ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

30.11.2011 р.

Справа N 04/81/89-40

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Остапенка М. І. (головуючого), Гончарука П. А., Стратієнко І. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на рішення господарського суду Волинської області від 22 серпня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 липня 2011 року у справі N 04/81/89-40 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону про стягнення суми, встановив:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до Луцького прикордонного загону про стягнення 58320,64 грн. шкоди, заподіяної внаслідок односторонньої відмови відповідача від виконання зобов'язань.

Рішенням господарського суду Волинської області від 22 серпня 2005 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 липня 2011 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та направити справу на розгляд до місцевого господарського суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи, 24 листопада 1997 року, 5 березня 1998 року позивачем та 1 квартирно-експлуатаційною частиною Прикордонних військ України, правонаступником якої є відповідач, укладені аналогічні за своїм змістом договори підряду N 3 та N 3-І, за умовами яких позивач, як замовник, доручив, а відповідач, як виконавець, зобов'язався виконати технічну документацію та роботи щодо капітального ремонту магазину за грошові кошти та з матеріалів, наданих замовником.

1 вересня 1998 року військовою частиною 9971 і позивачем укладено договір, за умовами якого військова частина 9971 передача позивачу у строкове платне користування нежитлове (торгівельне) приміщення загальною площею 200 м2 для організації торгівлі товарами повсякденного попиту.

2 листопада 1998 року позивачем і квартирно-експлуатаційною частиною Прикордонних військ України укладено договір про надання позивачу комунальних послуг з водопостачання та електроенергії.

2 грудня 1998 року та 30 березня 1999 року повторно, на підставі договору від 1 вересня 1998 року позивачу надано дозвіл на роботу в приміщенні магазину.

23 травня 2001 року командиром військової частини 9971 повідомлено позивача про припинення господарської діяльності останнього на території військового містечка до вирішення питання щодо законності укладення договору оренди між військовою частиною та позивачем.

10 липня 2001 року комісією військової частині за участю позивача складено протокол про тимчасове закриття та опломбування магазину.

Спір у справі виник в зв'язку з тим, що, на думку позивача, відповідач внаслідок односторонньої відмови від виконання зобов'язань має відшкодувати позивачу шкоду в сумі 58320,64 грн., що складається з інвестованих грошових коштів на будівельні матеріали для капітального ремонту орендованої за договором від 1 вересня 1998 року будівлі, інвестованих грошових коштів на проведення капітального ремонту, на товари радіоелектроніки, неодержаних доходів за період з 1999 року по 2004 рік, а також коштів, перерахованих на прохання відповідача товариству з обмеженою відповідальністю "Елікон", в розмірах, відповідно: 11500 грн., 13374 грн., 4353 грн., 27575 грн., 1518,64 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд, керуючись нормами ст. ст. 22, 611, 623 Цивільного кодексу України, ст. 225 Господарського кодексу України, виходив з того, що позивач, вимагаючи відшкодування збитків внаслідок порушення зобов'язань за договорами підряду від 24 листопада 1997 року, від 5 березня 1998 року, договором щодо надання комунальних послуг від 2 листопада 1998 року, не зазначив, які саме порушення зобов'язань за вказаними договорами, які б спричинили виникнення збитків, допущені відповідачем, не обґрунтував і не довів належними та допустимими доказами розмір збитків та упущеної вигоди внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за договором від 1 вересня 1998 року.

З таким рішенням господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний господарський суд, залишивши його без змін.

Висновок попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 22 серпня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 липня 2011 року у справі N 04/81/89-40 - без змін.

 

Головуючий

М. І. Остапенко

Судді:

П. А. Гончарук

 

Л. В. Стратієнко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали