ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 липня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого  - Потильчака О. І., суддів -  Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - ВАТ "Запоріжжяобленерго") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2011 року у справі N 13/210/10 за позовом ВАТ "Запоріжжяобленерго" до казенного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (далі - КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат") про стягнення суми, встановив:

У березні 2011 року до Верховного Суду України звернулося ВАТ "Запоріжжяобленерго" із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2011 року у справі N 13/210/10.

Заява мотивована тим, що суд касаційної інстанції у даній справі, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 509, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дійшов висновку про те, що мирова угода, затверджена судом, не може вважатися зобов'язанням у цивільно-правовому розумінні, оскільки її укладення, затвердження і виконання регламентовано положеннями Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та Закону України "Про виконавче провадження", тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК України.

Разом із тим у справі N 28/130 суд касаційної інстанції, застосувавши до подібних правовідносин ті самі норми матеріального права, висловив правову позицію про те, що оскільки боржник належним чином не виконав умови мирової угоди щодо погашення заборгованості у встановлений строк, тому є підстави для нарахування на суму основного боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат за весь час прострочення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні справи судом установлено, що 1 липня 2000 року між ВАТ "Запоріжжяобленерго" та КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" укладено договір N 76/199 на користування електричною енергією та додаткову угоду від 1 червня 2006 року, відповідно до умов яких, позивач зобов'язався відпускати споживачу електричну енергію, а відповідач - оплачувати використану активну та реактивну енергію.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 червня 2009 року в справі N 8/196/09 задоволено позов ВАТ "Запоріжжяобленерго" до КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про стягнення заборгованості по оплаті спожитої електричної енергії за березень - квітень 2009 року, трьох процентів річних, інфляційнійних втрат та неустойки.

На стадії виконання цього рішення ухвалою господарського суду Запорізької області від 3 грудня 2009 року затверджено мирову угоду між сторонами, якою встановлено графік та визначено розмір щомісячних платежів щодо погашення заборгованості.

Крім того, 27 жовтня 2009 року господарським судом Запорізької області затверджено мирову угоду між тими ж сторонами в справі N 21/138/09 про стягнення заборгованості по оплаті спожитої активної електричної енергії за травень - вересень 2009 року, спожитої реактивної електричної енергії за липень - серпень 2009 року, трьох процентів річних та пені, якою також встановлено графік та визначено розмір щомісячних платежів щодо погашення заборгованості.

Разом із цим умовами мирової угоди передбачено, що у разі невиконання (несвоєчасного виконання) КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" зобов'язання по оплаті заборгованості за спожиту електричну енергію, відповідач зобов'язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ВАТ "Запоріжжяобленерго" про стягнення з КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" трьох процентів річних за період з 27 листопада 2009 року по 20 травня 2010 року та інфляційних втрат за період з 1 грудня 2009 року по 31 березня 2010 року, нарахованих на суму основного боргу за договором на користування електричною енергією від 1 липня 2000 року, тобто вимога позивача охоплює ті періоди, які не були предметом розгляду в справах N 8/196/09 та N 21/138/09.

Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання стосовно погашення заборгованості.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок суду касаційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є необґрунтованим.

Ураховуючи наведене, постанова Вищого господарського суду України від 16 лютого 2011 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 11123 - 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

Заяву відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 16 лютого 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 ГПК України.

 

 

Головуючий

О. І. Потильчак

Судді:

М. І. Балюк

 

В. І. Косарєв

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

* * *

Правова позиція N 3-65гс11

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок суду касаційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є необгрунтованим.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали