги до боржника. Попередження боржника про укладення договору поруки не є суттєвою умовою для цього виду угод.

2. Постанову Вищого господарського суду України, прийняту 26 квітня 2011 року у справі N 7/133, в якій суд висловив правову позицію стосовно того, що чинне законодавство імперативно не зобов'язує поручителя укладати відплатний договір поруки, а також не містить заборони укласти безвідплатний договір поруки.

3. Постанову Вищого господарського суду України, прийняту 1 червня 2010 року у справі N 14/361. У цьому разі висновок суду вмотивований тим, що згідно зі ст. 558 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, наданих боржникові. Указана правова норма не забороняє виступати поручителем безвідплатно на підставі ч. 3 ст. 6 ЦК України, відповідно до якої сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Ця позиція не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, однією з яких є свобода договору, та вимогам цивільного законодавства щодо здійснення цивільних прав, у тому числі права особи відмовитися від свого майнового права (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 12 ЦК України).

Такі висновки Вищого господарського суду України, сформульовані під час розгляду вищевказаних справ є неоднаковими з висновками, яких дійшли суди у справі, яка розглядається.

Вирішуючи питання про усунення неоднозначності в застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм права, а саме: ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 547, ст. 558 ЦК України, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Так, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаними кредитними договорами між АКІБ "УкрСиббанк" (кредитор) та ОСОБА_41 (поручитель) 29 травня 2007 року було укладено договір поруки N П/05-07. 29 травня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" (кредитор) і ОСОБА_45 (поручитель) було укладено договір поруки N С/05-07.

Згідно з п. 1.1 указаних договорів поручителі зобов'язалися відповідати за невиконання ТОВ "Автосервіс-Т", ТОВ "Інтер-Авто", ТОВ "Авто-Холдінг", ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод" зобов'язань, що виникли з кредитних договорів про надання мультивалютних кредитних ліній: N 11150697000, N 11150701000, N 11150611000, N 11150751000, укладених 3 травня 2007 року. Згідно з п. 1.4 указаних договорів відповідальність поручителів і боржників є солідарною.

Отже, чинним законодавством України та умовами оспорюваних договорів поруки не встановлений обов'язок поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором.

Волевиявлення боржника під час укладення договору поруки не є істотною умовою договору поруки.

Згідно зі ст. 626 ЦК України порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Відповідно до ст. 558 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, наданих боржникові.

Проте чинним законодавством імперативно не зобов'язано поручителя укладати договір поруки на відплатній основі, а також не заборонено виступати поручителем безвідплатно на підставі ч. 3 ст. 6 ЦК України, відповідно до якої сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Викладена позиція не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, однією з яких є свобода договору, та вимогам цивільного законодавства щодо здійснення цивільних прав, у тому числі права особи відмовитися від свого майнового права (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 12 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Згідно із зазначеними вимогами зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тощо.

Оскільки договір поруки не може бути визнаний недійсним із підстав відсутності згоди боржника на його укладення та положень щодо відплатності або безвідплатності послуг поручителя, то до оспорюваних у вказаній справі договорів поруки не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочинів.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов неправильного висновку про те, що договори поруки, укладені з метою забезпечення виконання зобов'язань боржників, не можуть бути укладені без їх згоди, дозволу (тобто договір поруки повинен бути обов'язково тристороннім), а також, що відсутність у оспорюваних договорах умов про врегулювання оплати боржниками послуг поручителів є підставою для визнання цих договорів недійсними.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд України вважає встановленим неоднакове застосування ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 547, ст. 558 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 355, 3603, 3604 ЦПК України, Верховний Суд України постановив:

Заяву публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий

В. В. Онопенко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали