ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

04.03.2010 р.

N 11/434

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого - Першикова Є. В., суддів: Данилової Т. Б., Ходаківської І. П., розглянула касаційну скаргу іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" (далі - Підприємство) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2009 у справі N 11/434 господарського суду міста Києва за позовом Підприємства до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Вассма" (далі - Товариство) про стягнення 241098,49 грн. В засіданні взяли участь представники: позивача: Фурман В. В. (за дов. N 1 від 11.01.2010); відповідача: Звіряка О. О. (за дов. б/н від 30.07.2009).

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку по суті, не заявлено.

За згодою присутніх представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.03.2010 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 12.10.2009 господарського суду міста Києва (суддя Смирнова Ю. М.) позовні вимоги Підприємства задоволено повністю.

З Товариства на користь Підприємства стягнуто 95642,38 грн. пені за порушення термінів оплати, 145456,11 грн. процентів за користування товарним кредитом, 2410,98 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказане рішення мотивовано тим, що у п. 7.1 та п. 7.2 договору купівлі-продажу сторони погодили настання відповідальності у вигляді неустойки за порушення термінів оплати та процентів за користування товарним кредитом, а сам факт неналежного виконання Товариством своїх зобов'язань за договором в частині виконання грошових зобов'язань встановлено рішеннями, прийнятими у межах справи N 48/378 господарського суду міста Києва.

Ухвалою від 12.10.2009 господарського суду міста Києва (суддя Смирнова Ю. М.) заяву Підприємства про забезпечення позову задоволено.

З метою забезпечення позову накладено арешт на грошові кошти Товариства у розмірі 241098,49 грн., які знаходяться на визначених у такій ухвалі, а також на будь-яких інших розрахункових рахунках Товариства, виявлених під час виконавчого провадження.

При винесенні вказаної ухвали місцевий суд врахував, що матеріали справи свідчать про те, що невжиття відповідних заходів до забезпечення позову може суттєво утруднити виконання рішення.

Постановою від 03.12.2009 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого - Отрюха Б. В., суддів - Тищенко А. А., Михальської Ю. Б.) апеляційну скаргу Товариства на ухвалу від 12.10.2009 господарського суду міста Києва задоволено частково.

Ухвалу від 12.10.2009 господарського суду міста Києва змінено, визначено накласти арешт на грошові кошти Товариства тільки у розмірі 95642,38 грн., що знаходяться на розрахунковому рахунку 26002010031008 в АТ "Укрексімбанк", МФО 322313, валюта - українська.

Апеляційну скаргу Товариства на рішення від 12.10.2009 господарського суду міста Києва задоволено частково.

Рішення від 12.10.2009 господарського суду міста Києва змінено, та викладено у наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

З Товариства на користь Підприємства стягнути 95642,38 грн. пені за порушення термінів оплати, 956,42 грн. державного мита та 141,60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити."

З Підприємства на користь Товариства стягнуто 780,00 грн. державного мита, сплаченого за подання апеляційної скарги.

При винесенні постанови апеляційний суд вказав, що неустойка, визначена у п. 7.1 та у п. 7.2 договору купівлі-продажу є пенею, оскільки її розмір обчисляється у відсотках від простроченої суми заборгованості та підлягає сплаті за кожен день прострочення, а тому такі неустойки відносяться до одного виду відповідальності та, в силу приписів ст. 61 Конституції України, не можуть застосовуватись одночасно. При цьому, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що неустойка, визначена п. 7.2 договору, не має застосовуватись, оскільки всупереч приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 03.12.2009 Київського апеляційного господарського суду скасувати, а рішення та ухвалу від 12.10.2009 господарського суду міста Києва залишити в силі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 610, 611, ч. ч. 1, 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 01.08.2008 між Підприємством (Продавець) та Товариством (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу N 52/1-ДО (далі - Договір), згідно умов якого Продавець взяв на себе зобов'язання передати, а Покупець - прийняти та оплатити вартість пестицидів (товар), відповідно до умов даного Договору, додаткових угод та специфікацій до нього.

Судами встановлено, що у п. 1.2 Договору сторони визначили, що конкретний асортимент, кількість, ціна, дата поставки та умови оплати товару наведені в специфікаціях до Договору; при цьому, визначено, що специфікації є невід'ємною частиною даного Договору.

Вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги, що у п. 1.4 Договору сторони погодили, що загальна сума Договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в межах цього Договору, які є його невід'ємною частиною.

Матеріалами справи підтверджено, що сторони підписали специфікації до Договору, в яких погодили асортимент товару та умовами оплати, а саме:

- специфікацію N 1 від 05.08.2008 (далі - Специфікація N 1), яка передбачає поставку товару на загальну вартість 404777,70 грн., в п. 1 якої ("Умови оплати товару") сторони встановили, що Покупець повинен в строк до 12.08.2008 перерахувати на поточний рахунок Продавця суму попередньої оплати у розмірі 20 % від вартості поставки товару. На залишок заборгованості Продавець надає Покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу до 25.10.2008;

- специфікацію N 2 від 18.08.2008 (далі - Специфікація N 2), що передбачає поставку товару на загальну суму 202388,85 грн., у п. 1 якої ("Умови оплати товару") сторони встановили, що Покупець повинен в строк до 19.08.2008 перерахувати на поточний рахунок Продавця суму попередньої оплати у розмірі 20 % від вартості поставки товару. На залишок заборгованості Продавець надає Покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу до 25.10.2008;

- специфікацію N 3 від 28.08.2008 (далі - Специфікація N 3), яка передбачає поставку товару на загальну суму 257848,76 грн., у п. якої ("Умови оплати товару") сторони встановили, що Продавець надає Покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу до 25.10.2008;

- специфікацію N 4 від 03.09.2008 (далі - Специфікація N 4), що передбачає поставку на загальну вартість 404777,70 грн., у п. 1 якої ("Умови оплати товару") сторони встановили, що Продавець надає Покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу до 25.11.2008.

Також, попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до п. 4.2 Договору сторони погодили, що товар поставлявся на умовах товарного кредиту з відстрочкою платежу на умовах сплати 0,02 % річних за користування товарним кредитом.

При вирішенні спору по суті місцевим та апеляційним судами взято до уваги, що рішенням від 16.12.2008 господарського суду міста Києва у справі N 48/378 було задоволено позов Підприємства та стягнуто на його користь з Товариства основний борг за Договором купівлі-продажу N 52/1-ДО від 01.08.2008 у розмірі 1263024,00 грн., 8210,40 грн. за прострочену заборгованість за попередньою оплатою по Договору, 15791,78 грн. пені за прострочену заборгованість по товарному кредиту по договору, 24016,66 грн. процентів за прострочену заборгованість по товарному кредиту, 390061,83 грн. суми, на яку індексується основний борг. Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2009.

Отже, як встановлено попередніми судовими інстанціями, судовими рішеннями у межах справи N 48/378 встановлено факт належного виконання Підприємством своїх зобов'язань за Договором та порушення Товариством такого Договору в частині виконання грошових зобов'язань, зокрема, у зв'язку з нездійсненням попередньої оплати за товар Специфікаціями N 1 та N 2, та оплати товарного кредиту по всім Специфікаціям до Договору.

Разом з тим, вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до п. 7.1 Договору у випадку порушення Покупцем термінів оплати, обумовлених у специфікаціях до Договору, він сплачує Продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати.

Окрім того, встановлено, що згідно п. 7.2 Договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 0,1 % за кожен день прострочення оплати.

Отже, як свідчить правовий аналіз судових рішень, у межах даної справи Підприємством заявлено позовні вимоги про стягнення з Товариства пені за порушення термінів оплати у розмірі 95642,38 грн. та процентів за користування товарним кредитом у розмірі 145456,11 грн. за період з 27.11.2008 по 16.12.2008, який не був предметом розгляду у справі N 48/378, оскільки в межах справи N 48/378 Підприємством були заявлені вимоги про стягнення пені та процентів нарахованих за період з 25.11.2008 по 26.11.2008.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує положення ст. 627 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також, за змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Разом з тим, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що особливості продажу товару в кредит визначено у ст. 694 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Юридичний аналіз наведеного законодавчого положення свідчить про те, що відповідна правова норма містить: визначення неправомірної поведінки покупця (прострочення оплати товару), вид відповідальності (відсотки відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України) та базу нарахування (прострочена сума).

Таким чином, за всіма істотними ознаками відповідальність, визначена п. 7.2 Договору, відповідає відповідальності, передбаченій абз. 2 ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що п. 7.2 Договору передбачає відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та дублює пункт 7.1 Договору.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 204 Цивільного кодексу України регламентовано принцип презумпції правомірності правочину, та, зокрема, визначено, що правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що в установленому законом порядку п. 7.2 Договору, на підставі якого у межах даної справи заявлено до стягнення грошову суму, недійсним не визнавався.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Підприємства у повному обсязі, у зв'язку з чим підлягає залишенню в силі також і ухвала від 12.10.2009 господарського суду міста Києва про забезпечення позову у справі у межах суми коштів, присуджених до стягнення.

Отже, враховуючи наведені правові положення колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Підприємством в касаційній скарзі, є обґрунтованими, оскільки вони підтверджуються зібраними по справі доказами і відповідають вимогам закону.

Враховуючи зазначене постанова апеляційного суду підлягає скасуванню як така, що прийнята з помилковим застосуванням норм чинного законодавства.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 постанови від 29.12.76 N 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення (по суті спору) та ухвалу (про забезпечення позову) з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів постановила:

Касаційну скаргу іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" N 1812/01/09 від 18.12.2009 задовольнити.

Постанову від 03.12.2009 Київського апеляційного господарського суду у справі N 11/434 господарського суду міста Києва скасувати, а рішення від 12.10.2009 господарського суду міста Києва та ухвалу від 12.10.2009 господарського суду міста Києва у даній справі залишити в силі.

 

Головуючий

Є. Першиков

Судді:

Т. Данилова

І. Ходаківська

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали