ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ В АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ

ПОСТАНОВА

від 28 лютого 2012 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора м. Ужгорода Закарпатської області в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області (далі - прокурор, управління ПФУ, ПФУ відповідно) до товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-словацьке підприємство "Ковосервіс" (далі - ТОВ) про стягнення сум заборгованості, встановила:

У лютому 2008 року прокурор в інтересах управління ПФУ звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ТОВ заборгованість зі страхових внесків за період із травня по грудень 2007 року в розмірі 8735 грн. 18 коп., які не були перераховані ТОВ у строк, встановлений частиною шостою статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV).

Постановою господарського суду Закарпатської області від 4 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2011 року (Ухвала N К-4160/10), позов прокурора задоволено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що за змістом статей 19, 20 Закону N 1058-IV страхові внески нараховуються незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати; виконання страхувальником обов'язку сплачувати страхові внески до ПФУ не ставиться в залежність від фактичної виплати сум заробітної плати чи інших доходів працівників, які працюють у страхувальника на умовах трудового договору чи на інших умовах, передбачених законодавством, і такі страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ТОВ просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий розгляд до цього ж суду.

На обґрунтування зазначеного заявник додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2007 року та 28 січня 2009 року (Ухвала N К-14502/07), у яких, на його думку, одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах застосовані по-іншому та правильно.

Перевіривши наведені у заяві ТОВ доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви ТОВ ухвалах касаційного суду по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 20 Закону N 1058-IV.

У справах, рішення касаційного суду в яких додано до заяви, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що у страхувальника не виникає обов'язок щодо сплати страхових внесків до моменту одержання коштів на оплату праці (виплату доходу), оскільки неодержання цих коштів унеможливлює дотримання страхувальником порядку сплати страхових внесків, установленого частиною шостою статті 20 Закону N 1058-IV.

У справі ж, що розглядається, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що обов'язок ТОВ щодо сплати страхових внесків у встановлений Законом N 1058-IV строк не залежить від того, чи були зазначені суми одержані ним після їх нарахування для оплати праці (виплати доходів).

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував норму матеріального права, при цьому у справі, що розглядається, - правильно.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено статтею 20 Закону N 1058-IV та Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року N 21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за N 64/8663 (далі - Інструкція).

Відповідно до частини другої статті 17 Закону N 1058-IV (чинної на час виникнення спірних відносин) страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

За правилами абзацу першого частини шостої статті 20 Закону N 1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Згідно з підпунктом 5.1.4 пункту 5.1 Інструкції (чинним на час виникнення спірних відносин) нараховані за відповідний базовий звітний період страхові внески сплачуються платниками (крім гірничих підприємств) шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

Остаточний розрахунок за базовий звітний період здійснюється платником страхових внесків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

Таке правило узгоджується з положеннями статті 19 Закону N 1058-IV (чинної на час виникнення спірних відносин), відповідно до частини шостої якої внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.

Наведені норми права не дають підстав вважати, що положення абзацу шостого частини шостої статті 20 Закону N 1058-IV, відповідно до якого перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), звільняють страхувальника від обов'язку сплати страхових внесків у 20-денний строк із дня закінчення звітного періоду у зв'язку з неодержанням останнім цих коштів.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про правомірність вимоги управління ПФУ про сплату страхових внесків, які не перераховані позивачем у строк, встановлений частиною шостою статті 20 Закону N 1058-IV, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає практиці Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Ураховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми права, тому у задоволенні заяви ТОВ слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-словацьке підприємство "Ковосервіс" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. В. Кривенко

Судді:

М. Б. Гусак

О. А. Коротких

О. В. Кривенда

В. Л. Маринченко

П. В. Панталієнко

О. Б. Прокопенко

Ю. Г. Тітов





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали