ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

08.11.2011 р.

Справа N 5005/5213/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Плюшка І. А., суддів - Кочерової Н. О., Самусенко С. С., розглянувши касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2011 року у справі N 5005/5213/2011 господарського суду Дніпропетровської області за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Спорт" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю телерадіокомпанія "Скіфія", 3) фізична особа - підприємець - ОСОБА_5, про стягнення 129000 грн. (за участю представників сторін: від позивача - не з'явилися; від відповідача - Бері М. Л. (директор); від третьої особи 1 - не з'явилися; від третьої особи 2 - не з'явилися; від третьої особи 3 - не з'явилися;), встановив:

В квітні 2011 року фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Спорт" про стягнення 129000,00 грн. в якості відшкодування шкоди, з яких: 97000 грн. - сума збитків, понесених позивачем внаслідок виконання рішення третейського суду, 32000 грн. - сума збитків у вигляді упущеної вигоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що збитки, яких він зазнав, сплативши за рішенням третейського суду грошові кошти на користь третьої особи (ТОВ "Скіфія"), стали наслідком неправомірних дій відповідача щодо використання останнім належного позивачу майна (конструкцій для розміщення рекламних банерів) та дозволів на розміщення реклами, що є втручанням в господарську діяльність позивача. Таке втручання у господарську діяльність позивача у вигляді розміщення відповідачем реклами іншої особи призвело до недоотримання позивачем доходів від розміщення реклами на рекламних конструкціях, належних йому на праві власності (упущена вигода).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2011 року (суддя Кощеєв І. М.) у задоволенні позову відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів факту завдання йому шкоди, оскільки не надав суду доказів наявності повного складу цивільного правопорушення у діях відповідача і це унеможливлює задоволення позову про стягнення збитків.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2011 року (судді: Логвиненко А. О. - головуючий, Стрелець Т. Г., Головко В. Г.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з того, що договір з приводу розміщення зовнішньої реклами між позивачем та відповідачем є неукладеним (сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних його умов договору), що, відповідно, не призвело до виникнення взаємних обов'язків між ними, а відтак, позивач не довів факту порушення його цивільних прав відповідачем, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

В касаційній скарзі фізична особа - підприємець ОСОБА_4 просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 15.10.2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09.10.2008 року N 32 фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 були видані дозволи N 1668/2 та 1668/1 на розміщення реклами на будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є відповідач. Строк закінчення дії дозволів - 15.10.2013 року.

Відповідно до п. 16 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 2067 від 29.12.2003 року, зазначені дозволи були погоджені з власником місця розташування - товариством з обмеженою відповідальністю "Готель "Спорт", Головним архітектурно-планувальним управлінням міської ради та Дніпропетровським обласним центром охорони історико-культурних цінностей.

16.10.2008 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю телерадіокомпанія "Скіфія" (замовник) укладено договір N 65, за умовами якого виконавець взяв на себе обов'язок розміщувати рекламу замовника на рекламних конструкціях, що належать йому на праві власності, а замовник зобов'язався сплачувати за це плату.

На виконання умов договору, позивачем було розміщено зовнішню рекламу на фасаді будівлі готелю "Спорт" за адресою: АДРЕСА_1.

28.10.2010 року відповідач листом N 54 повідомив позивача про відкликання підпису на дозволі на розміщення реклами N 1668/2 від 15.10.2008 року з підстав відмови позивача укласти договір про надання рекламних площ та ухилення позивача від сплати за користування місцем розташування рекламних засобів.

03.11.2010 року відповідач звернувся до позивача з листом N 61, в якому просив прибрати два рекламних баннера у зв'язку з початком ремонтних робіт на покрівлі будинку.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 25.11.2010 року N 4141 дозволи на розміщення зовнішньої реклами N 1668/1 та N 1668/2, надані фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4, були скасовані, а рекламні баннери були демонтовані відповідачем.

Рішенням постійно діючого третейського суду при товарній біржі "Августа-1" по справі N 0025/10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфія", договір N 65 від 16.01.2008 року, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю телерадіокомпанія "Скіфія", визнано розірваним та стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 шкоду та штрафні санкції в розмірі 92000 грн., а також суму моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Як вбачається, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача збитків у сумі 97000 грн., які поніс позивач у зв'язку з виконанням рішення третейського суду та збитків у сумі 32000 грн. у вигляді упущеної вигоди.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічне визначення міститься і в статті 22 Цивільного кодексу України.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Таким чином, правильне вирішення спору у даній справі вимагає встановлення факту наявності чи відсутності протиправної поведінки відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Спорт" відносно цивільних прав фізичної особи - підприємця ОСОБА_4.

Відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами регулює Закон України "Про рекламу".

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах здійснюється на підставі дозволів, які надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів.

Постановою Кабінету Міністрів України N 2067 від 29.12.2003 року затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Згідно з п. 3 Типових правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Як вже зазначалось, 15.10.2008 року фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09.10.2008 року N 32 видано дозволи N 1668/2 та 1668/1 на розміщення реклами на будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є відповідач. Строк закінчення дії дозволів - 15.10.2013 року.

Зазначені дозволи, відповідно до п. 16 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, були погоджені з власником місця розташування - товариством з обмеженою відповідальністю "Готель "Спорт", Головним архітектурно-планувальним управлінням міської ради та Дніпропетровським обласним центром охорони історико-культурних цінностей.

Відповідно до п. 32 Типових правил плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у державній або приватній власності, встановлюється на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить про те, що користування місцями, які використовуються суб'єктами господарювання для розміщення рекламних засобів є платним та повинно відбуватися на підставі договору, укладеним між особою, що розміщує рекламу та власником місця розташування рекламних засобів.

Однак, доказів укладення відповідного договору матеріали справи не містять. Натомість, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що розміщення зовнішньої реклами проводилось лише на підставі дозволу.

При цьому, слід зазначити, що сам по собі дозвіл не породжує будь-яких цивільно-правових зобов'язань для сторін, зокрема і зі сплати коштів, а надає лише особі право на розміщення відповідної зовнішньої реклами.

За таких обставин, апеляційний господарський суд цілком вірно зазначив, що дії позивача та відповідача не призвели до виникнення взаємних прав та обов'язків, а тому відсутні підстави вважати, що відповідач повинен був продовжувати чинність своєї згоди на розміщення рекламних заходів, а позивача не можна вважати таким, що отримав у передбачений законом спосіб дозвіл власника на розміщення на будівлі останнього рекламних засобів.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності у діях відповідача ознак складу цивільного правопорушення, що відповідно до статей 22, 1166 Цивільного кодексу України унеможливлює задоволення позову про стягнення збитків.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх недоведеність.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2011 року у справі N 5005/5213/2011 без змін.

 

Головуючий

І. Плюшко

Судді:

Н. Кочерова

 

С. Самусенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали