ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

27.01.2010 р.

N 47/209

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Божок В. С. - головуючого, Костенко Т. Ф., Г. П. Коробенко, розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2009 у справі господарського суду м. Києва, за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 25297,13 грн. (в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: ОСОБА_6 - дов. N 14/22-09-09 від 20.12.2009, від відповідача: не з'явились), встановив:

Рішенням від 13.05.2009 господарського суду м. Києва позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено з ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_5 - 20684,49 грн. заборгованості, 206,84 грн. витрат зі сплати державного мита, 96,48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою від 14.10.2009 Київського апеляційного господарського суду рішення від 13.05.2009 господарського суду м. Києва залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати простою при перевезенні вантажу виконав частково.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що господарськими судами порушенні норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 43, 63 Митного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 611, 626, 629, 920 Цивільного кодексу України, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарським судом встановлено, що 01.04.2008 ФОП ОСОБА_4, як експедитор-замовник, та ФОП ОСОБА_5, як виконавець, уклали договори-заявки на перевезення вантажів, які підписані повноважними представниками експедитора-замовника та виконавця, посвідчені печатками сторін.

Пунктом 4 договору-заявки, сторони погодили, що плата за понаднормовий простій за кожну добу складає на території України - 50 євро, країн західної Європи - 100 євро. Понаднормовим простоєм також вважається час на митниці більш ніж 12 годин у зв'язку з несвоєчасним отриманням номеру попередньої декларації.

Господарським судом також встановлено, що позивач як виконавець, умови договорів-заявок на перевезення вантажів від 01.04.2008 виконав, зокрема, ним надано послуги з перевезення вантажів на суму 127453,92 грн., за які відповідач розрахувався. Однак, під час надання послуг з перевезення, мали місце простої автотранспорту що підтверджується CMR-накладними N 2742710, N 0081509, N 3320115, N 264738/В/.

17.04.2008 відповідач факсимільним зв'язком направив позивачу гарантійний лист, в якому зобов'язався оплатити понаднормовий простій 4-х автомобілів та переадресацію місця розвантаження, загальною вартістю в розмірі еквівалентною 2400 євро.

18.04.2008 позивач направив на адресу відповідача рахунки NN 11, 12, 13, 14 щодо оплати простою при перевезенні вантажу згідно заявки від 01.04.2008 року, на загальну суму 21024,43 грн., та 22.04.2008 рахунок НОМЕР_1 щодо вартості переадресації місця розвантаження на суму - 3206,14 грн.

Однак, відповідач виконав свої зобов'язання за договорами - заявки частково, перерахувавши позивачу кошти в сумі 131000 грн., з яких 127453,92 грн. - оплата вартості перевезень, 3206,14 грн. за переадресацію місць розвантаження та 339,94 грн. - часткова оплата простою. Заборгованість за простій в сумі - 20684,00 грн. відповідач не сплатив.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення, та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідач доказів оплати заборгованості суду не надав, тому господарські суди правомірно дійшли висновку про стягнення заборгованості за простій автотранспорту позивача при наданні послуг з перевезення в розмірі 20684,49 грн.

За ст. ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Господарські суди дійшли висновку, що оскільки, простій - за своєю суттю є санкцією за несвоєчасне виконання основного зобов'язання щодо перевезення вантажів за договорами-заявками та полягає в затримці автомобіля, а саме, перевищені встановленого договорами-заявками часу, визначеного для здійснення перевезення, то вимога позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції, нарахованих на суму заборгованості за понаднормовий простій, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 14.10.2009 Київського апеляційного господарського суду зі справи N 47/209 залишити без змін.

 

Головуючий

В. С. Божок

Судді:

Т. Ф. Костенко

 

Г. П. Коробенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали