ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18.01.2011 р.

N 42/252

Постанову скасовано(згідно з постановою Верховного Суду України від 30 травня 2011 року) (Постанова N 3-44гс11)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Т. Дроботової - головуючого, Н. Волковицької, Л. Рогач (за участю представників: позивача - Фурман В. В. - довіреність від 05.01.2011 р., відповідача - Бонтлаб В. В. - довіреність від 01.02.2010 р.), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" на постанову від 19.10.2010 р. Київського апеляційного господарського суду у справі N 42/252 господарського суду м. Києва за позовом Іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Вассма" про стягнення 149097,86 грн., встановив:

У липні 2010 р. Іноземне підприємство "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "ТД "Вассма" про стягнення 149097,86 грн. - процентів по товарному кредиту, посилаючись на приписи статей 526, 530, 536, частину 3 статті 692, статтю 694 Цивільного кодексу України та статті 193, 220, 232 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу N 52-ДО від 05.05.2008 р. позивачем було поставлено відповідачу товару на суму 2256106,74 грн., за який оплата відповідачем була проведена з порушенням строків розрахунків, передбачених умовами договору та не в повному обсязі. Сума основного боргу за договором купівлі-продажу присуджена до стягнення рішенням господарського суду м. Києва від 16.12.2008 р., яке залишено без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанції, у справі N 48/377.

Позивач зазначив, що з урахуванням приписів статті 694 Цивільного кодексу України та умов пункту 7.2 договору, оскільки станом на 06.07.2010 р. відповідач не здійснив розрахунок за поставлений товар, тобто фактично продовжує користуватися товарним кредитом, проценти за користування товарним кредитом підлягають стягненню з відповідача в період з 03.11.2009 р. (попередня дата нарахування) по 06.07.2010 р. (дата складання позовної заяви) у розмірі 149097,86 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.08.2010 р. (суддя Паламар П. І.) задоволено заяву Іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" про забезпечення позову, накладено арешт на грошові кошти в розмірі 149097,86 грн., що належать ТОВ "ТД "Вассма" та знаходяться на рахунках, зазначених у резолютивній частині ухвали (а. с. 94).

Рішенням господарського суду м. Києва від 31.08.2010 р. позовні вимоги задоволені, стягнуто з ТОВ "ТД "Вассма" на користь Іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" 149097,86 грн. процентів з простроченої суми боргу.

Мотивуючи рішення, посилаючись на приписи статей 536, 325, 694 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

За апеляційною скаргою ТОВ "ТД "Вассма" Київський апеляційний господарський суд (судді: Іваненко Я. Л., Скрипка І. М., Євдокимов О. В.) постановою від 19.10.2010 р. скасував ухвалу суду першої інстанції від 31.08.2010 р. та рішення господарського суду м. Києва від 31.08.2010 р. у задоволенні позовних вимог Іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" відмовив в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що судовими рішеннями у справі N 48/377 встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору купівлі-продажу N 52-ДО щодо своєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом.

При цьому, суд апеляційної інстанції, з урахуванням умов укладеного між сторонами договору, статей 549, 611 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що передбачена у пункті 7.2 договору відповідальність покупця є пенею, оскільки її розмір обчислюється у відсотках від простроченої суми заборгованості та підлягає оплаті за кожен день прострочення оплати. Відповідальність покупця за порушення термінів оплати товару не може бути встановлена у вигляді процентів за користування кредитом, оскільки сплата таких процентів фактично є платою за користування товарним кредитом, яка вже була визначена сторонами у пункті 4.2 договору у розмірі 0,02 % річних.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що пеня, передбачена пунктами 7.1 та 7.2 договору у розмірі 0,1 % відносяться до одного виду юридичної відповідальності та не можуть стягуватися одночасно.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що судами при розгляді справ N 48/377, N 11/433 та N 53/640 за участю сторін у даній справі вже була стягнута з відповідача на користь позивача основна заборгованість, пеня за порушення термінів оплати (пункт 7.1 договору) та проценти за користування товарним кредитом (пункт 4.2 договору).

При цьому, скасовуючи ухвалу суду від 31.08.2010 р., якою забезпечено позов Іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" та накладено арешт на кошти відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приймаючи вказану ухвалу судом першої інстанції не було обґрунтовано яким чином невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, з порушенням вимог статті 66 Господарського процесуального кодексу України та зазначено, що оскаржувана ухвала про забезпечення позову у даній справі прийнята господарським судом 31.08.2010 року, після прийняття рішення у даній справі цього ж числа, про що зазначено в тексті самої ухвали.

Іноземне підприємство "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить залишити в силі рішення та ухвалу суду першої інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що порушення умов оплати по договору передбачає відповідальність та тягне за собою зміну процентної ставки за користування товарним кредитом з 0,2 % річних до 0,1 % за кожний день прострочення оплати. При цьому, як зазначив заявник касаційної скарги, передбачені у пункті 7.2 договору проценти не є штрафом та пенею, а є процентами за користування товарним кредитом, встановленим частиною 5 статті 694 Цивільного кодексу України та пунктом 7.2 договору купівлі-продажу та стягуються незалежно від наявності вини боржника-відповідача.

На думку скаржника, проценти як плата за користування чужими грошовими коштами та проценти за прострочку виконання зобов'язання (пеня) не є тотожними поняттями, оскільки останні є формою цивільно-правової відповідальності, а проценти, які платяться за користування чужими грошовими коштами є боргом, у зв'язку з чим заявник касаційної скарги вважає, що підстави для відмови у позові відсутні.

Крім того, скаржник зазначив щодо необґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав доля скасування ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, 05.05.2008 року між Іноземним підприємством "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" (Продавець) та ТОВ "Торговий дім "Вассма" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу N 52-ДО, за умовами якого Продавець зобов'язувався передати, а Покупець прийняти та сплатити вартість пестицидів, іменованих у подальшому товар, відповідно до умов даного договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

Асортимент, кількість, ціна, дата поставки та умови оплати товару наведені в специфікаціях до Договору. Специфікації є невід'ємною частиною даного договору (пункт 1.2 договору).

У пункті 1.4. договору сторони погодили, що загальна сума договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Сторони підписали специфікації до договору, в яких погодили асортимент товару та умовами оплати, а саме:

- Специфікація N 1 від 15.05.2008 р. передбачає поставку товару на загальну суму 464233,57 грн. Пунктом 1 "Умови оплати товару" сторони встановили, що покупець повинен в строк до 20.05.2008 року перерахувати на поточний рахунок продавця суму попередньої оплати у розмірі 20 % від вартості поставки товару. На залишок заборгованості продавець надає покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу до 25.11.2008 року.

- Специфікація N 2 від 28.05.2008 р. передбачає поставку товару на загальну суму 1793446.07 грн. Пунктом 1 "Умови оплати товару" сторони встановили, що покупець повинен в строк до 30.05.2008 року перерахувати на поточний рахунок продавця суму попередньої оплати у розмірі 20 % від вартості поставки товару. На залишок заборгованості продавець надає покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу до 25.11.2008 року.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що товар поставлявся на умовах товарного кредиту з відстрочкою платежу на умовах сплати 0,02 % річних за користування товарним кредитом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Особливості продажу товару в кредит визначені статтею 694 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" про стягнення з ТОВ "Торговий дім "Вассма" процентів по товарному кредиту у розмірі 149097,86 грн. за період з 03.11.2009 року по 06.07.2010 р., з посиланням на приписи статей 526, 530, 536, частину 3 статті 692, статтю 694 Цивільного кодексу України та статті 193, 220, 232 Господарського кодексу України та пункт 7.2 договору купівлі-продажу.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до пункту 7.1 договору у випадку порушення покупцем термінів оплати, обумовлених у специфікаціях до договору, він сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати.

Відповідно до пункту 7.2 договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються проценти за користування Товарним кредитом з розрахунку 0,1 % за кожен день прострочення оплати.

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 вказаного Кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції було зазначено, що як вбачається з умов договору, а саме пунктів 7.1 та 7.2, сторони передбачили відповідальність покупця за порушення термінів оплати товару у вигляді пені, яка сплачується покупцем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати, та відповідальність покупця за порушення термінів оплати за товарним кредитом у вигляді сплати покупцем процентів за користування товарним кредитом з розрахунку 0,1 % за кожен день прострочення оплати, які нараховуються на суму заборгованості з дати виникнення простроченої заборгованості.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням приписів частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що передбачена у пункті 7.2 договору відповідальність покупця є пенею, оскільки її розмір обчислюється у відсотках від простроченої суми заборгованості та підлягає оплаті за кожен день прострочення оплати. При цьому, відповідальність покупця за порушення термінів оплати товару не може бути встановлена у вигляді процентів за користування кредитом, оскільки сплата таких процентів фактично є платою за користування товарним кредитом, яка вже була визначена сторонами у пункті 4.2 договору у розмірі 0,02 % річних.

Пеня, передбачена пунктами 7.1 та 7.2 договору у розмірі 0,1 % відносяться до одного виду юридичної відповідальності та не можуть стягуватися одночасно.

При цьому, судом апеляційної інстанції було зазначено, що судовими рішеннями у справах N 48/377, N 11/433, N 53/640 з ТОВ "ТД "Вассма" була стягнута на користь Іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" основна заборгованість за договором купівлі-продажу N 52-ДО від 05.05.2008 р., пеня за порушення термінів оплати відповідно до пункту 7.1 договору та проценти за користування товарним кредитом згідно з пунктом 4.2 договору.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог Іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" про стягнення з ТОВ "ТД "Вассма" 149097,86 грн. процентів за користування товарним кредитом.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи ухвалою господарського суду м. Києва від 31.08.2010 р. задоволено заяву Іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" про забезпечення позову, накладено арешт на грошові кошти в розмірі 149097,86 грн., що належать ТОВ "ТД "Вассма" та знаходяться на рахунках, зазначених у резолютивній частині ухвали (а. с. 94), обгрунтовуючи ухвалу тим, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами статті 67 цього кодексу позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору.

Зі змісту вказаних статей вбачається що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Скасовуючи вказану ухвалу суд апеляційної інстанції зазначив, що застосувавши заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на поточних рахунках ТОВ "Торговий дім "Вассма", суд першої інстанції не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів та чим їх не вжиття може утруднити виконання судового рішення.

Враховуючи приписи законодавства, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо скасування ухвали господарського суду м. Києва від 31.08.2010 р. про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

А тому, беручи до уваги встановлені під час здійснення судового провадження обставини справи, на підставі оцінених судом апеляційної інстанції наявних у матеріалах справи доказів за приписами статей 42 - 43 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Викладені у касаційній скарзі доводи заявника зводяться до переоцінки наданих до матеріалів справи доказів, що за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а тому судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються встановленими під час розгляду справи обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2010 р. у справі N 42/252 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

 

Головуючий суддя

Т. Дроботова

Судді:

Н. Волковицька

Л. Рогач

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали