ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

17.11.2011 р.

N К-4160/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів - Харченка В. В., Чалого С. Я., Конюшка К. В., Бим М. Є., Сіроша М. В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-словацьке підприємство "Ковосервіс" на постанову господарського суду Закарпатської області від 4 листопада 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року у справі за позовом прокурора м. Ужгорода в інтересах Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-словацьке підприємство "Ковосервіс" про стягнення сум заборгованості, встановила:

Постановою господарського суду Закарпатської області від 4 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-словацьке підприємство "Ковосервіс" на користь Управління заборгованість по сплаті страхових внесків на:уму 8735,18 гривень.

На рішення судів першої та апеляційної інстанцій надійшла касаційна скарга, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-словацьке підприємство "Ковосервіс" просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-словацьке підприємство "Ковосервіс" зареєстроване в управлінні Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області. Відповідно до ст. 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є платником страхових внесків.

За період з травня по грудень 2007 р. підприємство самостійно нарахувало та задекларувало в щомісячних розрахунках 8735,18 гривень належних до сплати страхових внесків, однак, підприємством не було сплачено такі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, якими відповідно до ст. 14 Закону, є роботодавці - підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Страхові внески нараховуються незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати (ч. 6 ст. 19 Закону).

Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період (календарний місяць), не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

У разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

На думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку щодо задоволення позовних вимог прокурора м. Ужгорода Закарпатської області в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області, оскільки, згідно з ч. 6 ст. 20 Закону підприємство не сплатило самостійно нараховані страхові внески у строки (не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення базового звітного періоду), то відповідно до п. 2 ст. 106 Закону вони стали вважатися простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків.

Отже, за період з травня по грудень 2007 року розмір заборгованості ТОВ "Ковосервіс" перед Управлінням Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області становить 8735,18 гривень, що підтверджено копіями розрахунків суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за період з травня по грудень 2007 року та карткою особового рахунку страхувальника юридичної особи або фізичної особи, яка має найманих працівників

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що посилання відповідача на несвоєчасність сплати внесків пов'язана з тим, що в цей період ним не було виплачено заробітну плату, не може бути прийнято до уваги, оскільки відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" сплата сум страхових внесків повинна бути не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, незалежно від факту виплати заробітної плати.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ухвалила:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-словацьке підприємство "Ковосервіс" залишити без задоволення, а постанову господарського суду Закарпатської області від 4 листопада 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

 

Суддя

В. В. Харченко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали