ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

17.05.2011 р.

Справа N 7/114/10

Постанову скасовано(згідно з постановою Верховного Суду України від 19 грудня 2011 року) (Постанова N 3-136гс11)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Плюшка І. А. - головуючого, Кочерової Н. О., Самусенко С. С., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2011 року у справі N 7/114/10 господарського суду Миколаївської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" до Приватного сільськогосподарського підприємства "ім. Шевченко" про стягнення 657148,39 грн. (за участю представників: позивача - Іноземцев Є. С., відповідача - Молдованенко М. О.), встановив:

У вересні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "ім. Шевченко" про стягнення простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу N 289 від 11 серпня 2008 року в сумі 529635,10 грн., а також 54096,04 грн. пені, 54213,20 грн. втрат від інфляції та 19204,05 грн., 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 14 грудня 2011 року (суддя - Семенчук Н. О.) позов задоволено частково, стягнуто з ПСП "ім. Шевченко" на користь ТОВ "Техноторг-Лізинг" заборгованість в розмірі 64535,57 грн., пеню в розмірі 3305,88 грн., 3 % річних в розмірі 1909,26 грн. та інфляційні в розмірі 4283,41 грн., 722,86 грн. держмита та 25,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2011 року (судді: Бєляновський В. В., Мирошниченко М. А., Шевченко В. В.) у справі N 7/114/10 рішення господарського суду Миколаївської області від 14 грудня 2010 року у справі N 7/114/10 скасовано, стягнення за ним припинено, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області від 14 грудня 2011 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2011 року скасувати справу направити на розгляд до господарського суду Миколаївської області.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що при винесенні постанови неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 серпня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" (лізингодавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "ім. Шевченко" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу N 289, за умовами якого позивач зобов'язався набути у власність та передати у користування відповідачу на визначений у цьому договорі строк, за умови сплати останнім авансового лізингового платежу, комісії та страхового платежу наступне майно: трактор "Беларус-3022ДВ", борону БДС-4.5 "Катюша", а відповідач зобов'язався сплатити авансовий платіж, комісію у розмірі зазначеному у додатку N 1 до цього договору та страховий платіж згідно діючого законодавства, прийняти у користування майно, що є предметом цього договору та сплачувати всі наступні платежі вказані у додатку N 1 до цього договору.

Умовами даного договору визначено, що вартість предмета лізингу складає 920000 грн.; предмет лізингу буде переданий лізингодавцем у користування лізингоодержувачу на умовах сплати останнім лізингодавцю авансового платежу, комісії та страхового платежу згідно з додатком N 1 протягом строку, зазначеного в додатку N 1. Лізингоодержувач користується предметом лізингу за умови сплати лізингодавцю лізингових платежів згідно з додатком N 1; розмір, склад та графік сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю визначається у відповідності з додатком N 1 до цього договору; лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати передбачені цим договором лізингові платежі. У випадку прострочення лізингоодержувачем сплати лізингодавцю лізингових платежів, лізингоодержувач несе відповідальність згідно з умовами цього договору; протягом усього строку дії цього договору предмет лізингу є власністю лізингодавця; по закінченню строку дії цього договору, якщо сторони повністю виконали інші власні зобов'язання за цим договором, предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувачу, про що сторонами складається та підписується відповідний акт; лізингодавець вправі вилучити предмет лізингу у лізингоодержувача в наступних випадках: лізингоодержувач не сплатив або сплатив не в повному обсязі лізингові платежі та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання відповідних строків платежів, встановлених цим договором; за порушення лізингоодержувачем зобов'язань зі своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених цим договором, останній сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми простроченої заборгованості за лізинговими та іншими передбаченими цим договором платежами за кожний календарний день такого прострочення, а також сплачує лізингодавцю штраф в розмірі 2 %, від суми зазначеної в пункті 1.3 даного договору; договір лізингу укладається на строк з 11 серпня 2008 року по 25 жовтня 2011 року; дія цього договору може бути достроково припинена: за взаємною згодою сторін, про що сторонами укладається додаткова угода до цього договору; договір вступає в дію з моменту підписання його уповноваженими представниками.

Отже, даний договір з моменту його укладення є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Статтею 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судами встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання, передавши відповідачу за актами прийому-передачі N 289-1, N 289-2 від 14 серпня 2008 року майно, яке є об'єктом лізингу.

Додатком N 1 до договору фінансового лізингу визначено строк оплати щомісячних лізингових платежів - до 25 числа кожного місяця; строк лізингу - 36 місяців; лізингові платежі, які включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості предмета лізингу (компенсація вартості активу); платіж, що сплачується як лізинговий відсоток (тобто як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно) та транспортний збір і страховий платіж (інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу). При цьому, сплачений лізингоодержувачем авансовий платіж у визначеному розмірі також є компенсацією частини вартості майна.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором щодо оплати періодичних лізингових платежів у встановлений цим договором строк, а також застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати пені та оплати суми боргу з урахуванням інфляції та процентів річних.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв'язку з непридатністю до експлуатації трактора "Беларус-3022ДВ" та борони БДС-4.5 "Катюша" через їх незадовільний технічний стан, що підтверджується актами про технічний стан трактора від 25 травня 2009 року, від 21 липня 2009 року, від 11 серпня 2009 року, від 10 грудня 2009 року, від 18 січня 2010 року, сторони дійшли згоди про розірвання договору фінансового лізингу N 289 від 11 серпня 2008 року, про що прямо зазначено в актах прийому-передачі N 289В1, N 289В2 від 18 січня 2010 року, за якими відповідач повернув позивачу майно, яке є об'єктом лізингу. Зазначені акти підписані уповноваженими представниками сторін та посвідчені їх печатками і відповідно до ст. 654 ЦК України вчинені в такій самій формі, що і договір лізингу.

В силу ч. 1 ст. 651 ЦК України однією із підстав розірвання договору є згода сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. При цьому згідно з ч. 3 цієї норми у разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Отже, зазначена норма визначає, що з розірванням за згодою сторін договору припиняються всі невиконані до моменту розірвання договору зобов'язання, передбачені таким договором.

Досягнутою домовленістю про розірвання договору сторонами не змінено загальне правило щодо припинення зобов'язань, встановлене ч. 3 цієї норми, зокрема, сторонами в актах не визначено, що лізингові платежі за певний період підлягають оплаті тощо.

При цьому ч. 4 цієї норми визначає правові наслідки розірвання договору щодо виконаних зобов'язань.

Так, в силу ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правило, визначене ч. 4 ст. 653 ЦК України, змінено лише щодо майна, яке є предметом лізингу та було передано у користування. Так, за актами прийому-передачі відповідач повернув позивачеві предмет лізингу, що відповідає ст. 785 ЦК України, яка застосовується до спірних правовідносин в силу ст. 806 ЦК України. Також не містять зазначені акти і положень щодо обов'язку позивача повернути відповідачу лізингові платежі, сплачені до припинення договору, у сумі 290000 грн., у тому числі ту їх частину, яка відшкодовує частину вартості майна, переданого у лізинг.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність позовних вимог, оскільки зобов'язання відповідача щодо оплати лізингових платежів на момент звернення до суду з даним позовом були припинені.

При цьому колегія суддів враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про стягнення заборгованості по лізинговим платежам (постанови Вищого господарського суду України від 23.06.2009 року у справі N 56/278-08, від 20.05.2010 року у справі N 24/133).

Посилання скаржника на не застосування господарським судом вимог ч. 2 ст. 806 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим, оскільки вказана норма визначає законодавство, що підлягає застосуванню до договору лізингу та до відносин, пов'язаних з лізингом, але не визначає спеціальних положень щодо наслідків розірвання договору за домовленістю сторін.

Також, помилковим є твердження позивача про те, що з моменту розірвання договору зобов'язання сторін припиняються лише на майбутнє, а в разі припинення дії договору заборгованість, що склалася до моменту його припинення, підлягає погашенню за будь-яких умов з відповідним посиланням на ч. 1 ст. 598 ЦК України, яка визначає підстави припинення зобов'язання, між тим, розірвання договору у даному випадку здійснено за взаємною згодою сторін шляхом укладення письмової угоди про це (акти прийому-передачі від 18.01.2010 р.), а частиною 3 ст. 653 ЦК України встановлено, що з розірванням за згодою сторін договору припиняються всі невиконані до моменту розірвання договору зобов'язання, передбачені таким договором.

Отже, під час вирішення спору судом апеляційної інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2011 року зі справи N 7/114/10 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

І. А. Плюшко

Судді:

Н. О. Кочерова

 

С. С. Самусенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали