ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

 01.02.2012 р.

Справа N 15/065-11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дунаєвської Н. Г. - головуючого, Мележик Н. І., Подоляк О. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2011 року у справі N 15/065-11 господарського суду Київської області за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ, до Дочірнього підприємства "Житло-Плюс", Київська область, про стягнення 107429,69 грн. (за участю представників сторін: позивача - ОСОБА_1 (дов. N 119/10 від 26.12.2011); відповідача - не з'явився), встановив:

У червні 2011 року позивач ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ДП "Житло-Плюс" про стягнення 107429,69 грн.

Вказував, що 23.09.2009 між ним та відповідачем був укладений договір N 06/09-1128-ТЕ-17 про постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання та додаткова угода N 1 від 23.09.2009, згідно яких він (постачальник) зобов'язався постачати споживачу (відповідачу) протягом листопада - грудня 2009 року та січня - квітня 2010 року природний газ, а споживач - сплачувати його вартість на встановлених договором умовах.

Посилаючись на порушенням відповідачем умов договору в частині повної оплати отриманого природного газу, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 82890,82 грн. боргу, 7277,92 грн. пені, 12966,87 грн. інфляційних, 4294,08 грн. 3 % річних та судові витрати.

Рішенням господарського суду Київської області від 19 липня 2011 року (суддя Рябцева О. О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2011 року (колегія суддів у складі: Гаврилюка О. М. - головуючого, Майданевича А. Г., Мальченко А. О.), позов задоволено частково.

Постановлено визнати недійсним п. 7.10 договору N 06/09-1128-ТЕ-17 від 23.09.2009 про постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, укладеного між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ДП "Житло-Плюс".

Стягнути з ДП "Житло-Плюс" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 82890,82 грн. боргу, 10325,66 грн. інфляційних, 4294,08 грн. 3 % річних, 975,11 грн. державного мита та 214,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовлено.

Судові акти в частині визнання п. 7.10 договору недійсним мотивовані посиланнями на його невідповідність вимогам ст. ст. 260, 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, що відповідно до приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою до визнання його недійсним.

Рішення в частині задоволення вимог обґрунтовані посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині повної оплати отриманого природного газу, що є підставою до покладення на нього обов'язку по сплаті боргу, річних та частково інфляційних втрат з врахуванням їх правильного розрахунку.

Рішення в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені мотивовані пропуском строку позовної давності для звернення з даними вимогами.

У касаційній скарзі ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 549 - 552, 625 ЦК України, ст. ст. 231 - 233 ГК України та ст. ст. 43, 83 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти в частині відмови в стягненні інфляційних втрат та пені та в частині визнання недійсним п. 7.10 договору N 06/09-1128-ТЕ-17 від 23.09.2009 та постановити нове рішення про задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та пені.

Розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 23.09.2009 між сторонами у справі був укладений договір N 06/09-1128-ТЕ-17 про постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання та додаткова угода N 1 від 23.09.2009, згідно яких постачальник (позивач) зобов'язався постачати споживачу (відповідачу) протягом жовтня - грудня 2009 року та січня - квітня 2010 року природний газ, а споживач - сплачувати його вартість на встановлених договором умовах.

Згідно п. 6.1 договору оплата за газ проводиться грошовими коштами в наступному порядку: 34 % від вартості запланованих місячних обсягів газу - не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованих місячних обсягів газу - до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач протягом листопада 2009 - квітня 2010 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 220570,82 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, за який останній розрахувався частково, тим самим заборгувавши позивачу, на час пред'явлення позову 82890,82 грн.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині повної оплати отриманого природного газу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача 82890,82 грн. боргу, 4294,08 грн. 3 % річних та 10325,66 грн. інфляційних втрат.

Разом з тим, задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, суди виходили з того, що інфляційні втрати за період менше місяця стягненню не підлягають, що стало підставою до відмови в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат за період з 01.12.2009 по 31.12.2009.

З даними висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з наступного.

Як встановлено приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97 N 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за місяць та відповідно до положень ст. 625 ЦК України можуть бути стягнуті за весь час прострочення боржником грошового зобов'язання.

За таких обставин, враховуючи, що на час звернення з даним позовом індекс інфляції за спірний період вже був встановлений Держкомстатом, висновки судів попередніх інстанцій про неможливість стягнення інфляційних втрат за період, менше місяця, не відповідають вимогам ст. 625 ЦК України.

Крім того, пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом (п. 7.10 договору).

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами ст. ст. 6, 628 ЦК України встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Умовами договору сторонами визначено інший порядок нарахування пені, а саме: не з часу коли зобов'язання мало бути виконано, а за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Вимоги про стягнення пені заявлені за період з 13.11.2010 по 13.05.2011, тобто за шість місяців, що передують моменту звернення з даним позовом.

Між тим до вимог про стягнення пені встановлена позовна давність тривалістю в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 260 ЦК України).

Таким чином, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку, якщо період нарахування штрафних санкцій не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судами встановлено, що постачання природного газу здійснювалось протягом листопада 2009 року - квітня 2010 року, а вимоги про стягнення пені заявлені за період з 13.11.2010 по 13.05.2011, тобто в межах строку позовної давності для звернення з даними вимогами.

Разом з тим, розглядаючи вимоги про стягнення пені, суди надали неправильну правову оцінку п. 7.10 договору N 06/09-1128-ТЕ-17 від 23.09.2009, яким сторонами врегульовані правовідносини в частині нарахування неустойки за порушення договірних зобов'язань, та дійшли помилкових висновків про те, що останній суперечить вимогам ст. ст. 260, 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, в зв'язку з чим безпідставно визнано зазначений пункт договору недійсним та відмовлено в задоволенні вимог про стягнення пені за порушення відповідачем грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій в частині визнання недійсним п. 7.10 договору N 06/09-1128-ТЕ-17 від 23.09.2009 та в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені та часткової відмови в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат не відповідають вимогам ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а тому їх не можна вважати законними та обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі в зазначеній частині підлягають скасуванню з передачею справи в частині вимог про стягнення інфляційних втрат за період з 01.12.2009 по 31.12.2009 та в частині вимог про стягнення пені на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, здійснити правильний розрахунок інфляційних втрат у відповідності з вимогами ст. 625 ЦК України, надати належну правову оцінку п. 7.10 договору N 06/09-1128-ТЕ-17 від 23.09.2009, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

В решті постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2011 року та рішення господарського суду Київської області від 19 липня 2011 року у справі N 15/065-11 в частині визнання недійсним п. 7.10 договору N 06/09-1128-ТЕ-17 від 23.09.2009 про постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, укладеного між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Дочірнім підприємством "Житло-Плюс", та в частині відмови в задоволенні вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Дочірнього підприємства "Житло-Плюс" про стягнення інфляційних втрат за період з 01.12.2009 по 31.12.2009 та вимог про стягнення пені скасувати.

3. Справу N 15/065-11 в частині вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Дочірнього підприємства "Житло-Плюс" про стягнення інфляційних втрат за період з 01.12.2009 по 31.12.2009 та вимог про стягнення пені передати на новий розгляд до господарського суду Київської області в іншому складі суду.

4. В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2011 року у справі N 15/065-11 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

Н. Г. Дунаєвська

Судді:

Н. І. Мележик

 

О. А. Подоляк

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали