ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

29.09.2011 р.

Справа N 5002-11/751-2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді Дерепи В. І., суддів: Грека Б. М., Капацин Н. В. - доповідача у справі, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПКМ" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 у справі N 5002-11/751-2011 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "Моноліт" про стягнення 345470,36 грн. за участю представників від: позивача ОСОБА_1 (довір. від 12.05.2011 р.), відповідача - не з'явився, встановив:

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.04.2011 р. у справі N 5002-11/751-2011 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" (Позивач) задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "Моноліт" (Відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" 166974,57 грн. основного боргу, 42728,03 грн. індексу інфляції, 10018,47 грн. - 3 % річних, 17068 грн. неустойки у вигляді пені, 2367,90 грн. державного мита, 161,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 р. у справі N 5002-11/751-2011 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "Моноліт" задоволено частково. Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.04.2011 р. у справі N 5002-11/751-2011 змінено та викладено резолютивну частину в наступній редакції: Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "Моноліт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" 166974,57 грн. основного боргу, 42728,03 грн. - індексу інфляції, 10018,47 грн. - 3 % річних, 60945,71 грн. - неустойки у вигляді пені, 2806,67 грн. державного мита у тому числі 1403,34 грн. за подачу апеляційної скарги та 161,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовити.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "СПКМ", яке є правонаступником ТОВ "Будівельно-виробнича компанія "Моноліт", звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.04.2011 р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 р. у справі N 5002-11/751-2011 в частині задоволення позовних вимог Позивача та прийняти нове рішення, яким відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

ТОВ "СПКМ" зазначає, що відсутність строків виконання робіт фактично позбавляє змоги визначити строк з якого повинна нараховуватися неустойка у вигляді пені, 3 % річних та індексу інфляції.

Розрахунок за виконані роботи, згідно умов договору здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту повного виконання всіх будівельних робіт.

У зв'язку з відсутністю проектно-кошторисної документації до договору, визначити, які саме роботи виконані Субпідрядником не вбачається можливим.

Відповідач в касаційній скарзі посилається на пункт 48 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та господарського кодексу України" від 07.04.2008 р. N 01-8/211, де зазначено, що штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 02.06.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "Моноліт" (Генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" (Субпідрядник) укладено договір субпідряду N 32/2008, на підставі якого Генпідрядник доручає, а Субпідрядник приймає на себе зобов'язання по виконанню наступних робіт: проведення загально-будівельних робіт на об'єктах, розташованих за адресою: м. Сімферополь, вул. Ростовська, 19-21. Склад, об'єми, характер, етапи, а також вартість робіт, визначаються на підставі даного договору і додаткових угод до нього.

Відповідно до пункту 4.1 договору, договірна ціна будівельних робіт складає 800000 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 133333,33 грн. Остаточна ціна робіт визначається на підставі виконавчого кошторису.

Пунктами 4.2, 4.2.1 договору встановлено, що фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів Генпідрядника шляхом авансування та остаточним розрахунком шляхом надання Субпідрядником актів виконаних робіт (поетапно). Остаточний розрахунок проводиться протягом 5 днів після приймання робіт.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" виконані підрядні роботи на загальну суму 416974,57 грн., що підтверджується підписаними актами прийомки виконаних підрядних робіт N 1 ф КБ-2в, N 2 ф КБ-2в за липень 2008 р., N 1 ф КБ-2в за серпень 2008, N 1 за вересень 2008 та відповідних довідок про вартість виконаних підрядних робіт.

Відповідач оплатив підрядні роботи частково в сумі 250 000 грн.

Між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого заборгованість ТОВ "Будівельно-виробнича компанія "Моноліт" на 31.10.2008 р. складає 166974,57 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про стягнення з Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "Моноліт" 345470,36 грн., у тому числі: 166974,57 грн. основного боргу, 46585,90 грн. - індексу інфляції, 10018,47 грн. - 3 % річних, 121891,42 грн. неустойки.

Позовні вимоги мотивовані порушенням Відповідачем обов'язків щодо сплати за підрядні роботи, внаслідок чого за Відповідачем, відповідно актів звірки взаєморозрахунків станом на 31.10.2008 року утворилась заборгованість в розмірі 166974,57 грн., що і стало підставою для звернення Позивача до суду.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, вказав на їх обґрунтованість та посилається на частину 1 статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки, Відповідачем не оплачені підрядні роботи в розмірі 166974,57 грн. судом в даній частині задоволені позовні вимоги.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції здійснено перерахунок суми інфляційних втрат та стягнуто з Відповідача на користь Позивача за період з 01.11.2008 р. по 31.10.2010 р. збитки від інфляції на суму 42728,03 грн. Також за цей же період стягнуто 3 % річних у розмірі 10018,47 грн.

Відповідно до пункту 12.3 договору, за невиконання або не належне виконання грошових зобов'язань Генпідрядник сплачує Субпідряднику неустойку у розмірі 0,2 % від вартості несплаченої суми за кожний календарний день прострочення.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача неустойки та стягнув пеню в розмірі 17068 грн.

Згідно з пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Пункт 6 вказаної статті передбачає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Пункт 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом першої інстанції здійснено перерахунок неустойки з врахуванням приписів частини 6 статті 231, частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та стягнуто з Відповідача в розмірі 17068 грн.

Суд апеляційної інстанції, змінив рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.04.2011 р. в частині стягнення з Відповідача неустойки та прийняв у цій частині нове рішення, яким стягнув неустойку в розмірі 60945,71 грн.

Постанова мотивована тим, що у спорах щодо виконання господарських зобов'язань право учасників господарських правовідносин установлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України. Коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом установлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією суду першої інстанції з наступних підстав.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 853 даного Кодексу замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Акти приймання виконаних робіт N 1 за липень, N 2 за липень, N 1 за серпень, N 1 за вересень 208 року підписані сторонами та скріплені печатками юридичних осіб без зауважень.

Оскільки оплата за виконані підрядні роботи здійснена Відповідачем частково, тобто Відповідачем порушено договірні зобов'язання, а саме порядку та строків оплати, передбачених пунктом 4.2 договору, судами попередніх інстанцій правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 166974,57 грн., як і правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 3 % річних та інфляційних втрат (з урахуванням здійсненого судом першої інстанції перерахунку).

Відповідно до пункту 12.3 договору, за невиконання або не належне виконання грошових зобов'язань Генпідрядник сплачує Субпідряднику неустойку у розмірі 0,2 % від вартості несплаченої суми за кожний календарний день прострочення.

Приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Статті 1, 3 даного Закону передбачають, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами договору сторони не передбачили, що пеня нараховується у строк більш триваліший ніж передбачений пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України, а відтак застосуванню підлягає частина 6 статті 232 ГК України.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України вказується на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок розміру неустойки та прийняв рішення про стягнення з Відповідача неустойки в розмірі 17068 грн.

Суд апеляційної інстанції в постанові зазначає, що суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом установлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Враховуючи зазначене, колегія суддів прийшла до висновку про скасування постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 р. у справі N 5002-11/751-2011 в частині стягнення з Відповідача неустойки в розмірі 60 945,71 грн. Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.04.2011 р. у справі N 5002-11/751-2011 залишається без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПКМ" задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 р. у справі N 5002-11/751-2011 в частині стягнення з Відповідача неустойки в розмірі 60 945,71 грн. скасувати. В іншій частині постанову без змін.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.04.2011 р. у справі N 5002-11/751-2011 - залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

В. І. Дерепа

Судді:

Б. М. Грек

 

Н. В. Капацин

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали